Безпека банківської системи як складова фінансової безпеки держави

Серед завдань підтримання фінансової безпеки вагоме місце посідає необхідність захисту банківського сектору від загроз зовнішнього та внутрішнього характеру. Забезпечення фінансової безпеки банківського сектору має велике значення для соціально-економічного розвитку держави, адже падіння довіри до банків завдає збитків фінансовій безпеці всієї країни. Крім того, в умовах глобалізації фінансова безпека банків стає не лише національною, а й міжнародною проблемою. Для надання допомоги у боротьбі із шахрайством керівники служб безпеки, що представляють найбільші світові банки і банківські групи, об'єднали зусилля під егідою Міжнародної асоціації з питань безпеки в банківській справі, завдання якої - сприяти обміну інформацією між її членами і надання взаємної допомоги в запобіганні діям, спрямованим проти банків.

Фінансова безпека банківської системи розглядається в двох аспектах. По-перше, з позиції фінансових наслідків діяльності комерційних банків для економічної безпеки країни в цілому та окремих клієнтів і контрагентів. По-друге, з позиції недопущення та відвернення явних і потенційних загроз фінансовому стану банківської системи країни на рівні як центрального банку, так і комерційних банків.

Фінансова безпека банківської системи - це стан банківської системи, за якого забезпечуються умови для її стабільного й ефективного функціонування, максимізації прибутку та оптимального використання її ресурсів для соціально-економічного розвитку країни. За таких умов фінансова стабільність максимально захищена від цілеспрямованих дій певної групи осіб і організацій або фінансової ситуації, що виникає ззовні і всередині банківської системи.

Із фінансовою безпекою банківської системи нерозривно пов’язана фінансова безпека окремого банку.

Залежність безпеки окремого банку від безпеки банківської системи зумовлюється різноманітністю інтересів суб'єктів ринку банківських послуг, прагненням суб'єктів ринку до збільшення прибутку, гострою конкурентною боротьбою, обмеженістю фінансових резервів банку і джерел їх формування, зростанням злочинності в кредитно-фінансовій сфері, підвищеним ризиком проведення банківських операцій у сучасних умовах.

Безпека комерційного банку - це стан захищеності інтересів власників, керівництва і клієнтів банку, матеріальних цінностей та інформаційних ресурсів від внутрішніх та зовнішніх загроз.

Безпека банків має багатофункціональний і комплексний характер та охоплює безпеку банку як організації, безпеку дій банківського персоналу, безпеку здійснення банківських операцій, інформаційну безпеку.

Безпека банку як організації пов'язана із внутрішнім і зовнішнім середовищем його діяльності. Загрози зовнішнього середовища - це дії з боку клієнтів, партнерів, конкурентів, державних установ і громадян, а також кримінального середовища.

У внутрішньому середовищі найбільш загрозливими можуть бути

некомпетентні дії персоналу, адміністрації банку та керівників його підрозділів щодо управління активно-пасивними операціями, здійснення банківських операцій, роботи з клієнтами та витоку інформації.

Безпека персоналу банку пов'язана з його внутрішнім середовищем і залежить від небажання персоналу банку брати участь у кримінальних або тіньових операціях та задоволення вимоги банківського персоналу отримувати справедливу заробітну плату.

Безпека банківських операцій, хоч і пов'язана з безпекою банку як організації та безпекою банківського персоналу, має більш технічний аспект і залежить від технології здійснення банківських операцій та розрахунків.

Інформаційна безпека банку - це стан його інформаційної системи, за якого забезпечується надійний захист інтересів банку і його клієнтів.

Сутність фінансової складової безпеки банківської діяльності полягає в забезпеченні організаційно-управлінських, режимних, технічних і профілактичних заходів, що гарантують якісний захист прав і інтересів комерційного банку, зростання статутного капіталу, підвищення ліквідності активів, забезпечення зворотності кредитів, схоронність фінансових і матеріальних цінностей.

Фінансова безпека комерційного банку – це: сукупність умов, за яких потенційно небезпечні для фінансового стану комерційного банку дії чи обставини попереджені чи зведені до такого рівня, за якого вони не здатні завдати шкоди встановленому порядку функціонування банку, збереженню й відтворенню його майна та інфраструктури і перешкодити досягненням банком статутних цілей; стан захищеності фінансових інтересів комерційного банку, його фінансової стійкості, а також середовища, в якому він функціонує.

Фінансова безпека комерційного банку обумовлена рівнем підтримання ліквідності, впровадженням фінансових інновацій, охороною інформації, збереженням активів, забезпечення прибутковості.

Відповідно до наведених видів безпеки банку розрізняють такі об'єкти банківської безпеки: фінансові ресурси, матеріальні засоби, персонал банку, інформаційні ресурси з обмеженим доступом (див. рис. 8.4.).

Рис. 8.4. Об’єкти банківської безпеки

На сьогодні відсутні єдині підходи до оцінки загроз безпеці комерційних банків. Основні з них наведено в таблиці 8.4.

Загрози від перелічених вище джерел можуть бути спрямовані на такі об’єкти, як грошові кошти банку, конфіденційна інформація, технічні і програмні засоби обчислювальної техніки, засоби зв’язку і телекомунікацій, персонал і приміщення банку, сховища грошових коштів і будівлі, в яких вони розміщені.

Таблиця 8.4

Основні загрози фінансовій безпеці комерційних банків

Зовнішні загрози

Внутрішні загрози

1. Несприятливі макроекономічні умови: загальноекономічна ситуація в країні і регіонах. 2. Нестійкість нормативно-правової бази та урядові кризи. 3. Високий рівень інфляції та інфляційні очікування. 4. Нестійкість податкової, кредитної та страхової політики. 5. Недостатність інвестиційних коштів у регіонах, коливання курсу долара. 6. Несприятлива криміногенна ситуація, зростання кримінальних і фінансових злочинів у кредитно-фінансовій сфері. 7. Мінливість обов’язкових нормативів центробанку. 8. Недобросовісна конкуренція на ринку банківських послуг, негативний вплив конкурентів на банківську діяльність. 9. Несприятливі умови кредитування реального сектора економіки та низький рівень інвестиційної активності.

1. Некваліфіковане управління, помилки в стратегічному плануванні і прогнозуванні банківської діяльності, аналізі власного капіталу і прибутку, визначенні джерел капітального зростання при прийнятті тактичних рішень. 2. Недостатність ліквідних активів як результат недотримання економічних нормативів центробанку. 3. Відсутність достатньої кваліфікації співробітників банку, недостатній кадровий потенціал для вирішення першочергових завдань забезпечення безпеки банківської діяльності. 4. Неповернення кредитних ресурсів у банк і недоотримання прибутку внаслідок високоризикованої кредитної політики. 5. Слабке маркетингове опрацювання ринку банківських послуг і як наслідок, недостатня диверсифікація операцій, що пропонуються банком, відсутність дієвої банківської реклами. 6. Наявність каналів витоку банківської інформації і помилки в організації схоронності фінансових і матеріальних цінностей банку.

Для своєчасного виявлення існуючих і потенційних недоліків у сфері забезпечення комплексної фінансової безпеки банківського сектора економіки України необхідно визначити її відповідні індикатори та провадити постійний моніторинг із метою вжиття необхідних заходів.

Основними показниками безпеки банківської системи, які водночас використовуються і як індикатори її значущості для економіки країни є:

– відношення активів банків до ВВП;

– частка активів недіючих банків у загальній сумі активів комерційних банків;

– розмір чистих внутрішніх активів НБУ (обсяг грошової маси і розмір емісій);

– обсяг чистих зовнішніх резервів НБУ (різниця між зовнішніми кредитами і розміщенням валютних активів НБУ за межами країни);

– частка іноземного капіталу у сукупному капіталі банківської системи;

– частка проблемних кредитів у обсязі чистих активів банків;

– співвідношення високоліквідних коштів і поточних пасивів банку;

– співвідношення власних і залучених коштів;

– частка високоліквідних коштів у обсязі чистих активів банку;

– рентабельність чистих активів банківської системи;

– стан сектору банківських депозитів;

– загальний обсяг фонду страхування ризиків;

– обсяги і динаміка отриманого банками прибутку;

– масштаби і якісні характеристики банківських злиттів і поглинань;

– діапазон процентних ставок;

– частка кредитної заборгованості населення у загальному обсязі кредитного портфеля;

– частка залучених коштів населення у загальному обсязі депозитів;

– відношення прибутку до середньорічного капіталу і активів.

Важливим узагальнюючим показником фінансової безпеки банківської системи і головним індикатором значущості останньої для економіки країни є відношення її активів до ВВП.

Фінансову безпеку характеризують і такі показники, як розмір чистих внутрішніх активів НБУ (розмір грошової маси і розмір емісій) та розмір чистих зовнішніх резервів НБУ (різниця між зовнішніми кредитами і розміщенням валютних активів НБУ за межами України).

Серед індикаторів фінансової безпеки банківської системи – частка іноземного капіталу у її сукупному капіталі.

Великого значення для забезпечення фінансової безпеки комерційних банків набуває дотримання ними встановлених нормативів.

Фінансова стратегія забезпечення банківської безпеки - це комплекс заходів з досягнення максимально можливої платоспроможності та стійкості комерційного банку, ліквідності його балансу, ефективної структури капіталу й найбільш прибуткових напрямів його вкладень, що досягається шляхом чіткого стратегічного і тактичного планування, вжиття заходів з метою запобігання загрозам фінансового характеру. Метою стратегії є збільшення прибутковості, оборотності капіталу, розширення позицій на ринку банківських послуг.

Стратегія фінансової безпеки банків формується відповідно до економічних нормативів центрального банку та має узгоджуватися із загальноекономічною стратегією і розроблятися на основі чинної нормативно-законодавчої бази. Основні заходи стратегії з метою обмеження негативного впливу загроз на стан банку такі:

- проведення виваженої цінової політики, участь банку в регіональних економічних проектах;

- підвищення ефективності та зниження собівартості банківських послуг;

- аналіз партнерів, зокрема уникнення джерел фінансування, поведінка яких є непередбачуваною, розміщення коррахунків у авторитетних, надійних фінансових установах;

- введення в керівні колегіальні органи великих підприємств-позичальників представників банку;

- приділення великої уваги підвищенню довіри до банку, його рекламі, посиленню прозорості фінансового стану банку;

- уникнення залежності від "політичних" капіталів, жорстке дотримання вимог законодавства у сфері банківської діяльності;

- проведення виваженої кадрової політики, зокрема у сфері оплати праці та соціального захисту працівників.

ü У складних фінансових умовах підвищується необхідність додаткових заходів, спрямованих на подолання специфічних ризиків, характерних для конкретної економічної ситуації.

Актуальним завданням стає формування розгалуженої мережі інструментів та регуляторів, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямі підвищення її антикризової стійкості. Відповідно до цього, завдання підтримання стійкості банківської системи визначає необхідність:

- зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу й посилення контролю за його відпливом за тіньовими схемами;

- розширення ресурсних можливостей банківської систе­ми та інструментів підтримки економічного зростання;

- активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов'язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при одержанні банками кредитів від НБУ;

- надання субординованих кредитів для підтримки вітчизняних банків;

- посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

- посилення спроможності фінансового сектору до ринкової "стерилізації" частини надлишкової грошової маси, що перебуває у населення, шляхом розширення спектра цінних паперів для роздрібного продажу та розвитку фінансової інфраструктури, зокрема страхової мережі;

- розроблення механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами шляхом підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.

8.5. Валютна безпека як складова фінансової безпеки: суть, загрози, критерії та індикатори оцінки

В умовах розгортання глобалізаційних процесів підтримання належного рівня фінансової безпеки все більшою мірою залежить від ефективного розв'язання валютних проблем. Методи та інструменти вирішення цих проблем перебувають у сфері дії валютної політики, яка об'єднує комплекс взаємопов'язаних економічних, правових, організаційних заходів щодо регулювання валютної сфери, що реалізуються державою у сфері як міжнародних, так і внутрішніх економічних відносин.

Валютна політика безпосередньо впливає на чинники, пов'язані з ціною і ціноутворенням (формування конкурентної ціни, доходів, прибутків) і з відтворювальним процесом загалом (інвестиції, технологічні й організаційні інновації, формування виробничих витрат, зростання продуктивності праці).

На мікрорівні валютна політика стає складовою загальної стратегії підприємства чи банку, націленої на забезпечення прибуткової діяльності та підтримання конкурентоспроможності на внутрішніх і зовнішніх ринках.

На макрорівні валютна політика спрямована на реалізацію політичних, соціальних і економічних орієнтирів державної політики, визначаючи цілі та способи їх досягнення учасниками валютних відносин.

Валютна політика підпорядковується загальноекономічним інтересам і пов'язана із необхідністю вирішення таких завдань:

– забезпечення високого рівня конвертованості національної грошової одиниці;

– регулювання валютного курсу;

– зосередження валютних цінностей у руках уряду для вирішення поточних і стратегічних завдань економічного розвитку країни;

– регулювання і контроль за рухом валютних коштів у економіці;

– забезпечення умов для ефективного функціонування валютного ринку;

– управління платіжним балансом та сприяння розв'язанню проблеми зовнішньої заборгованості країни;

– управління золотовалютними резервами центрального банку;

– розвиток системи методів та інструментів страхування валютних ризиків;

– захист економіки від впливу зовнішніх шоків і нейтралізація наслідків внутрішніх реальних та монетарних негативних збурень.

Цілі та методи реалізації валютної політики мають підпорядковуватися стратегії економічного розвитку країни та відповідати її соціально-культурним, інституційним та економічним особливостям. Водночас за нової якості інтеграційних процесів принципи і норми національної валютної політики мають узгоджуватися із міждержавними угодами й домовленостями у валютній сфері. За таких умов чітке окреслення цілей та першочергових завдань у сфері забезпечення валютної безпеки, а також їхня ефективна реалізація стають невід'ємною складовою дій щодо забезпечення фінансової безпеки.

Курс національної грошової одиниці є важливою ланкою, яка пов'язує народногосподарський комплекс із глобальною економікою і впливає на стан платіжного балансу, рівень споживчих цін, сукупний попит і пропозицію, міжнародний рух капіталу, дохідну і видаткову частини державного бюджету. Зокрема, валютний курс:

– впливає на ціни імпортованих факторів виробництва і предметів споживання, що позначається на динаміці інфляційних процесів, стані платіжного балансу, динаміці внутрішнього грошового обігу. Це істотно впливає на зовнішньоекономічну безпеку, інвестиційну безпеку, а також безпеку окремого підприємства і підприємницької діяльності в цілому;

– використовується для порівняння цін національних та світових ринків, вартісних показників різних країн, періодичного переоцінювання депозитних рахунків, інших активів фірм, установ та організацій. Отже, від курсової волатильності залежить фінансова безпека суб'єктів господарювання;

– є фактором експорту товарів та послуг з країни, а тому може слугувати інструментом впливу на сукупну пропозицію, обсяги зовнішньої торгівлі, національний дохід. Ці фактори є визначальними для економічної безпеки країни;

– за допомогою механізму валютної інтервенції впливає на зміну пропозиції грошей у країні, а отже, на грошово-кредитну безпеку і безпеку банківської системи;

– позначається на стані державних фінансів шляхом впливу на вартість державних боргів, податкову базу формування надходжень до бюджету (у сфері оподаткування експортно-імпортної діяльності), вартість зовнішніх запозичень. Ці канали впливу визначають механізм залежності бюджетної, податкової і боргової безпеки від курсової динаміки та валютної політики центрального банку;

– слугує важливим сигналом для прийняття інвестиційних рішень як індикатор економічного розвитку країни, що має вагоме значення для інвестиційного клімату. Поліпшення останнього є одним з ключових завдань підвищення інвестиційної безпеки країни;

– впливає на структуру сукупного попиту у тій його частині, в якій він поділяється на товари імпортного і національного виробництва. Це робить валютний курс традиційним інструментом захисту вітчизняних товаровиробників від конкуренції з імпортом;

– коливання валютного курсу є джерелом валютних ризиків. Валютний ризик як форма вияву потенційної небезпеки, особливо у низько диверсифікованій та відкритій економіці, обумовлює необхідність його врахування у системі критеріїв оцінки фінансової безпеки. При цьому курсові стрибки можуть стати потужним фактором реалізації фінансових загроз.

Отже, пошук оптимального рівня валютного курсу пов'язаний з необхідністю вирішення суперечливих інтересів експортерів та імпортерів, кредиторів та позичальників валютних кредитів, центрального банку та інших суб'єктів валютних відносин.

Стійкість і конвертованість національної валюти є неодмінним атрибутом фінансової безпеки держави, суб’єктів господарювання, громадян. Недосконалість валютного законодавства, відсутність до недавнього часу повноцінної національної валюти, належного обсягу і складу валютних резервів, нормального валютного паритету, умов конвертованості, продуманої валютної політики, дієвого валютного контролю призводили до безсистемності і зростанню загроз безпеці в цій дуже важливій для життєдіяльності нашої держави сфері.

В економічній літературі прийнято розрізняти валютну безпеку держави, валютну безпеку суб’єктів господарювання і валютну безпеку громадян.

Найбільш комплексно до обґрунтування суті поняття “валютна безпека” підійшов у своїй монографії “Фінансова безпека” О.І. Барановський. На думку вченого, валютна безпека держави це:

- ступінь забезпеченості її валютними коштами, достатній для додержання позитивного сальдо платіжного балансу, виконання міжнародних зобов’язань, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, підтримання стабільності національної грошової одиниці;

- стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, широкомасштабного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи і максимально захищає від потрясінь на світових валютних ринках.

Валютна безпека суб’єктів господарювання – це оптимально можливий за умов існуючих нормативно-правової бази, валютної політики держави, механізму валютного регулювання, інфраструктури валютного ринку рівень забезпеченості валютними коштами, достатній для розрахунків з бюджетною системою, своїми контрагентами, соціально-економічного розвитку та накопичень.

Валютна безпека громадян – це стан, за якого їх валютні надходження перевищують особисті витрати іноземної валюти.

Вивчення питання сутності валютної безпеки передбачає розгляд таких базових елементів, як об’єкт та суб’єкт валютної безпеки.

До об'єктів валютної безпеки належать обмінний курс національної грошової одиниці, кон'юнктура валютного ринку, обсяги міжнародних резервів, стан платіжного балансу, розміри зовнішнього боргу.

Суб'єктами валютної безпеки є Національний банк України, уряд, Міністерство фінансів України, Митна служба та інші органи державного регулювання, що мають відповідні повноваження у сфері валютного регулювання, уповноважені банки, підприємства - суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, домогосподарства.

Одним із першочергових завдань при створенні та забезпеченні системи валютної, як складової цілісної системи фінансової безпеки держави має визначення загроз валютній складовій фінансової безпеки країни.

До загроз валютній безпеці країни належать:

– низький рівень довіри до національної валюти та значна підвладність валютного ринку спекулятивним настроям;

– тривале існування від'ємного сальдо платіжного балансу або, навпаки, значне позитивне сальдо, зумовлене масованим надходженням іноземних спекулятивних капіталів;

– специфічна структура зовнішньої торгівлі, коли в експорті домінують товари з низьким вмістом доданої вартості, а в імпорті - з високим. Це порушує еквівалентність зовнішнього обміну країни;

– недостатній рівень інституційного розвитку валютної сфери, насамперед у сфері термінового сегмента валютного ринку та системи інструментів страхування валютних ризиків;

– низька ефективність методів дисконтної політики, що позбавляє центральний банк можливості впливати на зовнішню ціну валюти (валютний курс) шляхом коригування її внутрішньої ціни (процентної ставки);

– висока інфляція, яка підриває купівельну спроможність національної валюти та створює передумови для її наступної девальвації;

– незбалансовані (відкриті) валютні позиції суб'єктів валютних відносин (наприклад, створення банками довгих валютних позицій з метою накопичення валюти для майбутніх платежів веде до виникнення дефіциту іноземної валюти на національному валютному ринку та девальвації національної валюти), необхідність стримування ревальційного /девальваційного тиску з боку потоків капіталу;

– невиважена бюджетна політика. По-перше, надмірна складова соціальних видатків може стимулювати сукупний попит, який буде задовольнятися за рахунок масованого надходження імпорту; по-друге, фінансування потреб бюджету за рахунок реалізації державних цінних паперів нерезидентам на внутрішньому ринку посилює загрозу "втечі" капіталу з країни за несприятливого розгортання подій;

– прискорена лібералізація регулювання руху капіталів, що може зумовити неконтрольований рух короткострокових спекулятивних капіталів, нестабільність яких загальновідома;

– прорахунки у політиці управління міжнародними резервами, їх нестача загрожує неспроможністю країни обслуговувати свої зовнішні борги, тоді як їх швидке нарощування шляхом викупу іноземної валюти може супроводжуватися випуском грошової маси в обіг і стимулюванням інфляційних процесів;

– недостатня прозорість у сфері реалізації валютної політики;

– недосконала правова база.

Побудова механізму забезпечення валютної безпеки потребує визначення критеріальних вимог до неї.

Критеріями валютної безпеки виступають: передбачуваність динаміки обмінного курсу національної валюти, збалансованість попиту і пропозиції на валютному ринку без проведення масованих валютних інтервенцій центральним банком, забезпеченість в іноземній валюті потреб держави, суб'єктів господарювання; стабільність джерел надходжень іноземної валюти, узгодженість інтересів імпортерів та експортерів, що пов'язана зі збалансованістю сальдо торгового балансу, самостійність національної валютної політики; координованість поточних і стратегічних завдань валютної політики з борговою, грошово-кредитною політикою.

Таким чином, діючий режим курсоутворення та показники, які відображають динаміку валютного курсу, девальвацію (ревальвацію) національної грошової одиниці, обсяг валютних резервів та їх достатність, рівень доларизації економіки, ступінь довіри до національної валюти, характеризують не лише ефективність валютно-курсової політики країни, але і рівень фінансової безпеки в цілому та її валютної складової – зокрема й виступають основними індикаторами її оцінки.

Так, до індикаторів, які характеризують стан валютної безпеки, відносять такі:

1. Динаміка валютного курсу. В окремих випадках використовується динаміка реального і реального ефективного курсу.

2. Показники адекватності міжнародних резервів.

3. Сальдо платіжного балансу. Найбільш небезпечним для валютної безпеки визнано негативне сальдо торгового балансу та високі обсяги припливу/відпливу короткострокових спекулятивних капіталів.

4. Коефіцієнт покриття імпорту товарів експорту (у відсотках), що характеризує наскільки за рахунок експортної виручки країна покриває свої потреби в іноземній валюті для оплати імпорту.

5. Обсяги валютних інтервенцій - тривалі й значні обсяги валютних інтервенцій в одному напрямі (з продажу або купівлі валюти) свідчать, що валютний ринок суттєво розбалансований і центральний банк намагається штучно відновити рівновагу. Така ситуація може завершитися (ре)девальвацією валюти та виснаженням валютних резервів.

6. Рівень доларизації. Фінансову доларизацію можна аналізувати за такими показниками: частка валютних депозитів у грошовій масі (МЗ); частка депозитів у іноземній валюті в загальному обсязі депозитів; частка кредитів у іноземній валюті в загальному обсязі банківських кредитів, наданих суб'єктам економіки; динаміка обсягів та сальдо операцій з купівлі-продажу валюти на готівковому та безготівковому валютних ринках.

7. Показники зовнішньої заборгованості. Індикатори боргової безпеки у сфері зовнішніх запозичень мають велике значення і для оцінки валютної безпеки, оскільки дають змогу оцінити потребу країни і відповідно величину попиту на іноземну валюту для погашення і обслуговування боргів.

Забезпечення валютної безпеки в Україні повинне мати комплексний характер і залежить від ефективного вирішення двох суперечливих завдань - забезпечення на належному рівні банківської ліквідності та підтримання курсу гривні.

Між тим, варто враховувати, що різке падіння курсу валюти є традиційним "спусковим гачком" для розгортання фінансової кризи - прискорюється інфляція, спадає платоспроможність населення, погіршується якість активів у банківській системі, посилюється боргове навантаження на фінансові й нефінансові корпорації, які мають значні борги в іноземній валюті, гальмується економічний розвиток у галузях, що не пов'язані з експортом.

Важливим завданням стає розроблення стратегії забезпечення валютної безпеки із чітким визначенням курсових орієнтирів, окресленням комплексу методів та інструментів забезпечення валютної стабільності, а також превентивних заходів для недопущення курсових стрибків у майбутньому. Стратегія має охоплювати заходи, які мають здійснюватися за такими напрямами:

– посилення дієвості дисконтної політики - у провідних розвинутих країнах саме процентна ставка є ключовим монетарним інструментом та інструментом впливу на валютний курс;

– удосконалення девізної політики - валютні інтервенції мають здійснюватися за чітко визначеним правилом та координовано із рухом процентних ставок;

– підвищення ліквідності та глибини валютного ринку, розвиток його термінового сегмента відповідно до міжнародних стандартів, становлення фінансово міцних валютних дилерів;

– розвиток прогресивних технологій та інструментів страхування валютних ризиків, що дасть можливість мінімізувати втрати від курсових коливань;

– посилення ролі пруденційного нагляду і контролю, спрямованого на моніторинг індикаторів валютної безпеки з метою попередження розгортання кризових процесів;

– підвищення прозорості у валютній сфері та удосконалення комунікативної політики - в сучасному світі досить часто переконання учасників валютних ринків є більш ефективним, ніж валютні обмеження, які можна обійти;

– розроблення середньострокової стратегії валютної лібералізації руху капіталів з метою поліпшення його структури у сфері надходження прямих іноземних інвестицій;

– поліпшення системи управління міжнародними резервами на основі досвіду зарубіжних країн.

Зазначені напрями є підставою для визначення таких першочергових завдань щодо забезпечення валютної безпеки:

– формування дієвих механізмів управління процентними ставками та посилення їх ролі в регулюванні валютного і грошово-кредитного ринків;

– інтенсифікація процесів становлення глибокого і ліквідного валютного ринку, передусім зміцнення його термінового сегмента з одночасним створенням правових та інституційних основ для моніторингу і контролю здійснення операцій з високоризикованими валютно-фінансовими технологіями та інструментами;

– удосконалення тактики, форм і методів проведення валютних інтервенцій, що відповідає інституційно-організаційним особливостям валютного ринку;

– зміцнення ринкових механізмів самоорганізації валютного ринку, що слугують необхідним доповненням до адміністративних важелів регулювання валютного курсу;

– посилення важелів стимулювання суб'єктів валютного ринку до активнішого використання інструментів страхування і перенесення валютних ризиків;

– розроблення та реалізація інформаційних методів впливу на валютний курс у контексті розвитку комунікаційної політики НБУ;

– удосконалення національної платіжно-розрахункової системи у сфері обслуговування операцій з деривативами, підвищення її надійності і прозорості;

– розроблення поетапної стратегії валютної лібералізації, спрямованої на пріоритетне забезпечення національних інтересів;

– зосередження зусиль на узгодженні кроків у сфері лібералізації потоків капіталу з розвитком внутрішнього валютно-фінансового середовища;

– моніторинг диспропорцій та ризиків валютної лібералізації з адекватним удосконаленням норм пруденційного контролю і нагляду за діяльністю суб'єктів валютно-фінансових відносин і перебігом процесів у валютно-фінансовій сфері;

– розвиток методів активного інвестиційного менеджменту відповідно до міжнародних стандартів і принципів.

Слід наголосити, що заходи забезпечення валютної безпеки будуть успішними лише за підтримки їх виваженою монетарною, фіскальною, борговою і структурною політикою, коректною інформаційною політикою, спрямованою на підвищення довіри до національної валюти.