Стаття 318. Договір підряду на капітальне будівництво 1 страница

[Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.] [Стаття 318]

1. За договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.

2. Договір підряду відповідно до цієї статті укладається на будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофілювання об'єктів; будівництво об'єктів з покладенням повністю або частково на підрядника виконання робіт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт; виконання окремих комплексів будівельних, монтажних, спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів.

3. Забезпечення будівництва матеріалами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається на підрядника, якщо інше не передбачено законодавством або договором.

4. Зміст договору підряду на капітальне будівництво, що укладається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню.

5. Договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов'язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

Коментар:

1. У частині 1 ст. 318 ГК України міститься визначення договору підряду на капітальне будівництво та певні загальні положення стосовно сторін договору та їхніх зобов'язань.

Сторонами договору виступають замовник та підрядник. Замовником можуть бути суб'єкти господарювання відповідно до ст. 55 ГК України, а саме:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Підрядник - суб'єкти господарювання: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55 ГК України). Для виконання окремих видів робіт з будівництва чи інших будівельних робіт у встановлених законом випадках підрядником може бути особа, яка має спеціальний дозвіл - ліцензію. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлені ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. Зокрема, за пп. 59 та 69 вищевказаної статті Закону підрядники за договором будівельного підряду повинні мати ліцензії на проведення такого роду робіт, як: проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем; розроблення проектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток. Крім того, поряд з ліцензією при виконанні певного виду робіт підряднику відповідно до законодавства України необхідно пройти сертифікацію чи атестацію (Закон України "Про архітектурну діяльність" від 20.05.99 р., Закон України "Про трубопровідний транспорт" від 15.05.96 р., постанова Кабінету Міністрів України "Про перелік окремих видів проектних та будівельно-монтажних робіт, інженерних вишукувань для будівництва, надання інжинірингових та інших послуг, які потребують відповідної атестації виконавця" від 06.04.98 р. тощо). У зв'язку з цим, як правило, більшість підрядників є юридичними особами будь-якої форми власності та фізичними особами - підприємцями.

Договір підряду в капітальному будівництві - двосторонній, консенсуальний, оплатний. Виходячи з ч. 5 коментованої статті форма даного виду договору є простою письмовою. Проста письмова може застосовуватися у випадках, передбачених ст. 208 ЦК України, нотаріально посвідчена може бути обов'язковою, якщо тільки така форма прямо передбачена домовленістю сторін (ст. 209 ЦК України).

Ні глава 33 "Капітальне будівництво" ГК України, ні загальні норми § 1 "Загальні положення про підряд" гл. 61 ЦК України не містять вказівки на нотаріально посвідчену форму договору такого виду.

Істотними умовами договору підряду в капітальному будівництві є: найменування сторін; місце і дата укладення; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов'язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

У договорі підряду на капітальне будівництво застосовуються загальні строки для договорів підряду, тобто як загальний термін виконання робіт, так і терміни виконання окремих етапів.

Для замовника важливим є виконання роботи не у будь-який час взагалі, а в певний строк. Строк виконання роботи, як правило, встановлюється за погодженням сторін у договорі і полягає у визначенні терміну початку та закінчення робіт. Проміжок між цими термінами і є строком виконання робіт. На практиці у підрядних роботах з капітального будівництва встановлюються проміжні строки на виконання окремих етапів робіт. Вони не є обов'язковими, але дозволяють більш чітко організувати хід, забезпечити якість робіт, умови постачання матеріалів, устаткування, а також контролювати та поетапно прийняти їх. У підрядних договорах капітального будівництва невід'ємною частиною договору підряду є календарний графік виконання робіт, де визначають дати початку та закінчення всіх видів (етапів, комплексів) робіт, передбачених договором.

Початкові та кінцеві строки обумовлюються суб'єктивними та об'єктивними факторами. У першому випадку враховуються позиції контрагентів, де замовник має інтерес отримати результати робіт в найкоротший чітко визначений термін, а підрядник визначає його відповідно до власних можливостей виконання робіт (кількості робітників, наявності устаткування, забезпечення якості та безпеки робіт, інше). Об'єктивні фактори, що мають вплив на визначення строків, полягають у необхідності отримання узгоджень, дозволів, у вимогах технології та виробничих інструкцій, якостей матеріалу та специфіки засобів, можливостях фінансування, погоджених умовах. Строк початку робіт може визначатися календарною датою, терміном від дати підписання договору, отримання дозволів, передачі проектної документації, перерахування авансу, відкриття фінансування, надання матеріалу. Строк закінчення робіт також може встановлюватися конкретною календарною датою або терміном від дати укладання договору, початку робіт, отримання матеріалу, авансу та ін. Про початок та закінчення виконання робіт сторони можуть укладати відповідний акт.

Зміна строків виконання робіт можлива тільки за погодженням сторін. Терміни початку, закінчення робіт та проміжні строки можуть переглядатися за наявності обставин:

а) непереборної сили;

б) у разі істотного порушення умов договору, іншою стороною (затримка з перерахуванням авансу, несвоєчасне надання матеріалу, устаткування, будівельного майданчику, речі для переробки або ремонту);

в) у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися під час укладання договору (введення додаткових узгоджувальних процедур, відсутність державного фінансування, затримка з наданням дозволів на початок робіт державними органами). Доцільно конкретно визначити і форс-мажорні обставини та порядок перенесення строків виконання роботи у зв'язку з їх дією.

У підрядних договорах, коли до виконання робіт залучаються субпідрядники або декілька підрядників, повинні узгоджуватися терміни виконання робіт між усіма суб'єктами, для чого доцільно складати комплексний графік, де визначати послідовність і строки виконання обов'язків кожної із сторін.

Якщо сторони не визначать у договорі підряду на капітальне будівництво строків виконання роботи, вони можуть встановити його згідно з приписами ч. 2 ст. 846 ЦК України: замовник має право вимагати, а підрядник зобов'язаний виконати роботу в розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Таким чином, виходячи з принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України) сторони самостійно вправі встановлювати строк будівництва.

Ціна договору визначається згідно з кошторисом (див. коментар до ст. 321 ГК України).

2. Частина 2 коментованої статті встановлює, що договір підряду відповідно до коментованої статті укладається на будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофілювання об'єктів; на будівництво об'єктів з покладенням повністю або частково на підрядника виконання робіт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт; на виконання окремих комплексів будівельних, монтажних, спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів. Вказане положення погоджується з предметом договорів підряду у капітальному будівництві. Крім того, в цій нормі міститься диспозитивне зобов'язання щодо покладення повністю або частково на підрядника виконання робіт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт; виконання окремих комплексів будівельних, монтажних, спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів.

3. Частиною 3 коментованої статті встановлено загальне правило щодо покладення на підрядника забезпечення будівництва. Під таким забезпеченням будівництва розуміється надання всіх необхідних матеріалів, конструкцій, деталей та устаткування. Проте в силу диспозитивності ч. 1 цієї статті обов'язок щодо надання забезпечення повністю або в якійсь частині може покладатися й на замовника, що повинно бути передбачено в договорі підряду. У договорі підряду також може бути передбачено, що на замовника покладається обов'язок сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією тощо, а також у наданні інших послуг. Крім того, покладення обов'язку забезпечення будівництва на замовника може бути передбачено і законодавством, така норма буде імперативною і підлягає обов'язковому виконанню.

Матеріал - це те, з чого що-небудь виготовляють, виробляють, будують. Пункт 2.2 Правил визначення країни походження товару, затверджених рішенням Ради глав урядів СНД від 30.11.2000 р., визначає види матеріалу: інгредієнти, сировина, складові елементи, частини, які використовуються для виготовлення продукту.

Коментована норма встановлює, що підрядник використовує устаткування, зокрема технологічне, енергетичне, електротехнічне та інше. Під останнім можуть розумітися не тільки знаряддя, механізми, пристрої, устаткування, але й певні спеціальні дії.

Господарюючі суб'єкти використовують для виконання підрядних робіт засоби виробництва, які є:

1) основними фондами (будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий та господарський інвентар, приладдя);

2) оборотними засобами (сировина, паливо, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються);

3) інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів, та інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних коштів (ст. 139 ГК України). Поняття такого іншого майна розкривають Положення (стандарти) бухгалтерського обліку і зокрема N 7 "Основні засоби", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. N 92.

Підрядник відповідає за якість наданих ним матеріалів та устаткування. Критерії, яким повинна відповідати якість устаткування та матеріалів, можуть бути визначені підрядним договором, специфікаціями та іншими додатками або законодавством, зокрема у державних стандартах, санітарних, будівельних нормах та правилах. Крім того, підрядник зобов'язаний для виконання підрядних робіт використовувати матеріали та устаткування, які не обтяжені правами третіх осіб. Таке обтяження може полягати в наявності у третіх осіб права власності, застави, сервітуту на матеріали або устаткування, які використовує підрядник.

4. Відповідно до ч. 4 коментованої статті зміст договору підряду на капітальне будівництво, що укладається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню. Така вимога є обов'язковою до виконання сторонами договору підряду на капітальне будівництво. Крім того, кожного року Кабінет Міністрів України приймає постанови про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб (наприклад, постанова КМ України "Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб у 2007 році" від 12.05.2007 р.). Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності (ст. 13 ГК України). Правові та економічні засади здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів містяться в Положенні про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. N 921 (у редакції постанови КМУ від 19.11.2008 р. N 1017). Метою зазначеного Положення є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, а також запобігання проявам корупції у цій сфері, забезпечення прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти та досягнення оптимального і раціонального їх використання.

5. Договір підряду на капітальне будівництво визначається як окремий вид договору підряду, який регулює договірний тип відносин у сфері будівництва об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовки будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва. Положення цього параграфу є спеціальними до загальних правил підряду.

70. Договір оренди.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК. Об’єктом оренди можуть бути:
- цілісні майнові комплекси підприємств чи їх структурних підрозділів, тобто господарські об’єкти, що забезпечують завершений цикл виробництва продукції (робіт, послуг), з відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання. Проте оренда структурних підрозділів державних і комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства;
- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання. Істотними умовами (відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК) є: об’єкт оренди
(склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Орендар (основні права та обов’язки визначені ст. 285 ГК):
- має переважне право перед іншими суб’єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди;
- зобов’язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню; здійснювати поточний ремонт орендованого майна (якщо інше не передбачено договором оренди), своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, відшкодувати орендодавцю варл’сть орендованого майна у разі його втрати, знищення чи псування з вини орендаря; може бути зобов’язаний використовувати об’єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду. Орендодавець:
- має права: на отримання орендних платежів, повернення майна у разі припинення чи розірвання договору оренди, відшкодування збитків за рахунок орендаря у разі втрати, псування чи знищення об’єкта оренди з вини орендаря;
- зобов’язаний: передати об’єкт оренди орендарю у вста- ІІ новлений договором строк та у належному стані; здійснювати капітальний ремонт переданого в оренду майна (якщо інше не встановлено законом та договором оренди). Орендна плата (фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю, незалежно від наслідків своєї1 господарської діяльності) встановлюється у грошовій формі (залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі); розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також у передбачених законодавством випадках (зокрема, орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об’єкта оренди); строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об’єкта оренди; ліквідації суб’єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об’єкта оренди.
Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін або на вимогу однієї зі сторін з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму (ст.ст. 783-784), в порядку, встановленому ст. 188 ГК України (загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів). Так, відповідно до ст. 783 Цивільного кодексу дострокове розірвання договору на вимогу наймодавця можливе у випадках, якщо наймач:
- користується річчю (майном) всупереч договору або призначенню майна;
- без дозволу наймодавця передав річ (майно) у користування іншій особі;
- своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі (майна);
- не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

71. Договір лізингу.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) — ч. 1 ст. 806 ЦК.
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених § 6 гл. 58 ЦК та Законом України від 16 грудня 1997 р. "Про фінансовий лізинг" (в редакції Закону від 11 грудня 2003 p.).
Слово "лізинг" є українською транскрипцією американізованого терміна leasing, що означає "здавати в оренду", який почав використовуватися в Англії в кінці епохи феодалізму в значенні здачі майна в оренду. Як вид підприємницької діяльності лізинг набув поширення в США з кінця 50-х років минулого століття, а нині відомий законодавцям практично всіх країн.
В господарській практиці і в цивілістичній доктрині розрізняють дві форми лізингу: оперативний (або експлуатаційний) та фінансовий. Як правило, при фінансовому лізингу лізинго-одержувач має право набути майно у власність за його залишковою вартістю.
Лізинг охоплює комплекс договірних відносин: купівлю-продаж, найм, доручення, комісію, кредитний та агентський договори.
Розрізняють лізинг прямий і непрямий.
При прямому лізингу сторонами є лізингодавець і лізингоодержувач.
На відміну від договорів найму та оренди, де присутні дві сторони — наймодавець та наймач, в договорі непрямого лізингу в лізингових операціях беруть участь три учасники:
- виробник (продавець) устаткування, який укладає договір купівлі-продажу з лізинговою компанією;
- лізингодавець (лізингова компанія), який за дорученням майбутнього лізингоодержувача укладає договір купівлі-продажу з виробником і стає власником устаткування;
- лізингоодержувач, який замовляє певне устаткування лізингодавцю.
Привабливість лізингу полягає в тому, що лізингоодержувачі без значних капіталовкладень можуть отримувати в користування новітню техніку, електронне та комунікаційне устаткування. Лізингодавці в свою чергу, за рахунок лізингових платежів не лише компенсують витрати, пов'язані із придбанням предмета лізингу, а й отримують проценти на вкладений капітал.
Оперативний лізинг є різновидом договору оренди, оскільки по закінченні строку договору лізингу майно підлягає поверненню лізингодавцю.
В ч. 2 ст. 1 Закону "Про фінансовий лізинг" законодавець дає таке визначення поняття договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Істотними умовами договору фінансового лізингу є: предмет лізингу, строк договору та розмір лізингових платежів.
Предметом (об'єктом) договору фінансового лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Предметом фінансового лізингу не можуть виступати земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).
Ризик випадкової загибелі об'єкта лізингу покладається за загальним правилом на лізингоодержувача.
Права та обов'язки сторін за договором фінансового лізингу. Лізингодавець зобов 'язаний:
1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;
2) своєчасно надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;
3) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним.
Лізингоодержувач зобов'язаний:
1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;
2) утримувати предмет лізингу в належному стані (виконувати ремонт, технічне обслуговування);
3) своєчасно сплачувати лізингові платежі;
4) застрахувати предмет лізингу;
5) надавати лізингодавцеві інформацію про технічний стан об'єкта та доступ до предмета лізингу для здійснення перевірки умов його використання та утримання;
6) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу повернути об'єкт у нормальному стані з урахуванням зносу.
Ризик випадкової загибелі предмета лізингу покладається за загальним правилом на лізингоодержувача.
Закон не містить спеціальних правил, що стосуються припинення або розірвання договору лізингу, тому до нього застосовуються загальні правила щодо припинення договору найму (оренди), якщо це не суперечить законодавству.

72. Поняття і види транспортних договорів.

Різновидом договорів за критерієм економічного змісту та правових ознак є транспортні договори.

Транспорт - одна з найважливіших галузей економіки, покликана задовольняти потреби населення та учасників господарського життя у перевезеннях та пов'язаних з ними послуг.

Єдину транспортну систему України становлять:

транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, міський електротранспорт);

промисловий залізничний транспорт;

відомчий транспорт;

трубопровідний транспорт;

шляхи сполучення загального користування.

За своїм значенням та широким використанням провідне місце в транспортній системі Україні належить транспорту загального користування. Він є складною господарською системою, до якої входять:

органи, що забезпечують організацію певного виду транспорту;

шляхи сполучення;

транспортні підприємства;

спеціалізовані господарські організації, що забезпечують функціонування транспорту (машинобудівні, ремонтні, конструкторські тощо).

Функціонування єдиної транспортної системи та її складових значною мірою забезпечується через транспортні договори.

Транспортні договори - це такі господарські договори, які спрямовані на організацію та/або забезпечення перевезень вантажів та надання інших транспортних послуг учасникам господарських відносин. Транспортні договори укладаються, як правило, за обов'язкової участі транспортних підприємств або (незначною мірою) індивідуальних підприємців, що спеціалізуються та перевезеннях. Транспортні договори класифікуються за різними ознаками:

за видом транспорту, який використовується для надання транспорт-mix послуг на транспортні договори: на залізничному транспорті; морському транспорті; на внутрішньому водному транспорті; на повітряному транспорті; на автомобільному транспорті; на трубопровідному транспорті; і в недалекому майбутньому - транспортні договори на космічному транспорті (ч. З ст. 306 ГК України зазначається космічний транспорт як один з видів транспорту), а також транспортні договори, що передбачають використання кількох видів транспорту (в тому числі змішані перевезення);

за ознакою домінування в договорі організаційних чи майнових елементів на: (а) організаційні (забезпечують організацію перевезень та надання інших транспортних послуг) та (б) договори про надання транспортних послуг;

за характером транспортних послуг, надання яких передбачається договором, на: а) договори перевезення вантажів та організованих груп пасажирів (якщо договір укладається, наприклад, туристичною фірмою); б) договори про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг (зазвичай віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту).

Організаційні договори у сфері транспорту найчастіше спрямовані на узгодження обсягів перевезень і забезпечення сприятливих умов для перевезень. Такі договори віддзеркалюють планові засади перевезень у сфері господарювання, що зумовлено специфікою транспорту (виробничих можливостей) та необхідністю забезпечення його ефективності (ст. б Закону України "Про транспорт"). В організаційних договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, що не передбачаються актами законодавства (кодексами, законами, статутами) та інші умови з урахуванням специфіки транспортування певного виду вантажів, конкретних вантажовідправників, місцевих особливостей тощо.

Організаційним договором є передбачений частинамиЗі4 ст. 307 ГК та ст. 914 ЦК України довгостроковий договір, який укладається між перевізником і вантажовідправником (власником чи володільцем вантажу). За таким договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. В договорі також передбачаються інші умови перевезень, включаючи й порядок розрахунків, умови надання транспортних заходів тощо.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається здійснення систематичних перевезень вантажів, довгострокові (організаційні) договори можуть мати інші назви: навігаційний - на річковому транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті (власне назва "довгостроковий договір" застосовується на залізничному та морському транспорті) - ч. 4 ст. 307 ГК України, ст. 36 Статуту автомобільного транспорту, ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту). В таких договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, їх періодичність, порядок розрахунків, раціональні маршрути, схеми вантажопотоків, взаємна майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до організаційних транспортних договорів укладаються договори про надання транспортних послуг.