Фрахтувальник сплачує судновласникові фрахт у порядку і терміни, передбачені договором фрахтування судна на певний час

Інша поширена угода – договір лізингу судна, згідно з яким власник судна (лізингодавець) зобов’язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно. Лізингоодержувач зобов’язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.

Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених статтею 17 Кодексу торговельного мореплавства України.

Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій формі.У договорі лізингу судна повинні бути вказані найменування сторін, мета договору, назва судна, рік побудуваннясудна, його клас, вантажопідйомність або вантажомісткість, потужність двигунів, швидкість ходу і витрата пального, термін користування, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно, розмір і термін внесення лізингової плати, місце і час передачі судна лізингоодержувачу та інші необхідні дані.

Лізингодавець зобов’язаний передати судно лізингоодержувачу в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором лізингу судна. Лізингодавець несе відповідальність за будь-які недоліки судна, що існували в момент його передачі лізингоодержувачу і про які він не заявив під час передачі судна.

Лізингоодержувач зобов’язаний підтримувати судно у справному стані і нести витрати, пов’язані з його утриманням та ремонтом.
Ризик випадкової загибелі чи випадкового пошкодження судна переходить на лізингоодержувача після передачі судна.

Лізингоодержувач вправі відмовитися від договору лізингу судна та зажадати відшкодування збитків, якщо лізингодавець не передасть судно лізингоодержувачу протягом обумовленого договором лізингу судна терміну, або внаслідок вказаних у частині другій статті 218 Кодексу торговельного мореплавства України недоліків судно не може бути використано лізингоодержувачем відповідно до договору лізингу судна.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу судна і зажадати повернення судна, якщо лізингоодержувач не вніс лізингової плати протягом трьох місяців після настання терміну платежу.

У разі повернення судна лізингодавець має право на частину лізингової плати, належної за користування судном. Внески, сплачені лізингоодержувачем у рахунок договірної ціни, підлягають поверненню лізингоодержувачу.

Лізингоодержувач зобов’язаний повернути лізингодавцю судно в тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу. У разі погіршення стану судна лізингоодержувач відшкодовує лізингодавцю спричинені цим збитки. Зроблені лізингоодержувачем удосконалення на судні, якщо їх можна відділити, можуть бути вилучені лізингоодержувачем у разі незгоди лізингодавця відшкодувати їх вартість.

За договором морського буксирування власник одного судна зобов’язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об’єкт на певну відстань або буксирувати його протягом певного часу чи для виконання маневру.

Кожна зі сторін договору морського буксирування зобов’язана завчасно привести своє судно або інший плавучий об’єкт у стан, придатний для виконання передбачених договором морського буксирування робіт.

Буксирування поділяється на два види – портове і міжпортове буксируванння (ввід у порт або вивід з порту суден та інших плавучих об’єктів, виконання маневрів судна тощо, або з одного порту до іншого). Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі, а договір міжпортового буксирування укладається у письмовій формі. Договір повинен містити умови про порти (пункти) відправлення і призначення, про час буксирування, про права та обов’язки сторін, про відповідальність за порушення договору, про ті особливості об’єктів, що буксируються і можуть впливати на безпеку буксирування, про інші обставини, які сторони вважають за необхідне обумовити окремо. Буксирування між портами України може здійснюватися виключно суднами під прапором України.

Особливим видом зобов’язань на морському транспорті є зобов’язання, які виникають у зв’язку з майном, яке затонуло в морі. Цей вид зобов’язань виникає з позадоговірних підстав, встановлених Кодексом торговельного мореплавства України.

Право на майно, що затонуло у внутрішніх водах або у територіальному морі України, а також відносини, що виникають у зв’язку з цим майном, визначаються законодавством України. Щодо майна, яке затонуло у відкритому морі, а також щодо вантажів та речей, що знаходяться на затонулому судні, застосовується законодавство держави, під прапором якої плавало судно.

Майно, що затонуло – це судна або інші плавучі засоби, що зазнали катастрофи, будь-які споруди, здатні здійснювати плавання, літальні апарати, їх уламки, обладнання, вантажі та інші предмети незалежно від того, перебувають вони на плаву чи під поверхнею води, опустилися на дно чи викинуті на мілководдя або на берег.

Особливе правове регулювання застосовується щодо відносин з приводу (дії узгоджуються з керівництвом порту):

Ø підняття, віддалення або знищення військового майна;

Ø підняття майна культурного характеру, археологічного чи історичного значення.
Власник майна, що затонуло, зобов’язаний:

Ø повідомити про це найближчий морський порт України протягом одного року з дня, коли майно затонуло (якщо він має намір підняти це майно);

Ø негайно повідомити про те, що сталося (коли майно, що затонуло, створює перешкоду судноплавству, морським промислам, гідротехнічним або іншим роботам, загрозу життю чи здоров’ю людей або забруднення навколишнього природного середовища), найближчий порт і на вимогу останнього віддалити або знищити це майно у встановлений портом термін.

Порт зобов’язаний:

Ø за погодженням із заінтересованими державними органами встановити достатній за обставинами термін для підняття майна, порядок проведення цих робіт і довести це до відома власника майна;

Ø повідомити про майно Державній інспекції охорони Чорноморського (Азовського) морів, Міністерству екології та природних ресурсів України;

Ø вчинити інші дії, передбачені ст. 120-127 Кодексу торговельного мореплавства України.

Власник майна, що затонуло, втрачає право на нього у разі, коли не зробить заяви чи не підніме майно у встановлений термін, передбачений статтями 122, 123 Кодексу торговельного мореплавства України, і це майно стає державною власністю. Майно, підняте портом згідно зі статтею 124 Кодексу торговельного мореплавства України, а також майно, підняте портом внаслідок того, що воно становило безпосередню загрозу безпеці судноплавства, життю і здоров’ю людей або забруднення навколишнього природного середовища (стаття 123 Кодексу торговельного мореплавства України), може бути витребуване його власником протягом двох років з дня, коли майно було фактично піднято. Випадково підняте майно, що затонуло, повинно бути здане найближчому морському порту України. У цьому разі особі, яка доставила майно у розпорядження порту, виплачується винагорода у розмірі однієї третини вартості цього майна.

Правове регулювання відносин страхування на морському транспорті здійснюється відповідно до Закону України «Про страхування» та Кодексу торговельного мореплавства України.

За договором морського страхування страховик зобов’язується за обумовлену плату (страхову премію) в разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об’єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки.Наявність і зміст договору морського страхування можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

Об’єктом морського страхування може бути будь-який пов’язаний з мореплавством майновий інтерес, як-от: судно, у тому числі й таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (перестрахування).