РОЗДІЛ 3. Техніка безпеки у торгівлі

3.1 Загальні вимоги безпеки до розміщення і влаштування будівель, споруд та приміщень

Території, будівлі, споруди і приміщення торгівельних підприємств повинні відповідати будівельним нормам і правилам, галузевим нормативним документам.

Торгівельні підприємства можна розміщати в окремо розташованих будівлях, у складі громадських і торгівельних центрів, у ринкових комплексах, а також у вбудованих і вбудовано-прибудованих приміщеннях до житлових і громадських будівель.

Магазини з продажу пожежонебезпечних матеріалів і рідин (олій, фарб, розчинників тощо) допускається розміщати лише в окремо розташованих будівлях. У цих будівлях можуть знаходитися інші магазини за умови обмежування їх протипожежними стінами.

Планування, забудова, благоустрій території підприємств повинні задовольняти вимогам діючих нормативних документів. Відстань між будівлями і спорудами приймається відповідно до технологічних норм, умов розміщення транспортних шляхів та інженерних мереж, але не менше встановлених санітарних і протипожежних розривів. Основні проїзди, тротуари і вантажо-розвантажувальні майданчики повинні бути асфальтовані або замощені. На господарському дворі необхідно мати навіси для тари і сміттєзбірники. Місця зберігання горючих матеріалів і тари повинні знаходитися не ближче 25м від будівель, на такої ж відстані від їх вікон і дверей мають бути розташовані сміттєзбірники. Територія, що відведена підприємству, має бути забезпечена питною водою і каналізацією.

Входи, виходи і сходи на підприємствах повинні бути, як правило, окремими для покупців (відвідувачів) і обслуговуючого персоналу. Висота поверхів у будівлях магазинів і підприємств харчування має бути не менше 3,3м. Висота торгівельних залів площею більше 300м² у магазинах і з кількістю місць більше 150 на підприємствах харчування приймається 4,2м. Висота підвальних і цокольних поверхів має бути не менше 2,7м, відстань від підлоги до низу виступаючих зі стелі конструкцій – не менше 2,5м.

Площа приміщень має бути такою, щоб при установці в них торгово-технологічного устаткування ширина проходів була не менше нормативних значень. Мінімальна відстань 0,6м передбачається, наприклад, між кабінами контролерів-касирів. Ширина проходів між прилавками та устаткуванням за прилавком повинна бути не менше 0,9м. Ширина робочої зони за технологічною роздавальною лінією на підприємствах харчування приймається не менше 1м.

У групі приміщень для зберігання і підготовки товарів до продажу ширина коридорів приймається: 1,6...1,7м - при площі торгівельного залу 250м², 1,8...2,0 м - при площі його до 2000м², 2,3...2,7 м - при більшій площі і використанні електрифікованого транспорту. Двері комор і приміщень для прийому товарів повинні бути двостулковими шириною не менше 1,3м і висотою не менше 2,3м. Ширина дверей з розвантажувальної платформи приймається при тій же висоті в межах 1,6...2,2 м.

Стіни виробничих і складських приміщень повинні бути облицьовані або пофарбовані вологостійкими матеріалами на висоту 1,8м, у коридорах- на висоту 1,5м.

Канали й отвори в підлогах для комунікацій, стоку і скидання рідин закривають спеціальними кришками врівень з поверхнею підлоги. Наявність порогів у торгівельних залах, виробничих і складських приміщеннях не допускається.

Торгівельні зали, виробничі та адміністративні приміщення повинні мати, як правило, природне освітлення. У них передбачаються вентиляція і захист від шуму і вібрації. Примусова або змішана вентиляція передбачається в складських приміщеннях, у повітряному середовищі яких можливе утворення шкідливостей у концентраціях, що перевищують санітарні норми. В інших складських приміщеннях влаштовують природну вентиляцію, що забезпечує однократний повітрообмін у годину. Метеорологічні умови в складських приміщеннях приймаються відповідно до вимог технології зберігання вантажів.

Для виконання робіт, що супроводжуються утворенням і виділенням пилу, газу або пари, на підприємствах забудовують ізольовані приміщення, обладнані примусовою припливно-витяжної вентиляцією.

Залежно від особливостей виконуваних технологічних процесів та факторів виробничого середовища приміщення взагалі підрозділяються на сухі, вологі, сирі, особливо сирі, жаркі, пильні, з хімічно активним або органічним середовищем.

Сухі приміщення – це приміщення, у яких відносна вологість повітря не перевищує 60% (відділення сушильні, просіювання сипких продуктів, оформлення та упакування готової продукції тощо).

Вологі приміщення – приміщення, у яких пари або волога, що конденсується, виділяються лише тимчасово, причому в невеликих кількостях, і відносна вологість повітря в яких більше 60%, але не перевищує 75% (відділення готування миючих і дезинфікуючих розчинів, утилізації відходів та ін.).

Сирі приміщення – приміщення, у яких відносна вологість повітря довгостроково перевищує 75% (відділення мийки лотків, матриць, інвентарю).

Особливо сирі приміщення – приміщення, у яких відносна вологість повітря близька до 100% (стеля, стіни, підлога і предмети, що знаходяться в приміщенні, покриті вологою).

Жаркі приміщення – приміщення, у яких під впливом різних теплових випромінювань температура постійно або періодично (більше 1 доби) перевищує +35^оС (приміщення із сушарками, сушильними печами, котельні тощо).

Пильні приміщення (зі струмопровідним і струмонепровідним пилом) – це приміщення, у яких за умовами виробництва виділяється технологічний пил у такій кількості, що він може осідати на проводах, проникати усередину машин, апаратів (відділення просіювання сипких продуктів, склади спецій та ін.).

Приміщення з хімічно активним або органічним середовищем – приміщення, у яких постійно або протягом тривалого часу містяться агресивні пари, гази, рідини, утворюються відкладення або цвіль, що діють руйнівне на ізоляцію та струмоведучі частини електроустаткування.

У перерахованих вище приміщеннях умови навколишнього середовища різні у відношенні небезпеки ураження людей електричним струмом. Відповідно до ГОСТу 12.1.013-78, усі приміщення за ступенем небезпеки ураження людей електричним струмом поділяються на три класи: без підвищеної небезпеки; з підвищеною небезпекою; особливо небезпечні.

Приміщення без підвищеної небезпеки – це сухі безпилові приміщення з нормальною температурою повітря і з ізолюючими (наприклад, дерев'яними) підлогами. Прикладом таких приміщень можуть бути адміністративні приміщення, виробничі лабораторії, склади для зберігання балонів зі стиснутими газами, матеріально-технічні склади, цехи дерев'яної і картонної тари та ін.

Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю хоча б однієї з наступних умов: вогкість – відносна вологість повітря довгостроково перевищує 75%; під дією різних теплових випромінювань температура перевищує постійно або періодично (більше 1 доби) +35^оС; виділення струмопровідного технологічного пилу в такій кількості, що вона може осідати на проводах, проникати всередину машин, апаратів тощо; підлоги струмопровідні (металеві, земляні, залізобетонні, цегельні); можливість одночасного дотику людини до маючих з'єднання з землею металоконструкцій будівель, технологічних апаратів, механізмів тощо, з одного боку, і до металевих корпусів електроустаткування, з іншої. До числа таких приміщень відносяться вентиляційні камери, складські неопалювані приміщення, овоче-, фруктосховища, сушильні відділення (сушіння плодів, ягід), відділення просіювання борошна, цукру, солі, сухого молока та інших сипких продуктів, охолоджувані відділення фасування та упакування швидкозамороженої продукції, морозильні відділення та ін.

Приміщення особливо небезпечні характеризуються наявністю однієї з наступних умов: особлива вогкість – відносна вологість повітря близька до 100% (стеля, стіни, підлога і предмети, що знаходяться в приміщенні, покриті вологою); хімічно активне або органічне середовище – постійно або протягом тривалого часу утримуються агресивні пари, гази, рідини, утворюються відкладення або цвіль, що діють руйнівне на ізоляцію і струмоведучі частини електроустаткування; одночасна наявність двох або більше умов, властивих приміщенням з підвищеною небезпекою. Особливо небезпечними приміщеннями є гарячі та овочеві цехи, відділення мийні та утилізації відходів, склади рослинної олії та ін.

3.2 Загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання

Виробниче обладнання повинне бути безпечним при монтажі, експлуатації, ремонті, транспортуванні, при використанні окремо або в складі комплексів і технологічних систем протягом усього терміну експлуатації.

Вимоги безпеки до виробничого устаткування викладено в міждержавних (ГОСТ 12.2.003-91, ГОСТ 12.2.092-94, ГОСТ 12.2.124-90, ГОСТ 12.2.049-80 та ін.) та державних (ДСТУ ЕN 294-2001, ДСТУ 3191-95, ДСТУ pr EN 12937-2002 та ін.) стандартах, а також у державних міжгалузевих і галузевих правилах і нормах з охорони праці.

Для захисту людей від небезпечних виробничих факторів використовують огорожі, запобіжні захисні засоби, слабкі вставки, блокуючі пристрої, сигналізацію, дистанційне керування. Класифікація засобів колективного захисту від впливу механічних факторів наведена в ГОСТ 12.4.125-83.

Огорожі бувають стаціонарні, рухомі (відкидні, розсувні, знімні) і переносні. Конструктивно вони виконуються у вигляді камер, кожухів, щитів (щитків, екранів), ґрат, сіток. Вимоги до огорож викладено в ГОСТ 12.2.062-81. Камери і ємкості машин і апаратів, що використовуються для переробки харчової продукції, виконують функції так званої камерної огорожі. Таку огорожу мають, наприклад, шнек і ріжучій інструмент у м'ясорубках. У машинах для нарізки гастрономічних товарів дисковий ніж закритий захисним кожухом. У тістомісильних машинах для запобігання викиданню тесту з діжі при замішуванні передбачено спеціальні щити.

Запобіжні захисні засоби призначені для автоматичного відключення агрегатів і машин при відхиленні робочих параметрів (температури, тиску, величини струму тощо) від допустимих значень. Як запобіжні захисні засоби використовують електроконтактні термометри, запобіжні клапани, гальмові пристрої, кінцеві вимикачі, реле захисту від струмів великої величини та ін. Так, наприклад, у хліборізках після закінчення різання порції хліба електродвигун привода автоматично відключається при натисканні каретки на кінцевий мікровимикач. Гасіння кінетичної енергії частин хліборізки, які обертаються, після вимикання електродвигуна здійснюється встановленим на його валу конічним фрикційним гальмом з електромагнітним приводом. У посудомийних машинах термосигналізатор відключає електронагрівачі при нагріванні води до 96⁰С. Посудини і системи, що працюють під тиском, повинні мати запобіжні клапани. Вимоги до запобіжних клапанів викладено в ГОСТ 12.2.085-82.

Слабкі вставки, що використовуються в конструкції технологічного устаткування, розраховані на спрацьовування при аварійних режимах з метою виключення поломок, руйнувань і, отже, виробничого травматизму. До слабких вставок відносяться зрізні штифти, фрикційні муфти, плавкі запобіжники.

Блокувальні пристрої виключають можливість включення в роботу технологічного устаткування при наявності вільного доступу до його небезпечних зон. За принципом дії блокувальні пристрої поділяються на механічні, електричні, фотоелектричні, радіаційні, гідравлічні, пневматичні, комбіновані. У більшості машин, що використовуються на підприємствах торгівлі і харчування, рухомі огорожі мають електричне блокування: при відсутності їх на місці мікровимикач вимикає електроустановку з мережі. Таке блокування мають, наприклад, запобіжні решітки для захисту рук оператора в тісторозкочувальній машині і хліборізці. Електричним блокуванням постачені дверцята НВЧ-апаратів з метою захисту обслуговуючого персоналу від електромагнітних випромінювань.

За необхідністю, використовують засоби інформації про роботу технологічного устаткування та виникаючих при цьому небезпечних і шкідливих виробничих факторах. За призначенням сигналізація буває оперативна, запобіжна і розпізнавальна, за способом інформації - звукова, візуальна, комбінована (світлозвукова) і одоризаційна (за запахом). Оперативна сигналізація використовується для узгодження дій працюючих, наприклад, при вантажо-розвантажувальних роботах. Запобіжна сигналізація призначена для попередження про виникнення небезпеки. Для цього застосовують одоризатори, світлові та звукові сигнали. Так, в аміачних холодильних установках індикатори витоку аміаку, розміщені в машинних (апаратних) і конденсаторних відділеннях, подають запобіжний сигнал про концентрацію його вище 0,5 мг/л (0,07%), а при досягненні концентрації 1,5 мг/л (0,21%) сигналізатори аварійної концентрації вимикають електроживлення всієї холодильної установки, одночасно вмикають аварійну вентиляцію, світлозвукову сигналізацію, сирену і табло з текстом, що попереджує про загазованість приміщень. Розпізнавальна сигналізація служить для відзначення різних видів технологічного устаткування і його небезпечних зон за допомогою сигнальних кольорів та знаків безпеки відповідно до ГОСТ 12.4.026-76.

Дистанційне керування забезпечує контроль і регулювання роботи устаткування з дільниць, досить віддалених від небезпечної зони. Режим роботи устаткування визначають за допомогою датчиків контролю, сигнали від яких надходять на пульт керування, де розташовуються засоби інформації та органи керування. Так, наприклад, з постійного поста охорони здійснюється дистанційне керування автоматизованими аміачними холодильними установками. Вимоги до органів керування виробничим устаткуванням викладено в ГОСТ 12.2.064-81, вимоги до робочих місць – у ГОСТ 12.2.061-81. Конструкція органів керування машинами, механізмами та апаратами повинна виключати можливість їхнього неправильного вмикання, а також неправильну послідовність операцій, якщо при цьому створюється небезпека для обслуговуючого персоналу. Пульт керування устаткуванням і робоче місце влаштовують з урахуванням антропометричних даних операторів відповідно до вимог ГОСТ 12.2.049 - 80.

Безпека на робочих місцях при обслуговуванні устаткування забезпечується виконанням вимог ГОСТ 12.2.061-81. Робочі місця повинні розташовуватися поза зоною переміщення механізмів, сировини, готової продукції, руху вантажів і забезпечувати зручність спостереження за процесами, що відбуваються, управління ними. Мінімальна довжина робочого місця 0,8м – на одного працюючого, а при використанні допоміжних пристроїв (підносів, ящиків тощо) – не менше 1,4м. Постійні робочі місця, розташовані на відстані менше 3м від зовнішніх дверей і 6м від воріт, необхідно захищати перегородками або екранами від обдування зовнішнім повітрям. Ергономічні вимоги до робочих місць при виконанні робіт сидячи або стоячи містяться в ГОСТ ССБТ, відповідно: 12.2.032-78 і 12.2.033-78.

На робочому місці контролера - касира повинне бути крісло, яке обертається, з напівм'якою оббивкою і трохи прогнутою поверхнею сидіння шириною 0,6м та глибиною 0,35...0,4м.

Організація робочого місця користувача відеотермінала та ЕОМ повинна забезпечувати відповідність всіх елементів робочого місця і їхнє розташування ергономічним вимогам ГОСТ 12.2.032-78, характеру та особливостям трудової діяльності.

Необхідний рівень безпеки виробничого обладнання забезпечується також організаційними заходами: на підприємствах здійснюються атестація робочих місць, контроль за станом і експлуатацією устаткування; передбачається проведення відповідно до графіка планово-запобіжних ремонтів машин та апаратів; виробниче устаткування закріплюється за окремими працівниками; технічне обслуговування і ремонт обладнання забезпечують за договором механіки ремонтно-монтажних комбінатів і сервісних організацій; стан устаткування враховується в журналах підприємств.

3.3 Загальні вимоги безпеки до виробничих процесів

Неправильна експлуатація доскональних за конструкцією і справних машин, механізмів, апаратів може бути причиною аварій і нещасних випадків. Так, наприклад, на підприємствах торгівлі нещасні випадки траплялися при порушенні правил механізованого переміщення вантажів. У зв'язку з цим необхідна розробка і виконання вимог безпеки до технологічних процесів. Безпеку виробничих процесів регламентують ГОСТ 12.3.002-75, інші стандарти безпеки праці за видами технологічних процесів і робіт. На підприємствах необхідно також дотримання вимог санітарних правил організації технологічних процесів та гігієнічних вимог до виробничого обладнання.

Технологічні процеси виконуються з використанням різних машин, механізмів і апаратів, тому в деяких розділах курсу охорони праці, у діючих правилах та інструкціях розглядаються комплексно питання забезпечення безпеки виробничого обладнання і забезпечення безпеки виробничих процесів. При цьому враховуються вимоги розділу “Вказівки заходів безпеки”, що міститься у керівництвах з експлуатації обладнання або у паспортах на нього.

Забезпечення безпеки технологічних процесів у торгівлі при використанні немеханічного устаткування, інвентарю та інструментів слід розглянути окремо.

Робоча поверхня устаткування для виконання робіт стоячи (прилавки, столи) повинна знаходитися на висоті 0,85м, для виконання робіт сидячи - на висоті 0,630м (для жінок) або 0,655м (для жінок та чоловіків). Пристінне устаткування повинне мати загальну висоту не більше 2,2м. Причому нижні полиці повинні бути на висоті не менше 0,25м, а верхні - не більше 1,7м від рівня підлоги. Острівне устаткування може мати висоту до 1,6м. Ширина основних видів острівного устаткування 1,16м, пристінного устаткування, прилавків, столів – 0,75м. Стелажі, підтоварники повинні бути міцними та стійкими. Полиці стелажів повинні мати нахил усередину. Робочий запас товару слід розташовувати на прилавку та за продавцем у середній частині пристінного устаткування: на рівні від 0,5 до 1,8м від підлоги та на відстані від 1,5 до 1,65м. Порожню тару складують у спеціально відведених для цього місцях.

Контейнери, тару, піддони експлуатують відповідно до вимог нормативних документів. Вимоги безпеки при експлуатації тари містяться у ГОСТ 12.3.010-82.

Ручна обробка товарів і продукції здійснюється на столах або у спеціально відведених місцях. При цьому повинні виконуватися наступні правила. Розкриття ящиків можна здійснювати тільки з торцевого боку з використанням лап або кліщів. Бочки слід розкривати обойниками. При розпорюванні мішків лезо ножа повинне переміщатись у напрямку від працівника. Правити ніж об мусат слід осторонь від робітників, зайнятих на інших операціях. Гострі, ріжучі інструменти та інструменти, що колють, можна переносити тільки у чохлах або ніжнах. Роликові ломи при переміщенні вантажу слід підводити під опорну поверхню у двох місцях позаду та в одному місці попереду в напрямку його руху.

3.4 Забезпечення електробезпеки

3.4.1 Технічні та організаційні основи електробезпеки

Захист людей від ураження електричним струмом при дотику до металевих неструмоведучих частин обладнання, які у нормальних умовах його експлуатації не знаходяться під напругою, але можуть виявитися під нею у результаті ушкодження ізоляції, повинні забезпечити захисне заземлення або занулення. Захисне заземлення слід виконувати навмисним електричним з'єднанням металевих конструкційних частин електроустановок з «землею» або її еквівалентом, занулення – електричним з'єднанням їх з заземленою точкою джерела живлення електроенергією за допомогою нульового захисного проводу.

Захисному заземленню або зануленню підлягають металеві частини електроустановок, доступні для дотику людини, які не мають інших видів захисту, що забезпечують електробезпеку. До частин, що підлягають заземленню або зануленню, відносяться: корпуси електричних машин, трансформаторів, світильників та ін.; приводи електричних апаратів; вторинні обмотки вимірювальних трансформаторів; каркаси розподільних щитів, а також щитів управління, щитків, шаф тощо; металеві конструкції розподільних пристроїв, оболонки і броня контрольних і силових кабелів, рукави і труби електропроводки та ін; металеві корпуси пересувних і переносних електроприймачів; електроустаткування, розміщене на машинах і механізмах, що рухаються.

Відповідно до ГОСТ 12.1.030-81, захисне заземлення або занулення електроустановок слід виконувати: при номінальній напрузі 380В і вище перемінного струму та 440В і вище постійного струму – у всіх випадках; при номінальній напрузі від 42В до 380В перемінного струму та від 110В до 440В постійного струму при роботах в умовах з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних за ГОСТ 12.1.013-78. У вибухонебезпечних зонах (у складах безтарного збереження борошна, цукру, у відділеннях розмелу цукру, у приміщеннях мішкоочисних машин, у машинних, апаратних, конденсаторних відділеннях аміачних холодильних установок та ін.) електроустановки підлягають заземленню або зануленню незалежно від напруги перемінного і постійного струму.

В якості заземлюючих і нульових захисних провідників слід використовувати спеціально призначені для цієї мети провідники, а також металеві будівельні, виробничі та електромонтажні конструкції. У приміщеннях сухих, без агресивного середовища, заземлюючі і нульові захисні провідники допускається прокладати безпосередньо по стінах. В вологих, сирих і особливо сирих приміщеннях та в приміщеннях з агресивним середовищем заземлюючі і нульові захисні провідники слід прокладати на відстані від стін не менше 10мм. Кожна частина електроустановки, що підлягає заземленню або зануленню, повинна бути приєднана до мережі заземлення або занулення за допомогою окремого відгалуження.

Сукупність заземлюючих провідників і заземлювача (металевого провідника або групи провідників, що знаходяться в безпосередньому зіткненні з ґрунтом) називається заземлюючим пристроєм. Залежно від розташування заземлювачів відносно заземленого обладнання, заземлюючі пристрої бувають виносні (зосереджені) і контурні (розподільні). Заземлювачі контурного заземлення розташовують за периметром та всередині майданчика, на якому встановлене заземлююче обладнання (рис. 1а), заземлювачі виносного заземлення розташовують зосереджено на деякій відстані від заземленого обладнання (рис. 1б).

а б

Рис. 1 - Схеми контурного (а) і виносного (б) заземлюючих пристроїв: 1 – заземлювачі, 2 – заземлюване обладнання, 3 – магістраль заземлення

На рис.2 показані магістралі заземлення з використанням смугової (а) та круглої (б) сталі в приміщеннях вологих, сирих, особливо сирих і з агресивним середовищем.

мм

мм

а б

Рис. 2 - Схеми прокладки заземлюючих магістралей вздовж стін приміщень при використанні смугової (а) та круглої (б) сталі

Заземлювачі бувають природні – прокладені в землі трубопроводи (за винятком трубопроводів горючих рідин, горючих або вибухових газів і сумішей), металеві і залізобетонні конструкції будівель та споруд, що знаходяться в зіткненні з землею, свинцеві оболонки кабелів та ін., а також штучні – сталеві електроди, що мають надійний контакт із землею.

Заземлювачі, за невеликими виключеннями, наприклад, металеві оболонки кабелів, повинні бути приєднані до магістралей заземлювань не менше чим двома провідниками.

Опір заземлюючого пристрою, що використовується для заземлення електроустановок напругою до 1000В, повинен бути не більше 4 Ом. При потужності генераторів і трансформаторів 100 кВА і менше заземлюючі пристрої можуть мати опір не більше 10 Ом.

У мережах із зануленням обладнання при лінійній напрузі 380В опір заземлюючого пристрою, до якого приєднані нейтралі генераторів, трансформаторів, у будь-який час року повинен бути не більше 4 Ом.

Вимір опору заземлюючих пристроїв з оформленням протоколу здійснюється не рідше одного разу на рік. На кожен заземлюючий пристрій, який знаходиться в експлуатації, повинний бути паспорт, що містить схему заземлення, основні технічні дані (включаючи результати перевірки, відомості про характер ремонтів і змін).

Для захисту від ураження електричним струмом при ушкодженні ізоляції використовуються також: захисне відключення, розділяючий трансформатор, мала напруга (не більш 42В між фазами і відносно землі), ізоляція (додаткова, посилена або подвійна), вирівнювання потенціалів.

Існує правило: на 1 В робочої напруги приймається опір ізоляції провідників не менше 1 кОм. Відповідно до діючих правил, опір ізоляції струмоведучих частин приймається з визначеним запасом. Опір ізоляції в електроустановках напругою до 1000В повинен бути не менше 0,5 МОм. Відповідно до ГОСТ 12.2.092-94, в електромеханічному та електронагрівальному обладнанні для підприємств харчування опір основної ізоляції між струмоведучими частинами і корпусом приймається не менше 2 МОм, опір посиленої ізоляції – не менше 7 МОм.

Захист електричних машин і апаратів від перевантажень і коротких замикань здійснюється за допомогою плавких запобіжників або реле.

ЕОМ, периферійні пристрої та устаткування для її обслуговування, ремонту і налагодження, інше устаткування (апарати керування, контрольно-вимірювальні прилади, світильники тощо) повинні мати захист від струмів короткого замикання та інших аварійних режимів. При монтажі ліній електромережі забезпечується неможливість виникнення в процесі їх експлуатації електричного джерела загоряння внаслідок короткого замикання та перевантаження проводів, обмежується застосування проводів з легкозаймистою ізоляцією. Усі провідники повинні відповідати номінальним параметрам мережі і навантаження, умовам навколишнього середовища, умовам розподілу провідників, температурному режиму і типам апаратури захисту.

Лінія живлення ЕОМ, периферійних пристроїв і устаткування для її обслуговування, ремонту і налагодження виконується як окрема групова трьохпровідна мережа шляхом прокладки фазового, нульового робочого і нульового захисного провідників. Нульовий захисний провідник використовується для занулення електроприймачів. Використання

нульового робочого провідника як нульового захисного провідника забороняється. Нульовий захисний провід прокладається від стійки групового розподільного щита, розподільного пункту до розеток живлення. Не допускається підключення на щиті до одного контактного затиску нульового робочого і нульового захисного провідників. Площа перетину нульового робочого і нульового захисного провідників у груповий трьохпровідної мережі повинна бути не менше площі перетину фазового провідника.

У приміщенні, де одночасно експлуатується або обслуговується більше п'яти персональних ЕОМ, на помітному і доступному місці встановлюється аварійний резервний вимикач, що може цілком виключити електричне живлення приміщення, крім освітлення.

ЕОМ, периферійні пристрої та обладнання для її обслуговування, ремонту і налагодження повинні підключатися до електромережі тільки за допомогою справних штепсельних з'єднань і електророзеток заводського виготовлення. Штепсельні з'єднання та електророзетки повинні мати, крім контактів фазового і нульового робочого провідників, спеціальні контакти для підключення нульового захисного провідника. Конструкція їх повинна бути такою, щоб приєднання нульового захисного провідника відбувалося раніш, ніж приєднання фазового і нульового робочого провідників. Порядок роз'єднання при відключенні повинен бути зворотнім. Недопустиме підключення ЕОМ, периферійних пристроїв та обладнання для її обслуговування, ремонту і налагодження до звичайної двохпровідної електромережі, у тому числі - з використанням перехідних пристроїв.

Електромережі штепсельних з'єднань і електророзеток для живлення персональних ЕОМ, периферійних пристроїв і обладнання для її обслуговування, ремонту і налагодження слід виконувати за магістральною схемою, по 3–6 з'єднань або електророзеток в одному колі. Індивідуальні та групові штепсельні з'єднання і електророзетки необхідно монтувати на негорючих пластинах.

Штепсельні з'єднання та електророзетки для напруг 12 і 36 В за своєю конструкцією повинні відрізнятися від штепсельних з'єднань для напруг 127 і 220В. Штепсельні з'єднання та електророзетки, розраховані на напруги 12 і 36В, повинні бути пофарбовані в колір, що візуально значно відрізняється від кольору штепсельних з'єднань, розрахованих на напруги 127 і 220 В.

Електромережа штепсельних розеток для живлення персональних ЕОМ, периферійних пристроїв та обладнання для обслуговування, ремонту і налагодження при розташуванні їх вздовж стін приміщення прокладають біля них по підлозі, як правило, у металевих трубах і гнучких металевих рукавах з відводами відповідно до затвердженого плану розміщення обладнання і його технічних характеристик.

При розташуванні в приміщенні за його периметром до 5 персональних ЕОМ, використанні трьохпровідникового захищеного проводу або кабелю в оболонці з негорючого матеріалу дозволяється прокладка їх без металевих труб і гнучких металевих рукавів.

Електромережа штепсельних розеток для живлення персональних ЕОМ, периферійних пристроїв та обладнання для обслуговування, ремонту і налагодження при розташуванні їх у центрі приміщення прокладається у каналах або під знімною підлогою в металевих трубах або гнучких металевих рукавах, які повинні бути заземлені. При цьому не дозволяється застосовувати провід і кабель в ізоляції з вулканізованої гуми та інших матеріалів, що містять сірку.

Для підключення переносної електроапаратури застосовують гнучкі проводи в надійній ізоляції. Тимчасова електропроводка від переносних приладів до джерел живлення виконується найкоротшим шляхом без заплутування проводів у конструкціях машин, приладів і меблів. Доточувати проводи можна тільки шляхом пайки з наступним ізолюванням місць з'єднання.

У приміщеннях без підвищеної небезпеки монтаж електричних пристроїв може вироблятися з застосуванням проводів зі звичайною ізоляцією і з установкою будь-яких вимикачів, штепсельних розеток і світильників. Для особливо небезпечних приміщень передбачаються роздільна прокладка проводів з якісною ізоляцією, застосування спеціальної конструкції вимикачів, електродвигунів, пускової та освітлювальної арматури.

Захист від статичної електрики полягає у зніманні з ізольованих від землі металевих частин обладнання електричної напруги, яка виникає внаслідок статичної електризації при технологічних процесах, що супроводжуються тертям (змотування тканин, паперу, плівки), роздрібненням твердих тіл, пересипанням сипких матеріалів, переливанням рідин – діелектриків (бензину, гасу). Дія статичної електрики на людину може відчуватись у вигляді слабкого, помірного або навіть сильного уколу, який сам по собі не є небезпечним, але може бути непрямою причиною нещасного випадку внаслідок рефлекторного руху людини у небезпечній зоні. Розряди статичної електрики на землю або між частинами устаткування можуть бути причиною спалахів і вибухів газо-, паро- та пилоповітряних сумішей. Захист від статичної електрики забезпечується виконанням вимог ГОСТ 12.1.018-93, ГОСТ 12.4.124-83. Одним з найбільш ефективних і простих методів захисту від статичної електрики є заземлення не менше ніж у двох місцях одного приміщення наявних трубопроводів та апаратів.

Захист від атмосферної електрики (блискавкозахист) – комплекс захисних пристроїв, призначених для забезпечення безпеки людей, збереження будівель та споруд, устаткування та матеріалів від можливих вибухів, загорянь і руйнувань, що виникають під впливом блискавки. Для приймання електричного розряду блискавки і відводу струмів у землю служать стержневі, тросові і сіткові блискавковідводи. Захист від блискавки повинні мати, наприклад, будівлі аміачних холодильних установок та їх зовнішні конденсаторно-ресиверні пристрої.

Електрозахисні засоби (переносні і перевізні) служать для захисту людей, працюючих з електроустановками, від ураження електричним струмом, діяння електричної дуги та електромагнітного поля. Електрозахисні засоби бувають: ізолюючі та огороджуючі. Ізолюючі електрозахисні засоби підрозділяються на основні та додаткові. Основні ізолюючі електрозахисні засоби здатні тривалий час витримувати робочу напругу електроустановки, тому ними дозволяться торкатись частин, що проводять струм. До таких засобів належать: діелектричні гумові рукавиці, інструменти з ізольованими рукоятками і струмошукачі – в електроустановках напругою до 1000В; ізолюючі штанги і струмовимірювальні щипці, покажчики високої напруги – в електроустановках напругою вище 1000В. Додаткові ізолюючі електрозахисні засоби мають недостатню електричну міцність і призначені для посилення захисної дії основних ізолюючих засобів. До таких засобів належать: діелекричні калоші, боти, килими та ізолюючі підставки. Огороджуючі електрозахисні засоби призначені: для тимчасової огорожі частин, що проводять струм, (тимчасові переносні огорожі – щити, клітки, ізолюючі накладки і ковпаки); для тимчасового заземлення відключених частин, що проводять струм, з метою усунення небезпеки ураження працюючих струмом при випадковій появі напруги (тимчасове захисне заземлення).

Застосування і випробування електрозахисних засобів регламентуються відповідними правилами. Електрозахисні засоби перевіряють перед кожним застосуванням та, окрім того, періодично піддають випробуванню змінним струмом частотою 50 Гц: гумові діелектричні рукавиці 1 раз на 6 місяців, гумові діелектричні калоші 1 раз на 12 місяців, гумові діелектричні боти 1 раз на 36 місяців.

На електрозахисні засоби, що витримали періодичні електричні випробування, наносять спеціальний штамп. На електрозахисних засобах, що не витримали випробування струмом або стали непридатними з інших причин, цей штамп перекреслюється червоною фарбою. Всі електрозахисні засоби з гуми (рукавиці, боти, калоші, килими, доріжки) слід зберігати у темному приміщенні при температурі 5...20°С і вологості повітря не більше 70%.

3.4.2 Надання першої допомоги потерпилому від дії електричного cтруму

Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом перш за все повинне бути спрямоване на припинення дії його на людину шляхом вимикання рубильника або вимикача, відкидання від потерпілого проводу, що проводить струм, діелектричним предметом або віддалення потерпілого від джерела струму. Треба пам’ятати, що не можна торкатись ані проводу, ані самого потерпілого голими руками. При відсутності гумових рукавиць, той, хто надає допомогу, повинен обгорнути руки будь-якою частиною одежі, якщо можна, надіти калоші, гумові чоботи або стати на суху основу. Необхідність в ізоляції ніг виникає при звільненні потерпілого від провідника, що впав на землю. У таких випадках при відсутності ізолюючого взуття, людина, яка наближається до потерпілого, може опинитися під дією струму, зумовленого кроковою напругою. Віддаляючи потерпілого від джерела струму, треба брати його за одяг.

Після припинення дії на потерпілого струму подальші заходи по наданню допомоги залежать від його стану. Якщо потерпілий не втратив свідомості або опритомнів, то йому слід забезпечити повний спокій до прибуття лікаря. При відсутності свідомості, але при зберіганні дихання потерпілого слід зручно покласти, розстебнути на ньому здавлюючий одяг, забезпечити приплив свіжого повітря. Якщо дихання виявляється слабо або не виявляється, необхідно негайно приступити до проведення штучного дихання, супроводжуючи його закритим масажем серця.