Етичні норми і нормативи. Професійна юридична етика

Професійна культура юриста грунтується на морально-етичних та правових нормах, де існує єдність, відмінність, взаємодія, протидія. Звичайно, ці позиції актуальні у тому випадку, коли за основу норм права беруться норми природного права. Між нормами природного права і нормами моралі суттєвих відмінностей немає. Професійну етику часто визначають як галузь етичної науки, що вивчає систему моральних норм і принципів, які діють у специфічних умовах взаємовідносин людей у сфері певної професії; як специфічну дію загальноетичних і особливих норм професійної моралі, що мають аналітично-рекомендаційний характер, виникають і функціонують у певній професійній групі. Дія моральних норм у юридичній галузі – це один із предметів дослідження правничої етики. Безумовно, морально-етичні норми мають рекомендаційний зміст, але уміле їх використання формує рівень професійної культури юриста.
Найбільшу цінність мають морально-етичні норми у юридичному процесі. Юридично-процесуальні норми створює держава у вигляді правил поведінки учасників процесу, згідно з якими встановлюються їхні права, обов´язки, відповідальність, а також умови виникнення та реалізації правовідносин при провадженні юридичних справ. А правнича етика трансформує морально-етичні норми стосовно внутрішнього світогляду юриста Сучасний період державотворення в Україні характеризується моральним діалогом між існуючими моральними.нормами і національним правом, що формується. У цьому випадку поява суверенної держави України -це юридичний факт. З´явилась можливість реалізувати природне право, природні закономірності, які гарантують міцні моральні норми.
Утворені таким чином моральні норми одержать оцінку значно пізніше, але вони позитивно впливають на цивілізованість українського суспільства і, зокрема, юриста вже нині. Юрист має змогу творчо використовувати духовно-моральні державні стандарти, пристосовуватися до будь-якого правового явища чи суспільного середовища. Дійсно, правнича етика виробляє основу для моральної нормотворчості юриста, його нормативного мислення у сфері моралі, стандартизує її, знімаючи з людини тягар індивідуального вибору, а значить, і відповідальність за цей вибір. Свобода ставить найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності. Галузь права не вичерпується позитивним законодавством, яким визначаються ті юридичні норми, які діють у певний час і в певному місці. Але юридичні закони не залишаються вічними та незмінними, як закони природи, які потрібно тільки вивчати і завжди зважати на них Неможливо встановити права і обов´язки осіб, не знаючи, що таке право, де його джерела і які постають з нього вимоги. Ці засади тісно пов´язані з власне людською особистістю, а тому потрібно досліджувати природу людини, її властивості та призначення. Моральноетичні норми правничої етики допомагають юристові у його пошукові правомірної поведінки. Стандартне, шаблонне, наперед визначене мислення юриста тут недопустиме.
Отже, у дослідженні морально-етичних норм важливу роль відіграє філософія права. Природно-правові системи визначають основне питання філософії права: дослідження вищих основ юридичних настанов, які випливають із природи людини та суспільства. Такий підхід застерігає юридичний позитивізм від консерватизму, авторитаризму, розвиває людську особистість, націлює на благородні почуття, що формують так звану філософію серця юриста.
Звичайно, філософія права, досліджуючи морально-етичні норми професійної культури юриста, дає відповідь на запитання про призначення норм позитивного права у регулюванні суспільних відносин. Право не завжди є частиною моралі, її нижчим ступенем.
Право — зовнішній закон, порядок, який повинен панувати у людському суспільстві.
Морально-етичні норми професійної культури юриста мають реальне існування, як і спільна частина моральних та правових норм (перетин двох кіл). Але саме неперетин двох кіл символізує правові і моральні норми. Ситуацію швидше можна інтерпретувати концентрованими трьома колами зі спільним центром – духовними, моральними, правовими нормами. Духовні та моральні норми як норми природного права є орієнтиром для норм позитивного права. Тому позитивне право не завжди збігається з природним, часто йому суперечить.
Завдання правничої етики полягає у тому, щоб наблизити юридичну діяльність до дій за природними законами.
Однак такі дії часто супроводжуються певними упущеннями, а іноді помилками й порушеннями.
Як відомо, порушення права – це крайній вияв свободи, який переступає власну межу і утверджується у протиріччі із законом. Це порушення може бути двояким: суб´єктивним і об´єктивним, що відповідає двоякому значенню права. Перше – це свобода, визначена законом, а друге -закон, що визначає свободу. Все залежить від особи юриста як носія свобідної волі. Адже його гуманність свободи волевиявлення обернено пропорційна до виявів примусу.
Відмінити смертну кару; зберегти смертну кару; зберегти, але застосовувати дуже рідко; застосовувати умовні вироки. Україна ще не готова до розв´язання даної проблеми..
Правнича етика підкреслює духовно-правову перевагу людини над твариною. У людському суспільстві панує дієвість людської душі, розуму, розсудливості. Адже норми позитивного права повинні узгоджуватися з нормами духовного (природного) права. Чи узгоджується з ними смертна кара – людині невідомо. Загалом правнича етика — це зовнішній вияв професійної культури, засіб розв´язання етичних проблем юриспруденції, наслідок реалізації внутрішнього імперативу службового обов´язку.
Саме завдяки нормам та обов´язкам можна виявити природну силу правничої етики, піднести рівень людської цивілізації, яка утвердилася завдяки формуванню римського приватного права і появі духовних засад до християнської культури та моралі. Нині стає дедалі очевидніше, що наукова правова думка за “основними запитами епохи” не зможе певним чином істотно просунутися вперед, якщо залишатимуться на далекій дистанції одне від одного, з одного боку, практична юриспруденція (юридичний позитивізм) — галузь знань, як традиційно вважається, незначного наукового рівня, а з іншого – філософія права, яка оперує категоріями вищого смислового порядку.