Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених господарським законодавством

По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, уякій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Кількості

суб’єктів господарювання відповідає кількість організаційних форм господарської діяльності. Під організаційною формою господарськоїдіяльності слід розуміти спосіб її організації та здійснення.

Таким чином, господарська діяльність в Україні може здійснюватися

у двох організаційних формах:

- господарська діяльність зі створенням юридичної особи – суб’єкта господарювання;

- господарська діяльність без створення юридичної особи, тобто фізичної особи – підприємця (громадянина-підприємця без створення юридичної особи).

В свою чергу юридичні особи – суб’єкти господарювання можуть діяти в різних організаційно-правових формах.

Організаційно- правовою формою юридичної особи -суб’єктагосподарювання є спосіб її внутрішньої побудови або організаційна структура, якої не має фізична особа – підприємець.

Організаційно-правова форма юридичної особи-суб’єкта господарювання складається із певних елементів. За загальним правилом до цих елементів належать:

1) мета та предмет діяльності юридичної особи-суб’єкта господарювання;

2) розмір і порядок утворення статутного та інших фондів;

3) наявність або відсутність часток (акцій, паїв) у статутному фонді;

4) правовий режим майна, на якому діє юридична особа-суб’єкт господарювання;

5) порядок розподілу прибутків і збитків;

6) органи управління і контролю, їх компетенція;

7) порядок вибуття та входження нових засновників (учасників,

членів);

8) порядок реорганізації та ліквідації юридичної особи-суб’єкта господарювання;

9) інші умови, пов’язані з особливостями організаційно-правової форми юридичної особи- суб’єкта господарювання.

Організаційно-правових форм юридичних осіб – суб’єктів господарювання є значно більше ніж організаційних форм господарської діяльності.

Відповідно до чинного Господарського кодексу України виділяються такі організаційно-правові форми юридичних осіб- суб’єктів господарювання:

· державні унітарні підприємства;

· комунальні унітарні підприємства;

· господарські товариства;

· виробничі кооперативи;

· підприємства об’єднань громадян;

· підприємства релігійних організацій;

· підприємства споживчої кооперації;

· приватні підприємства;

· фермерські господарства;

· об’єднання підприємств.

Кожна із перелічених організаційно-правових форм юридичних осіб-суб’єктів господарювання характеризується властивими їй особливостями створення та діяльності.

Організаційно - правова форма є найважливішим критерієм класифікації суб’єктів господарювання. Зміна одного її елементу призводить до створення зовсім іншого його виду. Так, єдиною відмінністю товариства з обмеженою відповідальністю від товариства з додатковою відповідальністю є об'єм відповідальності засновників. Організаційно - правова форма, як поняття, застосовується переважно для характеристики юридичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств). Проте, ця ознака притаманна всім без винятку соціальним утворенням, які визнаються юридичними особами.

Так, наприклад, за кількістю осіб, які беруть участь у заснуванні, підприємства поділяються на: створені одним суб'єктом (приватні, державні підприємства); створені декількома суб'єктами (господарські товариства, кооперативи, колективні підприємства); об'єднання підприємств (асоціації, концерни, корпорації тощо).

Другою ознакою суб'єкта господарського права є те, що він маєюридичне відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей. Тобто, у майновому відношенні суб'єкт господарського права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта господарського права відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якого господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображує вартість майна суб'єкта в цілому, розрахунковий та інший рахунки в банках.

Третьою, суто юридичною, ознакою суб'єкта господарського права єйого господарська правосуб'єктність, тобто визначається законодавством за певним суб’єктом господарювання можливість бути суб’єктом права (мати і здійснювати господарські права і обов’язки, відповідати за їх належне виконання). Обсяг правоздатності визначається як в законодавстві, так і в правовстановлюючих документах. Вона дає права на організацію конкретної господарської діяльності.

Четвертою ознакою пов’язаною з правосуб’єктністю, є компетенціягосподарських організацій. У даному випадку компетенція розглядаєтьсяяк сукупність прав та обов’язків, які безпосередньо закріплені за господарською організацією законом і пов’язана з певним видом діяльності, переважно в організаційно – господарських правовідносинах.

До компетенції відносяться: коло питань, які можуть вирішувати та чи інша господарська організація; обов’язки, які покладаються законом на певну господарську організацію; форми відповідальності за порушенні невиконання покладених на господарську організацію обов’язків; способи захисту порушених прав.

29. Громадяни як суб’єкти господарювання: особливості правового статусу.

Насамперед зазначимо, що господарську діяльність в залежності від правового становища її суб’єктів можна розділити на дві великі категорії:

· індивідуальне підприємництво фізичних осіб (власне громадян);

· господарську діяльність юридичних осіб колективних утворень. Фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність

без створення юридичної особи. Це найпростіша форма підприємництва,що здійснюється від свого імені, на свій ризик громадянами, які відповідають усім майном, що належить їм на праві приватної власності, за своїми обов'язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути поширене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи – суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного їй майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується громадян та підприємців. На відміну від інших форм підприємництва ця форма підприємництва не припускає створення юридичної особи, об'єднання майна і внесків осіб, а ґрунтується на приватному господарюванні.

Фізичними особами - підприємцями можуть бути громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Отже, не можуть бути суб'єктами підприємництва особи, визнані у встановленому порядку недієздатними (внаслідок душевної хвороби або слабоумства) або обмежено дієздатними (внаслідок зловживання алкогольними напоями або наркотичними речовинами).

Таким чином, підприємцями можуть бути особи, які досягали віку цивільного повноліття – 18 років винятком є досягнення повної дієздатності до досягнення 18 років особами, які вступили у шлюб або є у трудових відносинах за трудовим договором з 16 років.

Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю,

не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Громадяни – підприємці також не вправі здійснювати такі види діяльності: що становлять монополію держави: діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками); провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін.

Громадянин - підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності - права займатися підприємницькою діяльністю, передбаченого ст. 42 Конституції України. Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Він діє без установчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах.

Згідно з ч. 5 ст. 128 ГК громадянин - підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК, зокрема, він може здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону. Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. З ГК, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження приватними підприємцями певних видів діяльності, Поряд іззагальними обмеженнями у здійсненні підприємницької діяльності. Фізичні особи – громадяни як суб'єкти підприємницької діяльності не можуть, зокрема:

Надавати фінансові послуги, якщо інше прямо не передбаченезаконом. Згідно із Законом України від 12 липня 2001 р. «Про фінансові

послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; торгівля цінними паперами; факторинг.

Займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення

(див. Закон України від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення»);

Займатися космічною діяльністю (див. Закон України від 15листопада 1996 р. № 502/96-ВР «Про космічну діяльність»);

Займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом

(згідно зі ст. 4 Закону України від 5 травня 1999 р. «Про металобрухт» операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами);

Займатися діяльністю у сфері загальної середньої та вищої освіти

(див. закони України від 13 травня 1999 р. «Про загальну середню освіту», від 17 січня 2002 р. «Про вищу освіту»);

Займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг згідно зі ст. 1 Закону України від 14 грудня 1999 р.«Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» концесіонером може бути юридична особа.

Окрім того, індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо: ліцензування певних видів господарської діяльності; патентування окремих видів підприємницької діяльності; подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплати податків та інших обов'язкових платежів; ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; додержання прав і законних інтересів споживачів; добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; забезпечення найманим працівникам (у разі застосування найманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством; своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєстрації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах.

Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2ст 128 ГК та ч. 1 ст. 52 ЦК прямо встановлюють правило про те, що

громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч. 2 ст. 52 ЦК). За рішенням суду за відповідними зобов'язаннями може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і те, яке він не використовував для зайняття підприємницькою діяльністю (приватна квартира, дача, меблі, автомашина тощо). Зважаючи на наявність повної відповідальності за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, громадянин-підприємець провадить підприємницьку діяльність без формування статутного, резервного та інших фондів.

Громадянин - підприємець має можливість не відкривати банківський рахунок, працюючи за готівкові кошти.

30. Поняття, ознаки та організаційні форми підприємств.

Домінуюче місце серед суб'єктів господарювання належить підприємствам. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства як суб'єкта господарювання є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття «підприємство» є узагальнюючим. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як суб'єкт господарювання і суб'єкт права. За допомогою цих ознак уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Відповідно до Глави 7 Господарського кодексу України основним учасником відносин у сфері господарювання є підприємство як юридична особа – суб’єкт підприємництва.

Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створенийкомпетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, встановленому Господарським кодексом та іншими актами законодавства (ч. 1ст 62 Господарського кодексу України).

З аналізу ст. 62 Господарського кодексу України слід виділити такі ознаки підприємства:

1) підприємство є юридичною особою;

2) підприємство є самостійним суб’єктом господарювання і діє в господарському обороті від власного імені;

3) підприємство має відокремлене майно та самостійний баланс;

4) підприємство має рахунки в установах банків;

5) підприємство має печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом;

6) підприємство діє, як правило, на основі статуту (окремі організаційно-правові форми підприємств не мають статуту, а діють на підставі інших установчих документів, наприклад, повне та командитне господарські товариства);

7) підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Залежно від визначення частки засновника (засновників) у статутному фонді (майні) господарської організації в Україні діють підприємства двох організаційних форм: унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, якийвиділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Унітарними є такі підприємства:

· державне унітарне підприємство;

· комунальне унітарне підприємство;

· підприємство об'єднання громадян;

· підприємство релігійної організації;

· підприємство споживчої кооперації, у статуному фонді якого не визначена частка його засонвника;

· приватне підприємство, у статутному фонді якого не визначена частка його засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більшезасновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі

корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є такі підприємства:

· виробничий кооператив;

· господарське товариство;

· підприємство споживчої кооперації, в статутному фонді якого визначені частки його засновників (засновника);

· приватне підприємство, в статутному фонді якого визначені частки його засновників (засновника);

· фермерське господарство, в статутному фонді якого визначені частки його засновників (засновника).

31. Види підприємств. Суб’єкти малого та середнього підприємництва.

Види підприємств. Підприємства в Україні поділяються на види зарізними критеріями.

І За метою створення вони можуть бути:

- комерційними (такими, що створюються для одержання танаступного розподілу прибутку, тобто для заняття підприємницькою діяльністю);

- некомерційними (такими, що не мають на меті одержання та

наступний розподіл прибутку, тобто для зайняття некомерційним господарюванням).

ІІ Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України залежно від суб’єкта права власності, який виступив засновником підприємства, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власностіфізичних осіб чи суб'єкта підприємництва − юридичної особи;

- підприємство колективної власності, що діє на основі власності

кількох власників одного виду права власності, або одного власника, який утворений ними;

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власностітериторіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- змішане підприємство, засноване на змішаній власності (на базі

об'єднання майна різних власників).

В навчальній літературі з господарського права робляться спроби поєднати види підприємств за критерієм суб’єкта права власності, який є засновником підприємства, з конкретними організаційно-правовими формами юридичних осіб. Однак, такі спроби не можна визнати вдалими, оскільки певна організаційно-правова форма юридичної особи-суб’єкта господарювання, залежно від складу засновників, може належати до різних видів підприємств. Наприклад, господарське товариство, утворене однією фізичною особою, або юридичною особою-суб’єктом

підприємницької діяльності належить до приватного підприємства. Якщо засновником господарського товариства виступила держава, або територіальна громада, то воно буде вважати відповідно державним, або комунальним підприємством. У разі заснування господарського товариства різними власниками спільно, наприклад, фізичною особою і територіальною громадою, воно виступатиме змішаним підприємством і т.д.

Іншими словами, тому чи іншому виду підприємства за критерієм власності, не завжди відповідає якась конкретна організаційно-правова форма юридичної особи-суб’єкта господарювання, і навпаки.

ІІІ За розміром частки іноземного інвестора у статутному фонді (майні) підприємств, вони поділяються на:

- іноземні підприємства – підприємства, в статутному фонді (майні) яких іноземна інвестиція становить сто відсотків (причому, треба розрізняти такі поняття як: іноземне підприємство та іноземна юридичнаособа; іноземне підприємство створюється і діє за законодавствомУкраїни, тобто є суб’єктом господарювання України, іноземна юридична особа − це організація, що створюється і діє за законодавством іноземної держави, тобто є її суб’єктом господарювання).

- підприємства з іноземними інвестиціями – підприємства, устатутному фонді (майні) яких іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (слід мати на увазі, що підприємства, в статутному фонді яких, частка іноземного інвестора складає менше десяти відсотків, теж фактично є підприємствами з іноземною інвестицією, однак, на них не поширюються державно-правові гарантії захисту прав іноземних інвесторів, встановлені законодавством України про режим іноземного інвестування);

- національні підприємства – підприємства, у статутному фонді

(майні) яких немає іноземної інвестиції. Суб’єктами мікропідприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за

середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний

період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

{ Статтю 55 доповнено новою частиною згідно із Законом N 4618-VI

(4618-17) від 22.03.2012 }

4. Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

{ Частина статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2424-IV (2424-15) від 04.02.2005 }

5. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи

оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

32. Особливості створення та діяльності державних унітарних підприємств.

Відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України державнеунітарне підприємство − це підприємство, яке утворюєтьсякомпетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Державні унітарні підприємства за метою створення поділяються на два види: 1) державні комерційні підприємства, які створюються для зайняття підприємницькою діяльністю; 2) казенні підприємства, які створюються для заняття некомерційним господарюванням.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницькоїдіяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.

Особливості створення та діяльності державних комерційних підприємств:

1) єдиним засновником цього підприємства є держава в особі уповноваженого нею органу, до сфери управління якого входить підприємство;

2) це підприємство створюється і діє виключно як унітарне;

3) при створенні цього підприємства, органом, до сфери управління якого воно входить, формується статутний фонд, мінімальний розмір якого встановлюється законом;

4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника;

5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання;

6) це підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення;

7) це підприємство зобов’язане складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік;

8) це підприємство для закупівель товарів, робіт і послуг застосовує процедури закупівель, визначені Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22.02.2000 року;

9) це підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом;

10) це підприємство може відчужувати майнові об’єкти, що належать до основних фондів лише за попередньою згодою органу, до сфери

управління якого воно належить, і лише, на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом;

11) це підприємство може відчужувати нерухоме майно, а також повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання та рухомий склад залізничного транспорту за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України;

12) це підприємство може списувати з балансу не повністю амортизовані основні фонди, а також застосовувати прискорену амортизацію основних фондів лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство;

13) це підприємство зобов’язане направляти грошові кошти (частину прибутку) державі як власнику, які зараховуються до Державного бюджету України, і розмір яких затверджується у фінансовому плані;

14) органом управління цього підприємства є керівник (директор), який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові;

15) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність закріпленим за ним на праві господарського відання майном, а його засновник не несе відповідальності за зобов’язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законом.

Особливості створення та діяльності казенних підприємств:

1) ці підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

− законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

− основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

− за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

− переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

− приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом; 2) єдиним засновником цього підприємства є держава в особі Кабінету

Міністрів України, який у рішенні про створення підприємства визначає орган, до сфери управління якого воно входить; 3) при створенні цього підприємства, органом, до сфери управління якого

воно входить, формується статутний фонд, мінімальний розмір якого встановлюється законом; 4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника;

5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві оперативного управління, в обсязі зазначеному в статуті підприємства;

6) майно цього підприємства не підлягає приватизації;

7) це підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить (орган, до сфери управління якого входить підприємство, дає дозвіл на здійснення підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється цей дозвіл);

8) це підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом;

9) це підприємство зобов’язане складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік;

10) це підприємство для закупівель товарів, робіт і послуг застосовує процедури закупівель, визначені Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22.02.2000 року;

11) це підприємство не має права відчужувати, або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить;

12) це підприємство може відчужувати нерухоме майно, а також повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання та рухомий склад залізничного транспорту за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України;

13) це підприємство зобов’язане направляти грошові кошти (частину прибутку) державі як власнику, які зараховуються до Державного бюджету України, і розмір яких затверджується у фінансовому плані;

14) орган, до сфери якого входить це підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучати у казенного підприємства майно, яке не використовується, або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у своїх повноважень;

15) органом управління цього підприємства є керівник (директор), який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові;

16) це підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні, а у разі їх недостатності, держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за його зобов’язаннями.

17) це підприємство не може бути визнано банкрутом.

33. Особливості створення та діяльності комунальних унітарних

підприємств.

Комунальне унітарне підприємство − це підприємство, яке утворюєтьсякомпетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Комунальні унітарні підприємства за метою створення поділяються на два види:

1) комунальні комерційні підприємства, які створюються для зайняттяпідприємницькою діяльністю;

2) комунальні некомерційні підприємства, які створюються для заняття

некомерційним господарюванням.

Особливості створення та діяльності комунальних унітарних підприємств:

1) єдиним засновником цього підприємства є територіальна громада в особі відповідної місцевої ради, яка є органом, до сфери управління якого входить підприємство;

2) це підприємство створюється і діє виключно як унітарне;

3) при створенні цього підприємства, відповідною місцевою радою формується статутний фонд, мінімальний розмір якого встановлюється місцевою радою;

4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника;

5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство), або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство);

6) відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами комунальної власності будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності цим органам;

7) це підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому порядку місцеві замовлення;

8) це підприємство для закупівель товарів, робіт і послуг застосовує процедури закупівель, визначені Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22.02.2000 року;

9) це підприємство розпоряджається закріпленим за ним комунальним майном у межах, визначених відповідною місцевою радою;

10) це підприємство зобов’язане направляти грошові кошти (частину прибутку) територіальній громаді як власнику, які зараховуються до відповідного місцевого бюджету, і розмір яких затверджується місцевою радою;

11) органом управління цього підприємства є керівник (директор), який призначається відповідним місцевим головою, і є підзвітним йому та виконавчому органові місцевого самоврядування;

12) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність закріпленим за ним майном, а його засновник не несе відповідальності за зобов’язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законом.

34. Особливості створення та діяльності підприємств об’єднань громадян, релігійних організацій та споживчої кооперації.

Відповідно до ч.1 ст. 93 Господарського кодексу України підприємствомколективної власності визнається корпоративне або унітарнепідприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

Підприємства колективної власності можуть діяти в таких організаційно-правових формах:

· виробничі кооперативи;

· підприємства об’єднань громадян;

· підприємства релігійних організацій;

· підприємства споживчої кооперації.

Окрім Господарського кодексу України, правові засади створення та діяльності підприємств колективної власності визначаються спеціальними законами: Законом України „Про кооперацію” від 10 липня 2003 року, Законом України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року, Законом України „Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 року та Законом України „Про споживчу кооперацію” від 10 квітня 1992 року.

Перелічені організаційно-правові форми підприємств колективної власності наділені властивими для них особливостями створення та діяльності.

Підприємством об’єднання громадян, релігійної організації є

унітарне підприємство, засноване на власності об’єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

Підприємства об’єднань громадян та релігійних організацій мають спільні особливості створення та діяльності.

Особливості створення та діяльності підприємства об’єднання громадян та релігійної організації:

1) єдиним засновником цього підприємства є зареєстроване в якості юридичної особи об’єднання громадян (громадська організація, політична партія), або релігійна організація;

2) це підприємство створюється і діє виключно як унітарне;

3) при створенні цього підприємства, його засновником формується статутний фонд, мінімальний розмір якого законом не встановлено;

4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника;

5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання;

6) це підприємство розпоряджається закріпленим за ним майном у межах, визначених відповідним об’єднанням громадян чи релігійною організацією;

7) для управління діяльністю цим підприємством утворюються органи управління (вищий орган управління, виконавчий орган, тощо);

8) це підприємство має спеціальну правоздатність, оскільки види господарської діяльності, якими воно може займатися, повинні відповідати статутним завданням відповідного об’єднання громадян чи релігійної організації;

9) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність закріпленим за ним майном, а його засновник не несе відповідальності за зобов’язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законом або установчими документами.

Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або

корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об’єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог Господарського кодексу України та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об’єднань).

Особливості створення та діяльності підприємства споживчої кооперації:

1. засновниками цього підприємства можуть бути одне або більше споживчих товариств, а також спілка (об’єднання) споживчих товариств;

2. це підприємство створюється і діє як унітарне (у разі його утворення одним засновником), або як корпоративне (у разі його утворення двома або більше засновниками);

3. при створенні цього підприємства, його засновником формується статутний фонд, мінімальний розмір якого законом не встановлено;

4. у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника (якщо воно є унітарним), або ж визначаються частки засновників (якщо воно є корпоративним);

5. це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання (якщо воно є унітарним), або ж стає власником переданого йому майна (якщо воно є корпоративним);

6. для управління діяльністю цим підприємством утворюються органи управління (вищий орган управління, виконавчий орган, тощо);

7. це підприємство має спеціальну правоздатність, оскільки види господарської діяльності, якими воно може займатися, повинні відповідати статутним завданням відповідних споживчих товариств чи їх спілок (об’єднань);

8. це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність переданим йому майном, а його засновник (засновники) не несе

відповідальності за зобов’язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законом або установчими документами.

35. Особливості створення та діяльності приватних підприємств.

Відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України приватнимпідприємством визнається підприємство, що діє на основі приватноївласності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання- юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається Господарським кодексом України та іншими законами.

Особливості створення та діяльності приватного підприємства:

1) засновниками цього підприємства можуть бути такі категорії осіб: - одна фізична особа; - дві або більше фізичних осіб;

- одна юридична особа- суб’єкт господарювання;

2) це підприємство створюється і діє як унітарне (якщо у його статутному фонді не визначається частка засновника), або як корпоративне (якщо у його статутному фонді визначається частка (частки) засновника (засновників));

3) при створенні цього підприємства, його засновником (засновниками) формується статутний фонд, мінімальний розмір якого законом не встановлено;

4) у статутному фонді цього підприємства не визначається частка його засновника (якщо воно є унітарним), або ж визначається частка (частки) засновника (засновників) (якщо воно є корпоративним);

5) це підприємство не є власником закріпленого за ним майна, а діє на праві господарського відання (якщо воно є унітарним), або ж стає власником переданого йому майна (якщо воно є корпоративним);

6) управління діяльністю цим підприємством може здійснюватися безпосередньо засновником (засновниками), або утвореними ним (ними) органами управління (директор, тощо);

7) це підприємство може діяти на основі особистої праці засновника (засновників), чи з використанням найманої праці;

8) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність переданим йому майном, а його засновник (засновники) не несе відповідальності за зобов’язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законом або установчими документами.

36. Особливості створення та діяльності об’єднань підприємств.

37. Виробничі кооперативи: поняття, види, особливості створення та діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» (далі – Закон) кооператив — це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичнимиособами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Кооператив є юридичною особою.

Основні види кооперативів також встановлюються Законом України «Про кооперацію», згідно зі ст. 6 якого відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднання фізичнихосіб на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні майнових (пайових) внесків, у часті в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Особливості створення та діяльності виробничих кооперативів:

1) засновниками цих підприємств можуть бути лише фізичні особи, при чому, їх кількість повинна складати не менше трьох осіб;

2) ці підприємства створюються і діють виключно як корпоративні підприємства;

3) при створені цих підприємств формується статутний фонд (пайовий фонд), мінімальний розмір якого законом не встановлено, він визначається самими засновниками;

4) у статутному (пайовому) фонді цих підприємств визначаються частки (паї) їх засновників (членів);

5) ці підприємства є власниками належного їм майна (засновники або члени, які внесли свої вклади у статутний (пайовий) фонд цих підприємств, перестають бути власниками зроблених ними вкладів, а набувають корпоративні права у виробничих кооперативах);

6) для управління діяльністю цими підприємствами утворюються органи управління (вищий орган управління, виконавчий та контрольно-наглядові органи);

7) участь в управлінні діяльністю цих підприємств не залежить від розміру часток (паїв) їх членів у статутному (пайовому) фонді, а базується на засаді рівності, що означає: кожен член виробничого кооперативу має у його вищому органі управління один голос;

8) взаємовідносини між цими підприємствами та їх членами базуються на засадах членства, це означає, що їх члени зобов’язані брати особисту

трудову участь у діяльності виробничого кооперативу (брати участь в управлінні діяльністю виробничого кооперативу є правом їх членів, а не обов’язком);

9) розмір доходу (кооперативних виплат та виплат на паї) членів цих підприємств залежить не лише від величини їх часток (паїв) у статутному (пайовому) фонді, але й від їх трудової участі у діяльності кооперативу;

10) ці підприємства за своїми зобов’язаннями несуть повну відповідальність усім належним їм майном, а їх члени за зобов’язаннями виробничого кооперативу несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність своїм майном у розмірі, не меншому їх пайового внеску, якщо більший розмір відповідальності не передбачено законом або статутом виробничого кооперативу.

38. Фермерське господарство: поняття та його місце серед інших суб’єктів підприємництва.

До інших видів підприємств, окрім приватного, у Главі 11 Господарського кодексу України віднесені:

· фермерське господарство;

· орендне підприємство;

· підприємство з іноземними інвестиціями;

· іноземне підприємство.

Разом з тим, орендне підприємство, підприємство з іноземними інвестиціями та іноземне підприємство не є самостійними організаційно-правовими формами підприємств, а можуть створюватися і діяти в різних організаційно-правових формах, передбачених законом.

Натомість, фермерське господарство вважається самостійною організаційно-правовою формою підприємств. Його діяльність регламентується Господарським кодексом України та Законом України „Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльностігромадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону. Фермерське господарство (далі – ФГ) як суб’єкт господарювання найповніше відображає товарно – підприємницькі засади аграрного господарювання на землях сільськогосподарського призначення є юридичною особою, яка здійснює діяльність відповідно до Земельного кодексу України(в частині права власності на землю і землевикористання), відповідно до Закону України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство» (далі – Закон) та статуту.

ФГ базується на сімейно – родинних відносинах. Відповідно до ст. Закону членами такого господарства можуть бути: подружжя, батьки, діти, які досягли 14 – річного віку, інші члени сім’ї та родичі. ФГ є його засновник або інша визначена в статуті особа, яка пройшла конкурсний відбір на право його створення у районній (міській) професійній комісії з питань створення фермерських господарств. Допускається залучення до роботи у ФГ також і найманих працівників, які працюють за трудовим договором (контрактом) і не є членами господарства.

Землі ФГ, які є основою створення ведення господарства згідно ст. 12 Закону можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Законом не встановлено мінімального розміру земельних ділянок ФГ, а максимальний згідно п. 13 Перехідних положень Земельного кодексу України загальною площею до 100 гектарів на праві власності, хоча ця площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок за законом. Розмір земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди не обмежується.

Державна реєстрація ФГ проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних адміністраціях за місцезнаходженням земельної ділянки або місцем проживання його голови

Особливості створення та діяльності фермерського господарства:

1) засновниками цього підприємства можуть бути такі категорії осіб: - один громадянин України;

- двоє або більше громадян України, які є родичами або членами однієї сім’ї, відповідно до закону;

2) до моменту державної реєстрації цього підприємства його засновник (засновники) повинні набути у власність або в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства;

3) це підприємство створюється і діє виключно як корпоративне;

4) при створенні цього підприємства, його засновником (засновниками) формується статутний фонд (статутний капітал), мінімальний розмір якого законом не встановлено;

5) у статутному фонді цього підприємства визначається частка (частки) його засновника (засновників);

6) це підприємство є власником належного йому майна;

7) управління діяльністю цим підприємством може здійснюватися безпосередньо засновником (засновниками), або утвореними ним (ними) органами управління (Голова фермерського господарства, тощо);

8) взаємовідносини між цим підприємством та його членами базуються на засадах членства, це означає, що його члени зобов’язані брати особисту трудову участь у діяльності фермерського господарства (брати участь в управлінні діяльністю фермерського господарства є правом його членів, а не обов’язком);

9) членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту господарства; не можуть бути членами фермерського господарства особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом);

10) це підприємство за своїми зобов’язаннями несе повну відповідальність переданим йому майном, а його засновник (засновники) не несе відповідальності за зобов’язаннями господарства, крім випадків, передбачених законом або установчими документами.

39. Іноземні підприємства та підприємства з іноземною інвестицією: поняття, організаційно-правові форми, особливості створення та діяльності.

За критерієм участі іноземного інвестора та його частки у статутному капіталі (складеному майні підприємства) законодавець виділяє дві категорії підприємств, яким притаманна певна специфіка: підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства.

Особливості правового становища підприємств з іноземними інвестиціями визначаються статтями 116, 390-400 ГК, Законом України від 19.03.1996 р "Про режим іноземного інвестування" (ст. 1 - щодо визначення понять "іноземні інвестори", "іноземні інвестиції", "підприємство з іноземними інвестиціями", ст. 2

"Види іноземних інвестицій", ст. 4 "Об'єкти іноземного інвестування", ст. 7 "Правовий режим інвестиційної діяльності", ст. 13 "Державна реєстрація іноземних інвестицій", ст. 16 "Організаційно-правові форми підприємств з іноземними інвестиціями"), а також низкою підзаконних нормативно-правових актів, зокрема:

Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій", затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 p.;

постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996р. "Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього манна";

постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 р. "Про затвердження Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями";

постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 р. № 1855 "Про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезений (вивезення)";

Правилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти та про внесення змін до нормативно-правових актів Національного банку України: Затв. постановою Правління 1ІБУ від 17.01.2001 р. № 18таіи.

Характерними ознаками підприємства з іноземними інвестиціями є:

підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб'єктів господарювання (резидентів) та іноземних інвесторів (ними можуть бути: іноземні громадяни, особи без громадянства, що не мають постійного місця проживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої держави, міжнародні організації, інші держави);

наявність у статутному фонді підприємства іноземної інвестиції у визначених законом формах (види та форми таких інвестицій визначаються ст. 2, 16 Закону "Про режим іноземного інвестування",ст. 391,392 ГК)та розмірі (не менше 10% розміру цього фонду):

створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування (при цьому принаймні одним із засновників має бути іноземний інвестор), а також у разі внесення іноземним інвестором іноземної інвестиції у вже створене підприємство і набуття в результаті цього корпоративних прав у такому підприємстві; набуття підприємством статусу ПП пов'язується не з моментом його державної реєстрації, а з дня зарахування іноземної інвестиції та його баланс;

до установчих документів підприємства з іноземними інвестиціями ставляться спеціальні вимоги: крім відомостей, передбачених законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також мають містити відомості про державну належність засновників підприємства з іноземним

и інвестиціями, відомості про розмір іноземної інвестиції, оціненої в іноземній валюті та національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за курсом НБУ;

Підприємство з іноземними інвестиціями (ПІІ) - це такс підприємство корпоративного типу, засновником (засновниками) та/або учасником (учасниками) якого (крім, резидентів) є іноземний інвестор (інвестори), а частка іноземних інвестицій у статутному фонді (складає і йому майні) підприємства становить, не менше ніж 10%

Характерні ознаки

Спеціальне нормативно-правове регулювання: статті 116, 390-400 ГК, Закон України від 19.03.1996 р. "Про режим іноземного інвестування": Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій", затв. постановою КМУ "ід 07.08.1996 р. Х" 928; постанова КМУ від 07.08.1996 р. № 937 "Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна"; постанова КМУ віл 05.09.1996 р. Хе 1061 "Про затвердження Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями";

постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1855" Про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення)" та ін.

Підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб'єктів господарювання чи громадян (резидентів) та іноземного інвестора/інвесторів (ними можуть бути: іноземні громадяни, особи без громадянства, що не мають постійного місце проживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої держави, міжнародні організації, інші держави)

Наявність в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції у визначених законом формах (види та форми таких інвестицій визначаються ст. 2. 16 Закону "Про режим іноземного інвестування", ст. 391,392 ГК) та розмірі (не менше 10% розміру цього фонду)

Створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування (при цьому принаймні одним із засновників має бути іноземний інвестор),

а також у разі внесення його учасником

- - іноземним інвестором іноземної інвестиції у вже створене підприємство; набуття підприємством статусу ПІІ пов'язується не з моментом його державної реєстрації, а з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс

Спеціальні вимоги до установчих документів підприємства з іноземними інвестиціями; крім відомостей, передбачених законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також повинні містити відомості про державну належність засновників підприємства з іноземними інвестиціями, відомості про розмір іноземної інвестиції, оціненої в іноземній валюті та національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за курсом НБУ

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання),

- звільняється від обкладення митом. Порядок пропуску такого майна на територію України визначається ст. 18 Закону України "Про режим іноземного інве