Основні поняття та визначення пожежної безпеки

У нашій країні створена єдина система пожежного нагляду та про­філактики, яка допомагає запобігати виникненню пожеж. Під пожежею розуміють неконтрольоване горіння, що поширюється в часі та просторі.

Горіння - це екзотермічна реакція окислення речовини, яка суп­роводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я і (або) свіченням.

Щоб виникла пожежа, необхідні три фактори, а саме: горючий матеріал; окислювач; джерело запалювання. Відсутність хоча б одного з цих факторів є умовою пожежної безпеки.

Залежно від виду матеріалів і речовин, які горять, пожежі поділяють на класи А, В, С, D та Е.

До пожеж класу А належать пожежі з горінням твердих речовин.

До пожеж класу В зачисляють пожежі з горінням рідких речовин.

До пожеж класу С належать пожежі з горінням газоподібних речовин.

До пожеж класу D зачисляють пожежі з горінням металів.

До пожеж класу Е належать пожежі з горінням електроустаткування.

Горючим матеріалом називають речовину чи предмет, які під впливом вогню або високої температури спалахують чи тліють, обвуглюються та продовжують горіти, або тліти, чи обвуглюються після ліквідування джерела запалювання. Більшість речовин можна зачислити до горючого матеріалу, проте горіння настає лише за певних умов навколишнього середовища, стані горючого матеріалу та співвідношенні між горючим матеріалом та окислювачем.

Окислювачем найчастіше стає кисень, що входить до складу повітря, хоча, іноді, може бути й інший окислювач, наприклад, азотна кислота.

Джерелами запалювання бувають тіла та речовини, які мають високу температуру, відкрите полум'я тощо. Причому не завжди необхідний безпосередній контакт горючої речовини з джерелом запалювання. Запалювання може відбутися як внаслідок теплопередачі, так і випромінювання енергії нагрітим тілом. Іноді запалювання відбувається внаслідок реакції взаємодії двох речовин, яка спричиняє виникнення полум'я або (та) значне виділення тепла. Джерело запалювання у більшості пожеж має випадковий, не прогнозований характер.

Розглянемо основні параметри, які характеризують пожежну небезпеку речовин у деякому середовищі. У зв'язку з особливостями виникнення та перебігу пожежі прийнято розглядати окремо пожежну небезпеку речовин у різних агрегатних станах і фізичних проявах. Це твердий, рідкий та газоподібний стани речовини, пара та пил. Важливим чинником, який характеризує речовину в нормальних умовах (атмосферний тиск, температура, концентрація кисню в повітрі), є її горючість. Речовини ділять на негорючі (нездатні горіти в нормальних умовах), важкогорючі (горять лише при постійній наявності джерела запалювання), горючі (можуть зайнятися від джерела запалювання та горіти після його усунення) та легкогорючі (здатнізайнятися від короткочасно діючого джерела запалювання незначної енергії). Розрізняють такі параметри: а) температура спалаху речовини; б) температура займання речовини; в) температуру самозаймання речовини; г) область спалахування (вибуху) газів і парів речовини.

Температура спалаху - це найнижча температура, при якій над речовиною виникають гази та пара, що можуть спалахнути, проте температура недостатня для перебігу горіння.

Категорії вибухопожежонебезпеки та пожежонебезпеки приміщень і будівель встановлюються для найбільш несприятливого з точки зору виникнення пожежі чи вибуху періоду залежно від видів горючих речовин і матеріалів, що перебувають (обертаються) в апаратах і приміщеннях, їх кількості та пожежо- та вибухонебезпечних властивостей, особливості технологічних процесів.

Вибухопожежонебезпечна категорія А передбачає наявність у при­міщенні горючих газів (ГГ), легкозаймистих рідин (ЛЗР) з температурою спалаху, яка не перевищує 28 °С, речовин, що здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одна з одною.

Вибухопожежонебезпечна категорія Б передбачає наявність вибухо­небезпечного пилу або волокон, легкозаймистих рідин з температурою спалаху понад 28 °С, горючих рідин у таких кількостях і такому стані, при якому може статися вибух.

Пожежонебезпечнакатегорія В надається приміщенням, де розміщені горючі рідини і важкогорючі рідини, тверді горючі речовини, горючий пил і волокна, та речовини, що здатні горіти при взаємодії з водою та киснем повітря або одна з одною і які не відносяться до категорій А та Б.

Приміщення категорії Г характеризуються наявністю негорючих матеріалів у розплавленому та розжареному стані, а також спалюванням горючих речовин як палива.

Категорія Д передбачає наявність негорючих речовин і матеріалів у холодному стані.

Температура займання, як правило, на декілька градусів перевищує температуру спалаху і характеризує можливість займання горючої речовини від джерела запалювання.

Температура самозаймання - це температура, при якій речовина може спалахнути без джерела запалювання. Вважають, що безпечним з пожежної точки зору є нагрів речовини або тіл, що контактують з даною речовиною до температури, що становить 80% температури самозаймання.

Область спалахування (вибуху) газів, пари, пилу та волокон речовини характеризується не лише температурою самозаймання, а й концентрацією речовини в повітрі. Розрізняють нижню та верхню концентраційні межі поширення полум'я речовини (НКМПП та ВКМПП). Якщо концентрація речовини нижча за НКМПП, то вибуху (спалаху) не буде через недостатність горючої речовини та неможливість взаємодії всередині неї. Якщо ж концентрація перевищить ВКМПП, вибуху та спалаху також не відбудеться, але тепер через недостатність окислювача. І лише при концентрації речовини в межах нижньої та верхньої концентраційної межі поширення полум'я відбудеться спалах (вибух). Прикладом може бути вибух через витік газу з погаслого пальника кухонної газової плити. Він може виникнути від іскри електрови-микача, запаленого сірника чи цигарки. Проте вибуху не станеться як при малій концентрації газу (декілька секунд після початку витоку), так і при значній його концентрації (тоді запалений сірник погасне через брак кисню). Та при високій концентрації газу її зменшення може привести до діапазону, в якому відбувається вибух. Тому забороняється вмикати або вимикати електроосвітлення та запалювати сірники в приміщенні після усунення витоку газу та початку провітрювання (зниження концентрації). Користуватися вогнем та електрообладнанням можна лише після тривалого провітрювання, внаслідок якого концентрація знизиться до межі, нижчої за НКМПП. Існують таблиці, з яких можна визначити НКМПП та ВКМПП для відомих речовин.

Безпечною вважають таку концентрацію газу (пари), яка становить 50% нижньої концентраційної межі поширення полум'я. Найбільш небезпечними вважають гази та пари (аерозолі) НКМПП яких досягається при їх концентрації в розмірі, меншому 10% об'єму повітря.

Пожежна безпека - це стан об'єкта, на якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних її факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, створення безпечних умов для людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння.

Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція України, Закон України «Про пожежну безпеку», закони, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого і районного самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Мета пожежної безпеки - захистити життя та здоров'я громадян, приватну колективну та державну власність від пожеж, підтримувати належний рівень пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах.

Основними завданнями пожежної безпеки є контроль за дотриманням протипожежних вимог, запобігання пожеж і нещасних випадків від них, гасіння пожеж, рятування людей та надання їм допомоги,, ліквідація наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна безпека поділяється на державну, відомчу, сільську, доб­ровільну.

Відповідно до Закону України "Про пожежну безпеку" забезпечення

пожежної безпеки підприємств, установ, організацій покладається на їх керівників та уповноважених керівниками осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.