Громадянське суспільство. Держава, право, людина в умовах існування громадянського суспільства. Проблеми громадянського суспільства в сучасній Україні та Конституція України

“Загальна воля” громадян торкається тільки кола питань, які мають справді загальногромадянський інтерес (захист країни вiд зовнiшньої загрози, підтримка стабільного економічного розвитку тощо), І в той же час забезпечує вільне вирiшення громадянами їхніх приватних проблем, то перед нами, з одного боку, демократична держава, а з іншого – громадянське суспільство.

Змiст поняття громадянського суспiльства включає всю сукупнiсть неполітичних (недержавних) відносин у суспільстві, тобто економічнi, моральні, культурно-духовнi, релiгійнi, нацiональні. Громадянське суспiльство – це сфера спонтанного самовиявлення вiльних індивідів і асоціацій та організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищенi законом вiд прямого втручання та довільної регламентації з боку органів державної влади.

Економiчною основою громадянського суспiльства є власнiсть в усій багатоманітності її форм, насамперед приватна, кооперативна, асоційована, колективна тощо. Вона забезпечує реальну економічну свободу, без якої не може бути ні політичної, ні соціальної свободи. І чим розвинутіше громадянське суспільство, тим ефективніша соціальна забезпеченість індивіда, тим ширші його можливості для самореалiзації в рiзних сферах суспiльного життя.

Громадянське суспільство — суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

Формування громадянського суспільства пов'язане з утвердженням буржуазного ладу. Воно неможливе без існування правової держави, а тільки існування розвиненого, стабільного громадянського суспільства уможливлює утворення правової держави. Високорозвинуте громадянське суспільство є основою стабільного демократичного політичного режиму.

Розвинене громадянське суспільство передбачає існування демократичної правової держави, яка покликана задовольняти й захищати інтереси та права громадян. Передумовами громадянського суспільства, є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності; множинність незалежних політичних сил і партій; недирективно формована громадська думка; вільна особистість з розвиненим почуттям власної гідності.

Громадянське суспільство — не тільки відокремлене від держави суспільство, автономна царина суспільного буття, яка не підлягає прямому контролю й регламентації з боку влади, а ще й структуроване суспільство. Воно передбачає свободу асоціацій індивідів за інтересами й уподобаннями. Окремі верстви населення утворюють свої угруповання, добровільні об'єднання, покликані забезпечувати цивілізовані відносини з іншими суб'єктами співжиття в суспільстві. Тому громадянське суспільство є певним механізмом неформального соціального партнерства, яке уможливлює здійснення й баланс існуючих інтересів.

Основою громадянського суспільства є життя індивідів як приватних осіб, сукупність вільно встановлених ними міжособистісних зв'язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних тощо), розмаїття інтересів, можливостей і способів їх висловлення та реалізації.

Головні риси громадянського суспільства:

— відокремлена від держави структура суспільства, до якої належать різноманітні асоціації, добровільні об'єднання людей;

— адекватний вільним відносинам обміну суспільний лад, політична система, за яких держава є похідною від громадянського суспільства та процесів у ньому;

— утвердження безпосередніх і різноманітних інтересів, можливість їх вираження та здійснення;

— можливість забезпечення справжнього, реального життя, на відміну від держави — сфери умовного, формального життя;

— наявність ринку, вільної конкуренції, відносин обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками;

— безпосереднє спілкування людей;

— повага громадянських прав, які вважаються вищими за державні закони;

— свобода особистості;

— плюралізм, сукупність усіх неполітичних відносин у суспільстві й різноманітної діяльності людей;

— регулювання дій людей безпосередньо самими ж людьми, передусім через норми моралі.

Альтернативність ознак та цінностей держави й громадянського суспільства не означає їх антагоністичності, а навпаки, зумовлює їх взаємну потребу. Без держави неможливе громадянське суспільство, без громадянського суспільства неможлива повноцінна правова держава. Вони є взаємообумовленими аспектами одного цілісного життя людини, цивілізованого суспільного буття.

Лише з допомогою норм права державна влада може набути загальності та обов'язковості, що забезпечує стабільність і динамізм політичних процесів. У зв'язку з цим, розбудовуючи правову державу, потрібно керуватися принаймні такими трьома основними принципами взаємозв'язку держави та права:

1. Першість і верховенство права. Це означає, що право є невід'ємною власністю людини, нації, народу, воно ніким не надається й ніким не може бути відчужене.

2. Відповідність закону праву. Будь-який закон, прийнятий державою, має бути правовим. Право містить у собі сенс правильного, справедливого. Коли справедливість дістає нормативне закріплення, вона стає законом. Отже, закон є лише юридичною формою права.

3. Формальна рівність. Право має бути визнане як рівний для всіх вимір свободи. Принцип нормальної рівності припускає лише одне — закріплення в законі однакових можливостей.

Узагальнюючи досвід виникнення і розвитку різних правових держав, можна виділити такі їх загальні ознаки: 1) наявність розвинутого громадянського суспільства; 2) обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особи, громадського порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності; 3) світоглядний індивідуалізм, відповідальність кожного за власне благополуччя; 4) пріоритет прав людини над законами держави; 5) загальність права, його розповсюдження на всіх громадян, всі організації й установи, в тому числі органи державної влади; 6) суверенітет народу — тільки народ є джерелом влади, державний суверенітет носить представницький характер; 7) розподіл влад держави на законодавчу, виконавчу і судову, що включає також відмінність їх дій на основі процедур, які передбачені конституцією, а також певне верховенство законодавчої влади, конституційні рішення якої обов'язкові для всіх; 8) пріоритет у державному регулюванні відносин між громадянами, перевага методу заборони над методом дозволу між громадянами і державою: "Дозволено все, що не заборонено законом". Метод дозволу застосовується тільки стосовно держави, яка зобов'язана діяти в межах дозволеного — формально зафіксованих повноважень; 9) свобода і права людей — єдине обмеження свободи індивіда. Правова держава не створює абсолютної свободи індивіда. Свобода кожного закінчується там, де порушується свобода інших; 10) визначальна роль суду полягає у розв'язанні всіх спірних питань, підконтрольності йому кожного громадянина та інституцій, можливості оскаржити в судовому порядку неправомірні дії державних органів і посадових осіб, самостійності і незалежності судової влади від органів державного управління і різних політичних сил; 11) відповідність законодавства нормам міжнародного права.