Конкуренція на основі інвестицій та інновацій (за підходами М.Портера)

Активізація теоретичних досліджень з проблем підвищення конкурентоспроможності національної економіки та ролі в цьому процесі інноваційної моделі економічного розвитку бере свій початок з опублікування в 1990 році всесвітньо відомої фундаментальної праці М. Портера „The Competitive Advantage of Nations"

Портер виходить з того, що "конкурентна перевага" створюється та здійснюється у зв'язку з певними умовами країни базування фірм. Він обґрунтував концепцію чотирьох стадій, що проходять країни у процесі розвитку економіки і які відрізняються діючими факторами конкуренції. На першій стадії конкуренція створюється на основі факторів виробництва (природні ресурси, праця, фізичний капітал) та технологій, пов’язаних з імітацією придбаного іноземного обладнання. Конкуренція на другій стадії базується на основі стимулювання інвестицій, на третій – на основі впровадження інновацій. Третя стадія відзначається застосуванням у вигляді основних ресурсів знання та інформації. При цьому з переходом від перших до наступних стадій у країні зростають доходи на душу населення, досягаючи високого рівня на третій стадії. На четвертій стадії стимули розвитку вичерпуються і починається спад.

На стадії інвестицій конкурентна перевага економіки базується на готовності і здатності національних фірм до агресивного інвестування: в сучасне, ефективне обладнання і кращу технологію, які можна придбати на світовому ринку; на купівлю ліцензій, створення спільних підприємств й інші засоби підвищення конкурентоспроможності більш сучасних і спеціалізованих галузей і сегментів.

На стадії інновацій або нововведень збільшується різноманітність споживчого попиту в зв’язку з ростом особистих доходів, підвищенням рівня освіти і прагненням до комфорту, а також завдяки стимулюючій ролі внутрішньої конкуренції

Основою механізму інноваційної конкуренції є реалізація інновацій, спрямованих на:

1) розробку та виробництво нового продукту (найчастіше на основі нової технології) для здобуття монопольного становища на ринку та максимізації виробником економічних результатів (нецінові фактори);

2) вдосконалення вже існуючого продукту (на основі продуктових та/чи технологічних інновацій) для збільшення обсягів продажів за рахунок зниження ціни чи покращення якості продукту (нецінові та цінові фактори);

3) виробництво продукту з меншими витратами за рахунок впровадження нової, більш досконалої технології для зниження його ціни на ринку, для отримання цінових переваг перед товарами-субститутами (цінові фактори).

Фірми домагаються конкурентної переваги, знаходячи нові способи конкуренції в своїй галузі, з якими виходять на ринок, що можна назвати таким поняттям, як „нововведення". Нововведення, у широкому розумінні, містить і поліпшення технології, і удосконалювання методів ведення справ. Воно може виражатися як у зміні товару, виробничого процесу, так і в нових підходах до маркетингу. Фірми-новатори не тільки передбачають можливі зміни, але і прискорюють їх. Велика частина змін має еволюційний, а не радикальний характер. І досить часто акумуляція невеликих змін дає більше, ніж великий технологічний прорив.

Якщо конкуренти реагують повільно, такі інновації призводять до конкурентних переваг.

Також М.Портер формулює основні рекомендації країнам, якф знаходяться на відповідних стадіях розвитку. Для економіки, яка знаходиться на стадії інвестицій – інвестування в покращення інфраструктури і науково-дослідної могутності; створення можливостей з випередження зарубіжних технологій і т.д. Для економіки, яка знаходиться на стадії нововведень, - створення дослідних ресурсів (організацій, інфраструктури, робочої сили) світового рівня; створення для національних фірм умов для розвитку унікальних стратегій в світі інновацій і т.д.