Проблема сенсу та спрямованості історії. Фукуяма Ф. “Кінець історії”

Кінець ХХ ст.- перемога екон. і політ. Лібералізму. Кінець історї? Чому? Чи є у лібералізма життєві альтернативи? Чи дійсно тріумф західної ідеї є остаточним? У всьому світі універсалізація західного ліберального демократизму як форма правління почала проникати з часів французької революції. З часом ідеологічний лібералізм панує, що створює передумови для машинного, економічного лібералізму (тобто початок ідей).

Ідея кінця історії – Маркс (змінив погляди Гегеля).

За Гегелем 1806р. падіння Пруської держави – кінець історії. Чому? Після часів франц. революційного лібералізму був у стані застою. Нічого не змінювалося на краще. Почалася універсалізація – поширення західних ідей.

Вебер намагався довести, що базисом є не машинне виробництво (яке є надбудовою), а духовне. Економічний розвиток – це розвиток в першу чергу свідомості.

Фукуяма – з 1806р. нічого не змінюється (як Гегель). Чому кінець історії?

Альтернатива лібералізму.

1. Фашизм (нац. ідея), 2. Комунізм (гласність, демократія) –не виправдали себе.

3. Релігія (повернення до старого). Лібералізм будувався як результат релігійного вирішення питання.

4. Націоналізм (неоднорідність, різні політичні програми, крім досягнення незалежності).

Без двох джерел неможливий ріст ідей націоналізму. Міжнародне життя- це тільки економічний розвиток країни. Шкодує, що почався кінець історії.

Смысл (С.) в философии и традиц-й ло-гике, то же, что и значение.

Значение (3.), содержание, связываемое с тем или иным выражением (слова, пред-ложения, знака и т.п.) нек-го языка. 3. Языко-вых выражений изучается в языкознании, логике и семиотике. В науке о языке под 3. понимают смысловое содержание слова.

В логич-й семантике термины С. и 3. также часто рассматриваются как синонимы, но в наиболее распространённой теории значе-ния имён Фреге - Чёрча, лежащей в основе большинства современных металогич-х кон-цепций, эти понятия различают: значением (предметным значением, денотатом) нек-го имени называют обозначаемый (называе-мый) этим именем предмет или класс предметов (объём именуемого понятия), а С. имени (концепт его денотата) - содержание того же понятия, т.е. то, понимание чего является условием адекватного восприятия, усвоения данного имени.

Напр., значением выражений "Вечерняя звезда" и "Утренняя звезда" является один и тот же предмет - планета Венера, в то время как их С. (мыс-ленное содержание) - различен. С. одноз-начно определяет свой денотат, но не нао-борот; имена (и вообще языковые выра-жения) назыв-ся синонимами, если они име-ют один и тот же смысл.

Смысл жизни в самой жизни.

Бердяев: "Смысл истории состоит в раскрытии внутренних начал бытия как светлых, так и тёмных; как божественных, так и дьявольских; как проявлений добра, так и зла. Каждое поколение имеет цель (и смысл) в самом себе, несёт оправдание и смысл собственной жизни в творении им ценностных и творческих подъёмов, а не в том, чтобы жить для последующих поколений".

Мартин Лютер. "Что вы сделаете, если узнаете, что завтра конец света. - Я посажу дерево".

Гегель: "История ничему не учит. Ошибки повторяются (правительством и т.п.)".

Поппер: "История - процесс, кот-й непредсказуем. Это не запрограмированный процесс и в тоже время это не хаотический, спонтанный процесс. Человек творей истории. История фатальна". Критикует историческое пророчество.

Маркс: "История движется к коммунизму (линейный процесс)".

Поппер говорит, что будущее зависит только от нас и над нами не давлеет никакая историческая необходимость. История заканчивается сегодня. Будущее не является продолжением и экстраполяцией прошлого. Будущее ещё не обладает бытием и именно это объстоятельство накладывает на нас огромную ответственность, т.к. мы и именно мы можем влиять на будущее.

Общество в своем развитии проходит через некоторую последовательность этапов. Существовали различные представления об истории общества: деградация (у Геслера: от золотого века к железному и т.д.) и круговорот (Полибий). В средние века - провиденциализм: все идет к победе христианства, как к началу новой, истинной истории. В новое время (Гегель - развитие духа, социальная часть развития духа - прогресс - связана с понятием свободы, ее роста).

Прогресс и регресс - понятия, обозначающие развитие общества, его подсистем от менее досконального состояния к более доскональному (прогресс) и возвращение к отжившим формам, что говорит про обществ, деградацию (регресс).

С точки зрения марксизма основой социального развития является материальное производство.

Соответственно критерием обществ, прогресса является развитие способа производства. Способ производства определяет конкретно-исторический тип общества, этап общественного прогресса. Каждая новая социально-экономич. формация означает новый уровень развития производит, сил общества, экономического базиса и соответствующих им отношений между людьми.

Современная "технократическая волна" на Западе складывается из разных подходов, схем, концепций: О.Тоффлер связывает будущее общество с третьей техно-информационной волной развития; Г.Кан считает, что благодаря технизации будущее общество станет "бытовым"; Ф.Скинер предлагает технологизировать поведение людей и т.д. Все эти концепции можно разделить на: а) оптимистич. (Д.Белл, О.Тоффлер), которые связывают решение всех социально-экономических, политических проблем социального развития с ростом техн. потенциала общества; б) пессимистич. (Л.Мемфорд), которые видят в технике угрозу цивилизации и призывают ограничивать ее возрастание, советуют повернуться лицом к природе. Однако как в первом, так и во втором случае имеем дело со своеобразным технологич. детерминизмом, суть которого в непомерном преувеличении роли техники, технологии и информатики. Что касается неопозитивистского взгляда на историю: неопозитивисты выдвинули принцип верификации, т.е. утверждение осмысленно, если можно указать конкретные условия, в которых оно будет истинным (непосредственная проверяемость). С этой точки зрения как прошлое, так и будущее непроверяемо, поэтому история философии не содержит в себе ничего кроме ошибок, являя собой только "философский музей ошибок".

Карл Ясперс (1883-1969) - нем. филососр, один из основоп. экзистенциализма.. Я. Отрицает возможность научного предвидения будущего и наличие объективных законов исторического развития, признавая лишь каузальные связи. В истории Я. выделяет четыре "среза": возникн. языков, изобретение орудий, начало использования огня; возникн. высоких культур в Египте, Месопотамии, Индии и позже в Китае в 3-5-м т. до н.э.; духовное основоположение человечества, происшедшее в 8-2 вв до н.э. одновременно и независимо в Китае, Индии, Персии, Палестине, Греции; подготовленное в Европе с конца средневековья рождение научно-технической эры, которая духовно конституируется в 17 в., приобретает всеохватывающий характер с конца 18 в. и получает чрезвычайно быстрое развитие в 20 в. Третий "срез" представляет собой, по Ясперсу, своеобразную "ось мирового времени", этап, на котором возникает современный нам человек со своими представл. о присущих ему возможностях и границах осознания себя как Самости. На этом этапе происходит становл. истории человечества как мировой истории, тогда как до "осевого времени" имели место лишь локальные истории. Именно в эту эпоху разработаны главные категории, какими осмысливается действительность, заложены основы мировых и других филос. и религиозных учений, которые дошли сквозь тысячелетия к современности - в Китае учение Конфуция, Лао-Цзы, Чжуан-Цзы; в Индии -Упанишады, буддизм; в Иране - зороастризм; в Палестине - пророчества Илии, Исанти; в Греции -духовный вулкан от Гомера до Аристотеля. Именно сквозь мировую историю человечество продвигается к новому "осевому времени", способному породить основу подлинной человеч. истории, единства человечества, такого общежития людей, при котором их взаимоотн. будут строиться на достойных человека принципах и началах. Условием этого единства должна стать приемлемая для всех политическая форма - правовое государство, основанное на полном отказе от любых видов тоталитаризма.

73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цінність. (Фром Э. Душа человека.)

Життєвий шлях людини –індивід. шлях, протягом якого формується особистість, її життєва історія, біографія. Згідно з досліженнями рад. психолога С.Л. Рубенштейна, в історію людини, яка мусить охарактеризувати її, включають насамперед те, що вона засвоїла з результатів попереднього істор. розивтку людства і що саме вона зробила для його дальшого руху вперед. Людина остільки є особистістю, оскільки має свою історію. В цій історії виникають “події” – вузлові моменти, тобто поворотні етапи Ж.ш.л., коли прийняття того авбо ін. рішення на певному відрізку Ж.ш.л. визначає його дальше становлення. Ж.ш.л. в кожній сусп. економ. формації притаманний свій зміст, він залежить також від класової наежності особи, від пануючої ідеології тощо. Ж.ш.л. був здавна предметом уваги філософів, учених, митців. Він визначався, тлуцмачився і оцінювався як такий, що, проходячи стадії виникнення, становлення, завершується небуттям (Конфуцій, Плутарх, Лукрецій Кар, Августін, Кардано та ін.) Ж.ш.л. визначається також через характер і послідовність змін, певну оцінку певну оцінку подій на ген. лінії цього життя. Плідні ідеї щодо Ж.ш.л. були сформульовані в епоху Відродження, в 17 ст. та Просвітництві. В найбільш завершеній формі вони знайшли відображення у “Феноменології” духу Гегеля. Інший значний аспект дослідження Ж.ш.л. виявився в розробці принципу його індивідуалізації, який досліджувався у напрямі становлення неповторної особистості (зокрема через її творчу діяльність). Вивчалася також типологія життєвого щляху особистості. Ідея Ж.ш.л. так чи інакше розроблялась багатьма течіями філософії і психології 19-20 ст.

Гол. напрями цієї розробки Ж.ш.л. 1) визначення ідеального завершеного циклу як критерію реальної оцінки шляху та засобів його оптимізації (теорія ортобіозу І.І.Мечникова); 2) визначення перспективного і ретраспективного компонентів його цілосності в єдності його реальних та ідеальних відтворень (пригадуваннгя і спогади, мрії та плани щодо майбутнього); 3) встановлення його етапів, зокрема на грунті зміни, вдосконалення життєвих і світоглядних установок: усвідомлдення життєвого призначення, боротьба за його здійсення, корекція життєвого жляху у зв’язку із засобами і формою усвідомлення особистістю його смислу (переживання буття, подвижницьке служіння людству, самопожертва, творчий ентузіазм тощо). Життєвий і творчий шлях людини виступають в єдності як зміст людського буття.

Життя –суттєва ознака біол. та сусп. форм руху матерії.