Зміст і форма юридичного формулювання обвинувачення: спеціально-юридичні аспекти

1. Назва цієї форми кримінально-правової кваліфікації — юридичне формулювання обвинувачення (в подальшому — ЮФО) — зумовлена тим, що вона являє собою словесне відтво­рення необхідного мінімуму окремих характеристик (ознак) од­ного чи кількох ЮСЗ, якому (яким), на думку суб’єкта кваліфі­кації, відповідає поведінка особи у поєднанні з іншими обста­винами. Таким чином, та інформація кримінально-правового характеру, яка «зашифрована» у ФК, в ЮФО одержує своєрід­ну «розшифровку», а в багатьох випадках — і певну конкрети­зацію.

2. Окремі характеристики (ознаки) відповідного (відповід­них) ЮСЗ, що певним чином відтворюються в ЮФО, є части­ною так званого загального нормативного змісту ЮСЗ — вони мають бути прямо передбачені у тій статті (тих статтях) КК 2001 р. чи КК 1960 р., які вказані у ФК. При відтворенні таких характеристик (ознак) у ЮФО суб’єкт кваліфікації повинен керуватися певними правилами техніко - юридичного характеру (див. додаток 4).

3. У загальний нормативний зміст багатьох ЮСЗ входять так звані альтернативні характеристики (ознаки), а окремі ЮСЗ передбачають альтернативні форми («комплекси» ознак) відпо­відного злочину. В цьому випадку в ЮФО мають вказуватися

лише ті характеристики (ознаки) чи форми ЮСЗ, яким відпо­відають фактичні обставини, визнані суб’єктом кваліфікації на­явними.

4. Необхідний мінімум характеристик (ознак) ЮСЗ, що має бути відтворений у ЮФО, становлять ті з них, які у відповідно­му їх поєднанні відображають його (ЮСЗ) специфіку. З ураху­ванням основних (найтиповіших) різновидів ЮСЗ такий необ­хідний мінімум «представляє»:

а) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передба­
чені в одній статті (частині статті) Особливої частини КК
2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих
випадків, коли: 1) у ФК міститься посилання лише на відповід­
ну статтю Особливої частини зазначених кодексів, яка не має
поділу на частини (наприклад, ст. 94 КК 1960 р. чи ст. 193 КК
2001 р.; 2) у ФК міститься посилання лише на відповідну час­
тину статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка
«представляє» так званий основний юридичний склад злочину
певного виду (наприклад, ч. 1 ст. 215³ КК 1960 р. у редакції За­
кону від 26 січня 1993 р. чи ч. 1 ст. 289 КК 2001 р.) або юридич­
ний склад окремого виду злочину (наприклад, ч. 4 ст. 143 КК
2001 р.);

б) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передба­
чені у кількох частинах однієї статті Особливої частини КК
2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих
випадків, коли у ФК міститься посилання на ту частину статті
Особливої частини зазначених кодексів, яка «представляє» так
званий кваліфікований чи особливо кваліфікований ЮСЗ (на­
приклад, ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. чи ч. 3 ст. 152 КК 2001 р.);

в) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передба­
чені у відповідній частині однієї статті Загальної частини та
відповідній статті (частині, кількох частинах статті) Особли­
вої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО харак­
терний для тих випадків, коли у ФК крім посилання на відповід­
ну статтю (частину статті) Особливої частини міститься поси­
лання і на відповідну частину однієї із статей Загальної частини
зазначених кодексів; остання в цьому разі «представляє» так
званий «особливий» ЮСЗ (наприклад юридичний склад неза-
кінченого злочину чи юридичний склад злочину, що вчинений
організатором, підбурювачем або пособником);

г) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передба­чені у відповідних частинах кількох статей Загальної частини та відповідній статті (частині, кількох частинах) Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характер­ний для тих випадків, коли у ФК крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини міститься посилан­ня і на відповідні частини кількох (двох) статей Загальної час­тини зазначених кодексів; такі статті в цьому разі «представля­ють» найскладніший різновид так званого «особливого» ЮСЗ — юридичний склад незакінченого злочину, вчиненого органі­затором, підбурювачем або пособником.

5. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єк­том кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, може вбача­тися кілька кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин), пе­редбачених різними частинами відповідної статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. У цих випадках на рівні ЮФО мають обов’язково зазначатися всі ці кваліфікуючі ознаки, при­чому ту з них, яка є визначальною для ФК, бажано зазначати в ЮФО останньою.

6. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єк­том кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, вчинений у співучасті з розподілом ролей, може поєднуватись виконання кількох таких ролей (наприклад, підбурювача і організатора, підбурювача і пособника). В цих випадках на рівні ЮФО має обов’язково відображатися найнебезпечніша «роль», яка є виз­начальною для ФК (див. п. 7 додатку 1).

7. В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з інши­ми обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, що відповідають одному ЮСЗ. Відоб­раження цієї кримінально-правової ситуації в ЮФО має здійснюватися за такими правилами:

а) на етапі так званої «проміжної» кваліфікації кожний зло­
чин – з урахуванням специфіки його ЮСЗ — одержує окреме
відображення в ЮФО;

б) на етапі остаточної кваліфікації окремі злочини, що відпо­
відають одному ЮСЗ, одержують єдине — спільне для таких
злочинів — відображення в ЮФО.

Таким чином, не виключається ситуація, коли при остаточній кваліфікації вчинений особою злочин не дістає окремого відоб­раження в ЮФО – його специфічні характеристики (ознаки)

поєднуються зі специфічними характеристиками (ознаками) іншого окремого злочину (кількох злочинів) у межах єдиного ЮФО. Утворений таким чином «конгломерат» специфічних характеристик (ознак) кількох окремих злочинів є в межах ЮФО своєрідною «правозастосовною фікцією». Така «право-застосовна фікція» неспроможна повною мірою виконати ос­новну функцію ЮФО — розшифрувати і конкретизувати ФК, однак інші варіанти написання ЮФО з урахуванням законодав­чої техніки КК 2001 р. та КК 1960 р. поки що в правозастосовній практиці України не використовуються.

ДОДАТОК 4