Принцип систематичності й системності в навчанні

Систематичність навчання припускає засвоєння учнями понять ірозділів у їх логічному зв'язку і наступності (спадкоємності). Систе­матичність — характерна ознака наукового знання. Вимога си­стематичності навчання випливає з принципу науковості і в сис­темі принципів займає підлегле йому положення.

У дидактиці визначені такі вимоги до реалізації принципу сис­тематичності:

—планомірна організація і проектування процесу навчання, який будується на основі твердо встановлених навчальних планів і програм, що забезпечують вивчення чітко відібраного матеріалу за роками навчання, окремими навчальними періодами у навча­льному році, окремими робочими днями і годинами;

—поступовість і послідовність, з якими необхідно рухатися від кожного ступеня навчального процесу до наступного;

— встановлення тісного і міцного зв’язку між вивченими питан­нями у відповідній послідовності;

— приділення особливої уваги головному, основному, навколо якого групується менш суттєве, вихідне;

— встановлення суворого логічного зв'язку в розташуванні на­вчального матеріалу з послідовним порядком, коли наступне базує­ться на попередньому та коли попереднє з логічною необхідністю потребує наступного;

—ускладнення методів навчання відповідно до змісту навчаль­ного матеріалу;

—систематична робота учнів над засвоєнням знань, умінь та навичок;

— поступове ускладнення форм самостійної роботи школя­рів, у процесі якої вони ґрунтовно вивчають матеріал, оволодіва­ють прийомами застосування знань і розв'язанням завдань;

— організація підсумкового повторення за великими розділами навчального матеріалу та предмета в цілому;

— постійна і планомірна перевірка та облік учителем знань, умінь і навичок учнів та прийомів їх навчальної роботи.

Аналізуючи суттєвий зміст наведених узагальнених номенкла­турних вимог до реалізації принципу систематичності, не можна не звернути уваги на те, що всі вони з деякими незначними варі­аціями побудовані на одній і тій же ідеї — поступовості і послідов­ності викладання і засвоєння знань у відповідності до логіки нау­ки, а можливість формування системних знань школярів розгля­дається як логічний результат реалізації цієї вимоги. По суті під вимогою дотримуватися логіки і внутрішньої побудови науки розуміється лінійна спадкоємність, послідовність у розташуванні навчального матеріалу, фрагменти знань якого об'єднані змістовно-логічними зв'язками — наслідуванням. Для цього виду побудови і засвоєння навчального матеріалу характерний постійний рух впе­ред, в одному напрямку, з використанням одного виду логічних відношень між елементами (видами) знань.

Одначе розташування елементів знань у лінійній послідовності, переважно на основі одного виду логічних відношень, не дозволяє учням усвідомити всієї різноманітності зв'язків, об'єктивно існуючих між ними. Елементи знань сприймаються ними як однорідні, рівно­значні без усвідомлення їх ієрархічного статусу (місця) в цілісній сис­темі знань. Систематичне засвоєння наукових понять не перетворює їх у систему, бо у свідомості учнів не формується їх різнопорядковість, внаслідок чого вони усвідомлюються як однорідна сукупність.

Таким чином, поняття «системність» не тотожне поняттю «сис­тематичність» і має суттєво інший зміст.

У дидактиці поняття «системність» розглядається в трьох аспек­тах: а) як принцип навчання; б) як якість знань учнів; в) принцип управління навчально-виховним процесом.

Як принцип навчання «системність» вимагає забезпечення формування у школярів системи знань.

Як зазначає дидакт Л.Я. Зоріна, для цього необхідно перебуду­вати лінійні зв'язки (змістовно-логічні) в об'ємні системно-інваріантні (змістовно-функціональні), тому що системні знання, за Л.Я. Зоріною, — це знання, що будуються у свідомості учня за схемою. Для цього необхідно озброювати учнів не тільки фактичними знаннями теорії, але і методологічними знаннями, тобто знаннями про основ­ні елементи теорії, структурно-функціональні зв'язки між ними.