Режим квотування експорту та імпорту набирає чинності лише по закінченні 60 днів з моменту зазначеного офіційного опублікування

25. Припинення суб’єкта господарювання: поняття, види та правові підстави.

Розпочата господарська діяльність може бути через певний час припинена.

За ініціатором припинення господарської діяльності розрізняється два види припинення:

1) добровільне;

2) примусове.

Добровільним вважається таке припинення господарської діяльності,яке здійснюється з ініціативи самого суб’єкта господарювання, його власника (власників чи уповноважених ними органів).

Юридичними підставами добровільного припинення господарської діяльності є:

1) рішення власника (власників чи уповноважених ними органів), інших осіб – засновників суб’єкта підприємництва чи їх правонаступників про припинення підприємницької діяльності;

2) досягнення мети, заради, якої було засновано підприємницьку діяльність;

3) закінчення строку, на який засновувалася підприємницька діяльність;

4) визнання суб’єкта підприємництва банкрутом за його заявою.

Примусове припинення господарської діяльності здійснюється зініціативи інших осіб: органів держави, що здійснюють контроль за провадженням господарської діяльності, кредиторів суб’єкта господарювання тощо.

Юридичними підставами примусового припинення підприємницької діяльності є:

1) визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

2) провадження суб’єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

3) невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

4) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

5) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;

6) визнання суб’єкта підприємництва банкрутом за заявою кредиторів;

7) зловживання суб’єктом господарювання своїм монопольним становищем чи інші порушення законодавства України;

8) тощо.

В залежності від того, чи зберігається можливість відновлення господарської діяльності тим же суб’єктом господарювання, припинення поділяється на два види:

1) тимчасове (із збереженням можливості її відновлення тим жесуб’єктом);

2) остаточне (без збереження можливості її відновлення).Господарська діяльність припиняться тимчасово у разі анулювання

ліцензії або закінчення строку її дії, накладення арешту на грошові кошти суб’єкта господарювання, прийняття рішення уповноваженим державою органом про тимчасове зупинення діяльності суб’єкта господарювання до усунення виявлених у нього недоліків тощо.

В усіх наведених випадках суб’єкт господарювання зберігає можливість відновити свою господарську діяльність. Якщо він отримає нову ліцензію, буде знято арешт з грошових коштів, або будуть усунені недоліки в його діяльності, суб’єкт господарювання зможе продовжити здійснення своєї господарської діяльності.

Остаточне припинення господарської діяльності означаєнеможливість її відновлення тим же суб’єктом господарювання.

За правовими наслідками остаточне припинення господарської діяльності юридичних осіб, у свою чергу, теж поділяється на два види:

1) реорганізацію;

2) ліквідацію.

26. Порядок ліквідації та реорганізації суб’єктів господарювання.

За правовими наслідками остаточне припинення господарської діяльності юридичних осіб, у свою чергу, теж поділяється на два види:

1) реорганізацію;

2) ліквідацію.

При реорганізації, усі майнові права та обов’язки підприємця, що припиняє свою діяльність переходять до новоствореного суб’єкта господарювання.

Актами господарського законодавства України передбачено чотири способи реорганізації як виду припинення господарської діяльності:

злиття, приєднання, поділ та перетворення.

Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України у разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до

новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта.

При ліквідації, майнові права та обов’язки суб'єкта господарювання, що припиняє свою діяльність, не переходять до новоствореного суб'єкта господарювання, оскільки такий не утворюється.

Разом з тим, його майнові права та обов’язки можуть переходити до власника (власників) майна, що використовувалося у господарській діяльності або до засновника (засновників) суб'єкта господарювання.

Згідно зі ст. 60 Господарського кодексу України ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах масової інформації повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені строки.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власникові або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено

законом. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.

Відповідно до ст. 112 Цивільного кодексу України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові цієї черги.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для пред’явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

Незалежно від того, добровільно чи примусово припиняється господарська діяльність, вона остаточно вважається припиненою лише після державної реєстрації припинення юридичної особи або господарської діяльності фізичної особи-підприємця.

Державну реєстрацію припинення господарської діяльності здійснюють ті ж органи, які проводять державну реєстрацію її заснування (державну реєстрацію суб'єктів господарювання), та в порядку, встановленому Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

Господарська діяльність суб'єкта господарювання є такою, що остаточно припинена з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

27. Банкрутство як підстава припинення господарської діяльності.

Банкрутство як правова підстава припинення підприємницької діяльності суб’єктів господарювання визначається Главою 23 Господарського кодексу України, а також Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції від 30 червня 1999 року.

Під банкрутством розуміється визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб’єктами правовідносин банкрутства є:

1) господарський суд;

2) кредитор (кредитори);

3) боржник.

Господарський суд – це єдиний державний орган, який уповноваженийрозглядати та вирішувати справи про банкрутство суб’єктів господарювання.

Кредитором вважається юридична, або фізична особа, яка має увстановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).

У разі наявності двох і більше кредиторів, вони утворюють комітет кредиторів.

Під грошовим зобов’язанням розуміється зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Залежно від моменту виникнення права вимоги до боржника, кредитори у правовідносинах банкрутства, поділяються на два види:

1) конкурсних;

2) поточних.

Конкурсними є кредитори, у яких право вимоги до боржника виниклодо моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

Поточними вважаються кредитори, право вимоги яких виникло післяпорушення провадження у справі про банкрутство.

Боржник – це юридична або фізична особа-суб’єкт підприємницькоїдіяльності, яка неспроможна виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і

зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Суб’єкт господарювання може бути визнаний банкрутом за наявності певних матеріально-праових підстав. Таким підставами є:

1) наявність безспірних вимог кредиторів щодо грошових зобов’язань до боржника (безспірними вважаються вимоги, які визнанісамим боржником, або підтверджені виконавчими чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника);

2) сукупний розмір цих вимог складає суму не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати;

3) вони не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

З дня визнання суб’єкта господарювання банкрутом його господарська діяльність припиняється, і розпочинається ліквідаційна процедура.

Ліквідаційна процедура суб’єкта господарювання, визнаного банкрутом, має певні особливості.

Функції щодо ліквідації банкрута покладаються на ліквідатора, тобто, фізичну особу, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів, у встановленому законом порядку. З дня призначення ліквідатора, до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи-банкрута.

Ліквідатором суб’єкта господарювання, визнаного банкрутом, може бути лише така фізична особа, яка:

1) зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності;

2) отримала ліцензію арбітражного керуючого в установленому законом порядку;

3) допущена до ліквідаційної процедури ухвалою господарського суду. Усі види майнових активів, які належать банкруту на дату відкриття

ліквідаційної процедури, та виявлені в її ході, включаються ліквідатором до складу ліквідаційної маси.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі оцінюється ліквідатором в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Для цього він може залучати на підставі договору суб’єктів оціночної діяльності.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута, ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута, як правило, на відкритих торгах, якщо інший порядок продажу не встановлено комітетом кредиторів. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута, ліквідатор проводить конкурс або аукціон.

Законом „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлено особливу черговість задоволення вимог кредиторів.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються:а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та проведенням ліквідаційної процедури, у тому числі:

витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення

справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах

інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про

поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із\зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати страхових внесків на

28. Суб’єкти господарювання: поняття та види.

В господарському праві поняття суб'єкта визначається тим, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин – юридичні особи, тобто організації та їх структурні підрозділи. Окремі громадяни, відповідно до ст. 128 ГК, здійснюють підприємництво без створення юридичної особи і визначаються суб’єктами господарювання у разі здійснення підприємницької діяльності за умови державної реєстрації.

Суб'єкти господарського права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство засноване кооперативом). Управлінські організації міністерства, відомства законом визначені як уповноважені власником (власниками) органи.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання в Україні є:

господарські організації – юридичні особи, створені відповідно доЦивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, якіздійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.