Рух ОУН-УПА

В кінці 30-х років в Європі остаточно сформувалися два тоталітарних режими – гітлерівський і сталінський.

23 серпня 1939 року Німеччина і СРСР уклали угоду яка стала прелюдією другої світової війни.

1 вересня 1939 року гітлерівські війська перетнули кордон Польщі, почалася друга світова війна.

У колах української еміграції до початку Великої Вітчизняної війни переважала необґрунтована думка, що у воєнному зіткненні двох держав може з’явитись перспектива у відновлення незалежної України. Найбільш радикальна частина організованої еміграції – організація українських націоналістів (ОУН-Б) під керівництвом С.Бандери на поч. 1941р. встановила контакт з представниками нацистської Німеччини.

ОУН-М на чолі з А.Мельником напередодні війни створило товариство українських вовків, плануючи зайнятися організацією української армії.

30 червня 1941р. ОУН-Б зробили спробу відновити українську державність, але ця спроба потерпіла поразку.

Після невдалої спроби відновити Українську державу провід ОУН-Б у вересні 1941р. прийняв рішення: перебудувати свою організацію, перенести основну частину кадрів на нелегальне становище і нелегальні форми роботи, у відкритий конфлікт з владою не вступати, готувати кадри для майбутньої боротьби.

На початку 1943р. провід ОУН-Б під впливом подій на Східному фронті взяв курс на прискорення підготовки власних збройних формувань як найголовнішого чинника у боротьбі за ідею Української самостійної соборної держави. В квітні було створено Українську повстанську армію (УПА). Головна команда УПА оголосила себе найвищою владою на підконтрольній території України. Дії УПА розповсюдились з Волині-Полісся на Галичину та деякі східні райони України.

Індивідуальна робота

Початок Другої світової війни.

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939-45 - наймасштабніше в історії людства військове зіткнен­ня, яке розпочалося із вторгнення нацистської Німеччини до Польщі (1.ІХ 1939) і набуло характеру глобальної війни після нападу німецько-фашистської воєнної машини на СРСР (22.УІ 1941) та японської атаки на американську військово-морську базу на о. Перл-Харбор (7.ХІІ 1941). Названа так за аналогією з Першою світовою війною 1914—18 рр. У Другій світовій війні1939-1945 рр. брали участь 72 держави, до армій яких було мобілізовано близько 110 млн. об.

Причиною війни стало різке загострення міжнародних відносин після приходу до влади у Німеччині у січні 1933 р. Гітлера.. Першою жертвою Гітлера в Європі стала Австрія. 12.Ш.1938 р. було здійснено аншлюс(приєднання) її до Німеччини. Влітку 1938 р. спалахнув радянсько-японський збройний конфлікт на з. Хасан (29.УІІ - 11.VIII 1938 р.). Наступним об'єктом нацистської експансії стала Чехословаччина. 29-30.ІХ 1938 р. у Мюнхені керівники Німеччини, Італії, Великобританії та Франції А. Гітлер, Б. Муссоліні, Н. Чемберлен та Е. Даладьє підписали без погодження з чехословацьким керівництвом угоду, за якою до Німеччини відходила Судетська область ЧСР, населена переважно німцями. 30.IX 1938 р. Німеччина та Великобританія підписали пакт про ненапад. У процесі дезінтеграції Чехословаччини угорські війська 2.XI 1938 р. окупу­вали частину Словаччини та Закарпатську Україну. 24.11 1939 р. Угорщина приєдналася до «антикомінтернівського пакту», а 15.ІІІ. 1939 р. Німеччина остаточно окупувала Чехословаччину, перетворивши Чехію на протек­торат. Словаччину ж було проголошено не­залежною державою. Карпатську Україну,яка проголосила себе незалежною, окупували угорські війська.

23.08.1939 р. СРСР уклав з Німеччи­ною пакт про ненапад (т. з. пакт Молотова - Ріббентропа) строком на 10 років і таємний додатковий протокол до нього. В останньому було зафіксовано розмежування сфер «життєвих інтересів» двох країн у Європі. За таких обставин 25.VIII 1939 р. Англія і Польща підписали договір про взаємну до­помогу, який мав на меті захистити Польщу від агресії з боку Німеччини.

1.ІХ 1939 нім. війська відповідно до оперативного плану «Вайс» («Білий») атакували Польщу. Розпочалася Друга світова війна.

Після нападу Німеччини на Польщу кілька країн оголосили агресору війну: 3.ІХ — Ан­глія, Франція, Австралія, Нова Зеландія та Індія, 6.ІХ — Південно-Африканський Союз, 10.ІХ - Канада. Проте реальної військової до­помоги Польщі вони не надали й польські війська змушені були з боями відступати до Варшави.

Питання для самоконтролю.

1. Яким було становище України перед початком другої світової війни?

2. Що таке «мюнхенська змова» і до яких наслідків вона привела?

3. В чому була суть Договору про ненапад?

4. Чому спроби відновлення української держави на початку війни

закінчилися провалом?

5. Проаналізувати рух опору на території України.

6. Які зміни сталися в законодавстві України в роки війни?

Основні хронологічні дати.

23.08.1939 р. - договір про ненапад.

1.09.1939 р. - початок другої світової війни.

28.09.1939 р. - радянсько-німецький договір «Про дружбу і кордони».

1.11.1939 р. - включення Західної України до складу УРСР.

22.06.1941 р. - початок Великої Вітчизняної війни.

9.05.1945 р. - закінчення Великої Вітчизняної війни.

2.09. 1945 р. - закінчення другої світової війни.

Тема 12. Держава і право України в перші повоєнні роки і в період десталінізації (1945-перша пол. 60-х років XX ст.)

Семінар 12.

План

1. Відновленого державного механізму в післявоєнний період.

2. Зміни в суспільно-політичному житті.

3. Судові та правоохоронні органи.

4. Правова система.

Після перемоги над фашизмом виникли умови для розв'язання багатьох економічних, соціальних, міжнаціональних та інших проблем, які назріли в суспільстві.

Перед республікою постали серйозні та складні завдання, перш за все економічне відродження України.

Після війни збільшилась територія країни. Були задоволені справедливі територіальні претензії України.

У 1945 - на поч. 50-х років в основному зберігалася та соціальна структура, що була юридично оформлена в 1937 р.

У повоєнні роки в країні зберігається тоталітарний режим, ще більш зміцнюється адміністративно-командна система.

В перші повоєнні роки було зроблено деякі зміни в державному ладі, відмінено надзвичайні органи, здійснено реконструкцію конституційних органів влади та управління.

В березні 1953 року помер Сталін. Період десталінізації був досить суперечливим часом у розвитку держави і права України. З одного боку йшов процес демократизації державно-правового життя, з другого - консервативні уявлення. Які тривалий час зберігались у керівництві країни неминуче призводили до хиб і прорахунків.

Демократизація радянської держави здійснювалась повільно, непослідовно і не була завершена. Командно-адміністративна система збереглася.

Індивідуальна робота

Боротьба з культом особи Сталіна.

5 березня 1953 р. помер Сталін. Ця дата стала своєрідною точкою відпису розгортання у Радянському Союзі складних, су­перечливих і неоднозначних спроб трансформації тоталітарних структур.

Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає у лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та пог­либлення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 р.). Проте процеси оновлення почалися ще навесні 1953 р. Саме в 1953—1955 рр. була зроблена спроба перейти від тоталі­тарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Маленкова було поставлено питання про необхідність "припинення полі­тики культу особи". Оцінюючи перші і подальші десталінізаційні кроки радянського керівництва, політолог М. Джилас влучно заз­начав: "Творець замкнутої соціальної системи, Сталін, був одно­часно її зброєю і, коли змінилися обставини... став її жертвою... Його "помилки" помітніші, ніж у інших, і тому Сталін - найде­шевша ціна, якою вожді цієї системи хочуть викупити себе і саму систему з її значно суттєвішим та більшим злом".

Вакуум влади, що утворився після смерті диктатора, було за­повнено так званим колективним керівництвом - компроміс­ним союзом на основі нетривкого балансу сил. Спроба Берії по­рушити цей баланс на свою користь призвела до його падіння.

Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали при­пинення кампанії проти націоналізму, певне уповільнення про­цесу русифікації, зростаюча роль українського фактора у різних сферах суспільного життя. Саме за помилки у проведенні націо­нальної політики, у роботі з кадрами в червні 1953 р. було звільнено Л. Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представників міс­цевої влади. Тому на 1 червня 1954р. у ЦК КПУ українців було 72%, у Верховній Раді УРСР - 75%, а серед відповідальних за підприємства - 51%. У 1958 р. українці становили 60% членів КПУ.

У 1954 р, помпезно відзначалося 300-річчя возз'єднання Украї­ни з Росією. Країною прокотилася широка і гучна пропагандист­ська кампанія, але центральною подією ювілейних торжеств ста­ла, безперечно, передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 р. Прези­дія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв'язками між Кримом і Україною, прий­няла указ "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР". Хоча мотивація цього рішення, незважаючи на його пропагандистський присмак, не викликає сумнівів, однак серйозною проблемою у процесі входження Криму до складу УРСР був і лишається етнічний склад населення цього регіону (1959 р. українці становили 22,3%, а росіяни — 71,4% мешканців Крим­ської області), що зумовлює необхідність зваженої, розсудливої, гнучкої національної політики з боку керівництва республіки.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. бу­ло повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'яза­них з діяльністю українських націоналістів.

Подолання наслідків культу особи передувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режиму політичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набула абстрактного, однобічного, пасивного характеру.

Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з'їзд КПРС. На його закритому засіданні з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна, виступив Хру­щов Основні положення доповіді у дещо пом’якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 р. Проте гостра критика, яку містили ці документи, не зачіпала суті ко­мандно-адміністративної системи, не викривала її соціальної при­роди, зводячи усі вади системи до культу особи. Та незважаючи на недоліки, це був важливий і сміливий крок на шляху десталінізації, який стимулював процес лібералізації суспільного життя, і свідчив про реальну перспективу його демократизації.

Самостійна робота