 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Lex flagi
|
|
Варто зазначити, що незавжди можливе використання колізійної норми, оскільки виникають ситуації коли іноземне право суттєво протирічить правопорядку держави, де знаходиться суд. Таке поняття носить назву застереження про публічний порядок.
Застереження про публічний порядок може розглядатись в двох аспектах:
a) позитивне застереження. Це сукупність важливих норм, які мають застосовуватись незважаючи на те, що колізійна норма відсилає до іноземного правопорядку;
b) негативне застереження. Іноземний закон не застосовується, якщо він вступає в протиріччя за змістом з основами правопорядку даної країни. Якщо застосовується негативне застереження, то правовідносини регулюються на підставі тих норм права, які мають з ними найтісніший правовий зв’язок. Також, іноземне матеріальне право не застосовується в разі, якщо наслідки його застосування викличуть явища, які суперечать основам правопорядку країни.
5.Зворотне відсилання та відсилання до законодавства третьої країни.
зворотне відсилання - повторне відсилання колізійної норми права іноземної держави до правопорядку держави, колізійна норма якого відіслала до даного іноземного правопорядку;
відсилання до права третьої держави - відсилання колізійної норми права іноземної держави, визначеної відповідно до цього Закону, до права третьої держави;
У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
Ст. 9 ЗУ про МЧП. Будь-яке відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.
У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
Приклад відсилання до права третьої країни
Ст. 72 ЗУ про МЧП
Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.
Суть справи полягала в тому, що баварський підданий Форго, позашлюбно народжений, постійно проживав у Франції, і з точки зору французького закону не вважався таким, що набув доміцилію у Франції. Після своєї смерті він залишив у французьких банках грошові вклади. Заповіту складено не було. За законом на отримання спадку претендували баварські кровні родичі Форго по бічній лінії. Вони посилалися на баварське право, що допускало спадкування навіть після позашлюбних дітей. Французький прокурор наполягав на тому, що до спадкування повинен застосовуватися французький закон, відповідно до якого родичі позашлюбної дитини не спадкують. Тому майно як виморочне надходить у розпорядження Французької держави. Виникло питання: який закон щодо спадкування — французький чи баварський повинен застосувати суд Франції. За французьким колізійним правом питання про спадкування рухомого майна обговорюється за законом «доміцилію походження». Тобто спостерігається відсилання французького закону до баварського права. Останнє містило колізійне правило, за яким спадкування рухомого майна підпорядковано законові фактичного доміцилію. Отже, якщо відсилання французької колізійної норми слід розуміти як відсилання до баварського права загалом, то необхідно керуватися й баварською колізійною нормою, яка відсилала до французького права. Французький касаційний суд прийняв зворотне відсилання
Відсилання до права третьої країни - це ситуація, коли колізійні норми lex causae не визнають компетентними ні правопорядок країни суду, ні власний правопорядок, а відсилають до правової системи третьої країни як такої, що підлягає застосуванню.
6.Тлумачення, кваліфікація та “конфлікт кваліфікації” у МПП.
Тлумачення – з’ясування змісту норми права
Кваліфікація – надання юридичної оцінки норми права. Вона спрямована на встановлення мети норми права.
Окремо проводиться кваліфікація прив’язки та об’єму.
колізійні норми різних правових систем, навіть у випадку їх формулювання однаковою термінологією, криють у собі «приховані колізії», що породжують «конфлікт кваліфікацій», тобто неузгодженість принципів національного права. Так, поняття «доміцилію» має різний зміст у праві Великобританії та Франції. Правові наслідки кваліфікації цього поняття за правом різних держав є неоднаковими.
Теорія кваліфікацій.
- Автономна (незалежно від країни)
- Закону країни суду. Суд самостійно робить кваліфікацію норм. Швейцарія
- Кваліфікація так як би її провів суд в іншій країні.
В Україні при визначенні права, яке підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (ст. 7). При застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Суд або компетентний орган застосовує норми іншого законод, лише якщо його зобов’язує закон.
У нац. законод відс поняття, або одне і те саме поняття має різний зміст. Конкр випадок окремо шляхом встан змісту норм права іноз д-ви
7.Правовий статус фізичної особи в міжнародному приватному
Фізична особа, під якою в праві розуміють людину, за певних обставин може надати приватним правовідносинам міжнародного характеру та, як наслідок, перевести їх правове регулювання в площину МПрП.
Вирішального значення з огляду на колізійне регулювання правовідносин з її участю в такому випадку набувають, по-перше, мета і строк перебування фізичної особи на території відповідної держави під час виникнення питання про застосоване право та, по-друге, наявність у фізичної особи правового зв'язку з громадянством держави місця перебування чи імунітету у цей момент. Залежно від цього фізична особа, перебуваючи на території певної країни, отримує різний правовий статус.
Правовий статус фізичної особи, яка перебуває у громадянстві відповідної держави і на її території, визначається нормами внутрішнього права цієї держави.
Країни континентальної системи права, які віддають перевагу національному (екстериторіальному) підходу в МПрП, особистий закон фізичної особи визначається за правом держави її громадянства (lex patriae) (Україна).
В країнах англо-американської системи права, які віддають перевагу територіальному підходу в МПрП, особистий закон фізичної особи визначається за правом місця проживання, доміцилію (lex domicilii).
В Україні встановлене ч.1 ст. 16 Закону про МПрП загальне правило lех patriae однак не відкидає можливості субсидіарного застосування в окремих ситуаціях закону місця проживання (перебування) фізичної особи.
Біженцем може стати як іноземний громадянин, так і особа без громадянства, змушена покинути державу свого громадянства, місце проживання чи місця перебування під тиском певних обставин. Місцем перебування, а отже, особистим законом біженця слід вважати право держави, яка надала біженцю притулок, офіційно визнавши його статус.
Визначальними категоріями щодо правового статусу осіб є правоздатність і дієздатність. Виникнення і припинення правоздатності та дієздатності фізичної особи визначається її особистим законом (lexpersonalis). Цим законом визначаються й підстави, а також правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності.
За загальним правилом, право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом країни її реєстрації.
Цивільна правоздатність фізичної особи
Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
Цивільна дієздатність фізичної особи
Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у в'язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.
Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
Особисті немайнові права в міжнародному приватному праві
У випадку порушення особистих немайнових прав та виникнення колізійного питання, їх захист здійснюється за правом держави, де мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
Зокрема, права фізичної особи на ім'я, його використання та захист також визначаються її особистим законом (lexpatriae або lex domicilii). Зазначений підхід встановлено в Моделі Цивільного кодексу для країн СНД, законодавстві Австрії, Німеччини, України, Швейцарії та ін.
8. Правовой статус юридичної особи як суб’єкти МПП.
Юридичні особи, як і інші учасники цивільних правовідносин, мають правоздатність і дієздатність. Сучасна цивілістична доктрина і законодавча практика більшості держав світу йдуть шляхом визнання за юридичною особою здатності мати такі самі цивільні права та обов'язки, які має фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише
Відповідно до ст. 26 Закону України про МПрП, цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначаються її особистим законом.
Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
- Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є
держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином
створена згідно з правом цієї держави.
- За відсутності таких умов або якщо їх неможливо
встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться
виконавчий орган управління юридичної особи.
Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
Правоздатність юридичної особи може бути як універсальною (загальною), що дає їй можливість брати участь у будь-яких цивільних правовідносинах, так і спеціальною (обмеженою), що передбачає можливість юридичної особи вступати тільки у ті правовідносини, які відповідають визначеним законом чи установчими документами предмета і цілям її діяльності і встановленим обмеженням.
Як правило, іноземним юридичним особам на основі міжнародних угод надається режим найбільшого сприяння чи національний режим. Перший з них означає, що такі особи на території певної держави повинні мати однаковий обсяг прав або принаймні не менший, за той, який мають особи будь-якої іншої держави походження. Режим найбільшого сприяння є практичним втіленням принципу недискримінації стосовно іноземців. Національний режим як правило, надається у визначених сферах діяльності і означає надання не меншого обсягу прав, ніж той, яким користуються національні юридичні особи (див. главу б).
Свою діяльність іноземні юридичні особи здійснюють через філії, представництва чи дочірні компанії. Філії і представництва, на відміну від дочірніх компаній, не є юридичними особами, не мають самостійної цивільної правосуб'єктності, а виступають як відокремлені підрозділи юридичної особи, представляють і захищають її інтереси. Дочірні компанії, натомість, мають усі ознаки юридичних осіб, однак є підконтрольними материнській компанії, яка здійснює контроль, як правило, завдяки володінню материнською компанією істотним обсягом корпоративних прав (паїв, часток, акцій) в дочірніх компаніях.
Юридична особа - це створена та зареєстрована у встановленому законом порядку організація, що має відособлене майно, може від свого імені здобувати майнові й особисті немайнові права й мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному суді або в третейському суді.
Види осіб
- Публічного права
- Пртиватного права
Ознаки юридичної особи:
- Організаційна єдність
- Майнова відокремленість
- Можливість виступати у цивільному обороті від власного імені (рахунок, найменування, печатка, адреса)
- Здатність бути відповідачем або позивачем у господарському або третейському суді
- Засновники юридичної особи
- Установчий документ
Правосубєктність ю.о.
- Загальна
- Спеціальна (у межах галузі)
- Галузева (лише в якійсь галузі)
Підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Представництво – не є ю.о., діє від імені та за дорученням юридичної особи, що його створює. Підлягає реєстрації у міністерстві економічного розвитку
Джерела діяльності ю.о. України за кордоном
- Законодавство україни
- Установчі документи
- Законодавство іноземної країни
- Міжнародні угоди
- Звичаї
Філія - це структурно відокремлена частина юридичної особи, місце розташування якої знаходиться поза органів управління юридичної особи. Філії займаються тією ж діяльністю, що й основна юридична особа, вони мають свої органи управління, які призначаються юридичною особою і здійснюють повноваження в межах наданих їм.
Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
ГК називає два види державних унітарних підприємств — комерційні та казенні. Відмінність між ними у тому, що державні комерційні підприємства володіють, користуються і розпоряджаються майном на основі права господарського відання, а казенні підприємства — на основі права оперативного управління.
9.Правовий статус держави як суб’єкта міжнародного приватного права
Держава - 1) сукупність людей, території, на якій вони проживають, та суверенної у межах даної території влади; 2) організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян.
Комерційні операції в яких бере участь держава:
1)
надання послуг (кредити, позики)
2)
надання гарантій
3)
купівля за кордоном майна (нерухомості)
4)
будівництво
5)
державне мито
6)
здача в концесію певних земель
7)
передача в оренду нерухомості
Держава здійснює комерційні операції через державні установи та державні підприємства.
Теорії імунітетів
В доктрині міжнародного права існують дві доктрини стосовно імунітету іноземної держави:
1) теорія абсолютного імунітету
Відповідно до цієї теорії імунітет держави витікає із принципу суверенної рівності держав. Так як одна держава не може мати верховенства над іншою, то і виникає суверенітет однієї держави на території іншої. Вперше суверенітет був застосований у 1668 році, коли іноземний суд встановив недопустимість арешту трьох іспанських фрегатів, які були затримані у зв’язку із боргами іспанського короля.
2) теорія функціонального імунітету (країни Зх. Європи, США, Канада)
Відповідно до цієї теорії держава користується імунітетами лише тоді, коли виконує свої суверенні функції. Якщо ж держава укладає зовнішньоторговельні угоди, експлуатує торговий флот, тобто поводить себе як приватноправова особа, - то на неї імунітет не розповсюджується. Вперше теорія була сформульована у 1891 році у проекті Регламенту Інституту міжнародного права «Про компетенцію судів у справах проти іноземних держав та правителів».
Держава втрачає свій імунітет у конкретній ситуації якщо визнає юрисдикцію суду другої країни. Вважається, що держава відмовилася від свого права якщо:
а) вона є ініціатором розгляду справи судом другої країни.
б) вона вступила у судовий процес або прийняла заходи стосовно розгляду ініційованого іншою стороною у суді другої держави.
Види імунітетів
1) імунітет від дії іноземного законодавства
2) юрисдикційні імунітети:
а) судовий імунітет. Судовий імунітет означає, що позови до іноземної держави не можуть розглядатися без її згоди у судах другої держави.
б) імунітет від попередніх заходів. Означає, що для забезпечення позову стосовно майна іноземних держав не можуть бути застосовані попередні заходи.
в) імунітет від примусових заходів. Означає неможливість застосування примусових заходів стосовно майна іноземної держави без її згоди.
3) імунітет державної власності
Для врегулювання спірних питань стосовно імунітетів держав, укладено велику кількість міжнародних договорів, зокрема «Європейську конвенцію про імунітети держав» 1972 рік
10. Правове регулювання міжнародних перевезень автомобільним транспортом
| Основним документом в автомобільних перевезеннях є товаротранспортна накладна (Road Way Bill), що виконує функції: договору перевезення; товаророзпорядчого документа; розписки перевізника. Зміст відомостей, що вказуються в накладній, визначається Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом (КДПВ) від 1956 Крім автотранспортної накладної, із вантажем відправляють товаророзпорядчі документи: пакувальний лист, відвантажувальні специфікації, сертифікати якості й інші документи, необхідні для ввозу товару в країну покупця та перетинання транзитних країн. З полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення рівня безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових правил руху, та дорожніх знаків й сигналів, 8 листопада 1968 р. було прийнято дві Віденські конвенції: Конвенція про дорожній рух, з поправками від 3 березня 1993 р., та Конвенція про дорожні знаки та сигнали. Вони обидві є чинними для України. -Європейська Угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, 30 березня 1957 р |
-Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, 19 травня 1956 р., зі змінами внесеними Протоколом від 5 липня
-Європейська угода про міжнародні автомагістралі, 15 листопада 1975
-Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та вантажу, 1 березня 1973 р.
11. Правове регулювання міжнародних перевезень повітряним транспортом
Повітряні перевезення здійснюються у відповідності до вимог Конвенції для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року), а також норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Повітряного кодексу України. Повітряний перевізник — центральний суб’єкт відносин перевезення. Повітряним перевізником визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення і має права експлуатанта авіаційної техніки. Стосовно іноземних повітряних перевізників визнаються права експлуатанта за документами, які видані компетентним органом відповідної зарубіжної держави і які відповідають вимогам міжнародних договорів та угод, учасницею яких є Україна.
Повітряні перевезення виконуються на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами). Документами на перевезення є: квиток — при перевезенні пасажира; багажна квитанція — при перевезенні речей пасажира як багажу; відповідні документи — при перевезенні вантажу, пошти та інших предметів. Форми документів на перевезення та правила їх застосування встановлюються Укравіатрансом. Авіаційні перевезення поділяються на внутрішні перевезення та міжнародні перевезення. Внутрішні перевезення — це перевезення, при яких пункт відправлення і пункт призначення розташовані на території однієї держави і перевезення не передбачає зупинки на території іншої держави. Міжнародні перевезення — це перевезення, здійснюване відповідно до договору міжнародного повітряного перевезення, при якому пункт відправлення і пункт призначення незалежно від наявності перевантаження або перерви в перевезенні розташовані: 1) на території двох держав, 2) на території тієї самої держави, якщо передбачена зупинка на території іншої держави. Окремо визначається так зване змішане перевезення — перевезення пасажира, багажу або вантажу, здійснюване перевізниками різних видів транспорту. Особливий вид перевезення — чартерне повітряне перевезення — виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України. Договір перевезення пасажира та багажу посвідчується квитком встановленого зразку, який підтверджує укладення договору перевезення і містить істотні умови перевезення. Договір перевезення вантажу посвідчується вантажною авіаційною накладною, яка підтверджує укладення договору повітряного перевезення вантажу між перевізником і відправником, умови перевезення і прийняття вантажу перевізником. Умови договору, що містяться у вантажній накладній, являють собою короткий виклад основних положень щодо перевезення. Вантажна накладна складається і підписується відправником і вручається перевізнику разом із вантажем.
При будь-яких видах перевезень авіаційний перевізник завжди має право: встановити свої правила повітряних перевезень, які спрямовані на підвищення ефективності та якості перевезень і не містять умов та норм обслуговування пасажирів і клієнтури нижчих за рівень вимог, встановлених відповідним органом державної виконавчої влади; відмовити пасажиру в перевезенні у випадках, передбачених правилами перевезення на повітряних лініях. У свою чергу за пасажиром завжди залишається право відмовитися від повітряного перевезення і одержати назад суму грошей у порядку, встановленому законодавством України.
12. Право власності у МПрП. Право власності іноземців та іноземних юридичних осіб на землю
Ст. 39-42 ЗУ пр. МПП
власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться ("Lex rei sitae”), якщо інше не передбачено законом.
Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
Виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін
Захист права власності та інших речових прав
Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
Речове право базується на принципі прикріплення права не до суб’єкта права, а до об’єкта права. У випадку нерухомої речі об’єкт може слідувати, наприклад, світом, а суб’єкт знаходиться на території однієї держави. При продажі нерухомого майна можуть застосовуватися різні законодавства щодо цієї речі (й, наприклад, нерухома річ може знаходитись на території Франції, але до неї буде застосовуватись законодавство іншої держави).
Для права про майно що перевозиться на практиці застосовуються чотири прив’язки – право держави відправлення, право держави призначення, право держави зупинки, право держави перевізника.
Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. За ЗКУ іноземні юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки на території України у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, а також за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна. Для іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб ЗКУ закріплює не лише підстави набуття у приватну власність земельних ділянок, а й вказує також на умови, які мають бути враховані при набутті цими особами земельних ділянок у приватну власність. Відповідно до п. 4 статті 81, п. 3 статті 82 ЗКУ, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами протягом року підлягають відчуженню. Однак механізм реалізації цієї норми ЗКУ недостатньо визначений у чинному земельному законодавстві.
13. Правове регулювання міжнародних перевезень залізничним транспортом
Основним документом у перевезенні товарів залізницею з країни в країну є залізнична накладна (Rail Way Bill). Вона також виконує функції договору про перевезення; товаророзпорядчого документа та підтвердження про прийняття вантажу до перевезення. Цей документ не є зворотним. Вантаж віддається в розпорядження названого вантажоодержувача у разі пред'явленні ним документа, що засвідчує його особу. Оскільки у світі є кілька систем залізничного сполучення, що відрізняються один від одного шириною колії, габаритами локомотивів і вагонів, умовами перевезення тощо, регулювання міжнародних залізничних перевезень здійснюється кількома незалежними один від одного міжнародними конвенціями, кожна з яких застосовується конкретно до якоїсь із систем і регламентує форму залізничної накладної.Укладання договору міжнародного перевезення вантажів оформляється складанням залізничної вантажної накладної на залізниці відправлення. Цей документ визначає строки доставки вантажу, встановлює провізні платежі на дорогах країн відправлення та призначення за ставками внутрішніх тарифів, а під час слідування дорогами транзиту - за транзитними тарифами, засвідчує прийняття вантажу до перевезення. Товар передається вантажоодержувачеві, який представляє документ, що засвідчує його особу.
| Регламентація перевезень здійснюється із використанням Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), Угоди про міжнародне вантажне сполучення (УМВС) або Угоди про міжнародне пасажирське сполучення (УМПС). Кожна з цих угод застосовується конкретно до якоїсь систем і визначає, наприклад, форму залізничної накладної. |
1) Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), 9 травня 1980 р.
Конвенція має чотири додатка – регламенти: додаток I – регламент міжнародних залізничних перевезень небезпечних вантажів (РІД); додаток II - регламент міжнародних залізничних перевезень приватних вагонів (РІП); додаток III- регламент міжнародних залізничних перевезень контейнерів (РІКо); додаток IV - регламент міжнародних залізничних перевезень вантажобагажу (РІЕкс).
2) Угода про міжнародне залізничне вантажне сповіщення (УМВС) діє з 1 листопада 1951 р. (нова редакція з 1 січня 1998 р.)
3) Угода між залізничними адміністраціями держав-учасниць СНД, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосування окремих норм Угоди про міжнародне залізничне вантажне сповіщення, 1 жовтня 1997 р.жнародне залізничне вантажне сповіщення (УМВС) діє з 1 листопада 1951 р. (нова редакція з 1 січня 1998 р.)
4) Угода про міжнародне пасажирське сповіщення (УМПС) діє з 1 листопада 1951 р. (нова редакція з 6 січня 1998 р.)
Дата публикования: 2015-01-10; Прочитано: 589 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
