Розв’язання

1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.

1.1. Формулювання в умовах задачі «вирішила її отруїти» будемо розглядати як підтвердження прямого умислу на вбив­ство Плахової з боку Качаліної.

1.2. В умовах задачі немає даних щодо сильних фізичних страждань Плахової після вживання отрути, тому немає підстав вбачати в діях Качаліної таку обтяжуючу обставину умисного вбивства, як його «особлива жорстокість».

1.3. Втеча з квартири Качаліної після виклику Плаховою швидкої допомоги свідчить не про добровільну відмову Плахо-вої від доведення злочину до кінця, а про намагання уникнути відповідальності за вже вчинені нею дії.

1.4. В умовах задачі не названа сума грошей, якими збира­
лась заволодіти Качаліна. Будемо вважати, що ця сума не дося-
135

гає показників «великих розмірів» або «особливо великих розмірів», про які йдеться в ч. 4 ст. 187 КК.

2. Систематизація фактичних обставин, які охоплюються
інститутом «Стадії вчинення злочину».

2.1. За наявності мети заволодіння грошима Плахової та ви­никнення наміру (прямого умислу) щодо її вбивства наступні дії Качаліної — придбання отрути, давання цієї отрути під виглядом ліків — є окремими етапами досягнення мети та реалізації умислу.

2.2. Заволодіння грошима не відбулося, а Плахова залиша­лася живою; це свідчить, що мети не досягнуто, а прямий уми­сел на вбивство повністю не реалізовано.

2.3. Внаслідок отруєння Плаховій заподіяно легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров’я; в правозасто-совній практиці таке тілесне ушкодження є показником насиль­ства, небезпечного для здоров’я потерпілого (див. п. 10 поста­нови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практи­ку в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12).

3. Визначення конкретних правових, правозастосовних та
теоретичних орієнтирів у межах змісту інституту «Стадії вчи­
нення злочину».

3.1. Правовими орієнтирами є: а) статті 13—17 КК, що перед­бачають особливості відповідальності за закінчений та незакін-чений злочин; б) статті 115 і 187 КК, які передбачають види за­кінчених злочинів, що вчинила (мала намір вчинити) Качаліна, а також визначають особливості специфічної конструкції та кон­кретного змісту їх юридичних складів.

3.2. Правозастосовними орієнтирами — в даному випадку основними — є пункти 10, 11, абзац 3 п. 12 та абзац 5 п. 30 згада­ної постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 груд­ня 1992 р. № 12.

3.3. Теоретичними орієнтирами є вироблені наукою кримі­нального права загальні правила кваліфікації незакінченого зло­чину, а також правила кваліфікації злочину, який має кілька стадій вчинення.

4. Зіставлення систематизованих фактичних обставин з право­вими, правозастосовними та теоретичними орієнтирами інститу­ту «Стадії вчинення злочину» (у письмовому вигляді не наводиться).

5. Формулювання проміжних і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту фактичних обставин у межах інституту «Стадії вчинення злочину».

5.1. Проміжні висновки:

а) дії Качаліної були спрямовані на вчинення двох злочинів —
розбою та умисного вбивства з корисливих мотивів; основними
правозастосовними аргументами для такого висновку є пункти
10, 11, абзац 3 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду Ук­
раїни від 25 грудня 1992 р. № 12;

б) дії, спрямовані на умисне вбивство з корисливих мотивів,
у будь-якому випадку є незакінченим злочином, оскільки Пла-
хова залишилася живою; спочатку має місце готування до цьо­
го злочину (придбання отрути як різновид підшукування зна­
ряддя умисного вбивства), а потім закінчений замах на умисне
вбивство з корисливих мотивів (Качаліна безпосередньо спря­
мувала свої дії на позбавлення Плахової життя — виконала усі
дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця,
але умисне вбивство не було закінчене (смерть не настала) з
причин, що не залежали від її волі);

в) розбій є закінченим злочином з моменту застосування не­
безпечного для життя чи здоров’я насильства до потерпілого або
здійснення погрози застосування такого насильства; таке на­
сильство з боку Качаліної мало місце; отже, той факт, що заво-
лодіння грошима Плахової не відбулося, на визнання вчинено­
го Качаліною розбою закінченим злочином не впливає; таким
чином, вчинення розбою пройшло дві стадії: готування до зло­
чину (придбання отрути) і закінчений злочин;

г) попередня стадія умисного вбивства з корисливих мотивів —
готування до злочину і попередня стадія розбою — готування до
злочину, які мали місце в діях Качаліної, при остаточній кваліфі­
кації її дій не дістають самостійної кримінально-правової оцінки; у
цьому разі діє загальне правило: якщо вчинення злочину прохо­
дить через кілька стадій, кожна наступна стадія «поглинає» попе­
редню і попередня стадія самостійній кваліфікації не підлягає;

ґ) остаточна кваліфікація закінченого замаху на умисне вбив­ство з корисливих мотивів передбачає обов’язкове посилання у формулі кваліфікації на ч. 2 ст. 15 КК; остаточна кваліфікація розбою як закінченого злочину посилання у формулі кваліфі­кації на ст. 15 КК не потребує;

д) оскільки при вчиненні розбою з боку Качаліної мало місце
проникнення в житло (абзац 5 п. 30 постанови від 25 грудня 1992 р.
№ 12), її дії кваліфікуються за ч. 3 ст. 142 КК з інкримінуван­
ням зазначеної кваліфікуючої ознаки.

5.2. Остаточні висновки збігаються з формулою криміналь­но-правової кваліфікації та юридичним формулюванням обви­нувачення (див. п. 6 даного розв’язання).

6. Формула кримінально-правової кваліфікації та юридичне
формулювання обвинувачення.

Дії Качаліної необхідно кваліфікувати за сукупністю зло­чинів, передбачених ч. 3 ст. 187; ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Качаліна вчинила: напад з метою заволодіння чужим май­ном, поєднаний з насильством, небезпечним для здоров’я осо­би, яка зазнала нападу, — розбій, вчинений з проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК); закінчений замах на умисне протиправ­не заподіяння смерті іншій людині – умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів (ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 93 КК).

7. Оскільки запитання задачі мало кримінально-правовий ха­
рактер, відповідь на нього дано в пунктах 3, 5, 6 розв’язання.

Методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загаль­ної частини кримінального права в межах комплексного зас­тосування інститутів, що стосуються злочину. Особливості даного типу задач передбачають послідовне та системне вико­ристання змісту кількох інститутів Загальної частини кримі­нального права, що стосуються злочину. При цьому криміналь­но-правова оцінка в межах окремого інституту, як правило, відбувається в «знятій» формі — вона зводиться лише до основ­них проміжних та остаточних висновків; обов’язковим компо­нентом таких висновків має бути визначення впливу відповід­ного інституту на остаточну кримінально-правову кваліфікацію дій суб’єкта (суб’єктів) та на юридичне формулювання обвину­вачення. Останні два елементи практично завжди є обов’язко­вими для розв’язання задач цього типу.

Таким чином, розв’язання задач із Загальної частини кримі­нального права щодо комплексного застосування інститутів, що стосуються злочину, включає наступні елементи:

— уточнення та попередня оцінка фактичних обставин;

— попередні висновки щодо видів злочинів, ознаки яких вба­чаються в діях суб’єктів;

— вплив окремих інститутів Загальної частини криміналь­ного права, що стосуються злочину, на кримінально-правову кваліфікацію діянь суб’єктів:

а) стадії вчинення злочину;

б) співучасть у злочині;

в) посереднє вчинення злочину;

г) причетність до злочину;

ґ) групове вчинення злочину за відсутності ознак співучасті;

д) конкуренція кримінально-правових норм;

е) множинність злочинів;

— формула кримінально-правової кваліфікації;

— юридичне формулювання обвинувачення.

Така ускладнена форма розв’язання задач даного типу в функціональному плані передбачає тісний зв’язок встановлен­ня кримінально-правового змісту фактичних обставин у межах кожного інституту з відповідними формами кримінально-пра­вової оцінки. Цей зв’язок, зокрема, виявляється у тому, що кож­ний фрагмент формули кримінально-правової кваліфікації та юридичного формулювання обвинувачення має бути обґрунто­ваний на рівні проміжних і остаточних висновків у межах окре­мого інституту, який вбачається у поведінці суб’єкта (суб’єктів) та інших фактичних обставинах. Якщо ж окремий з виділених інститутів у відповідних кримінально-правових ситуаціях відсутній, про це коротко зазначається у відповідному пункті (підпункті) розв’язання. При цьому уточнення і попередня оці­нка фактичних обставин, якщо вони потрібні, традиційно вико­нують роль загальної передумови правильного розв’язання всіх наступних питань.