Охорона праці окремих категорій працюючих у сільському господарстві

Усі гро­ма­дя­ни України є рівними у своїх тру­до­вих пра­вах (у тому числі й у праві на охо­ро­ну праці). Проте за­ко­но­да­ве­ць виокрем­лює жінок та непов­нолітніх в окре­му ка­те­горію пра­ц­ю­ю­чих, оскільки ви­хо­дя­чи з особ­ли­во­стей фізіологічних особ­ли­во­стей організму, інте­ресів матері та ди­ти­ни, еко­номічних, куль­тур­них та інших мірку­вань вип­ли­ває необхідність особ­ли­во­го пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня охо­ро­ни пра­ці цих осіб.

При цьому варто на­го­ло­си­ти, що відповідно до ст. 3 КЗпП України га­рантії щодо зай­ня­тості, охо­ро­ни праці, праці жінок та молоді нада­ються в по­ряд­ку, пе­ред­ба­че­но­му за­ко­но­дав­ством про працю (зо­кре­ма гл. XII, XIII КЗпП України, стат­тях 10, 11 За­ко­ну України «Про охоро­ну праці»).

У сільсь­ко­му гос­по­дарстві жінки скла­да­ють до 40% пра­ц­ю­ю­чих, при­чо­му серед тих, хто ви­ко­нує важку і некваліфіко­ва­ну ро­бо­ту, 70% також ста­нов­лять жінки. Особ­ли­вості охо­ро­ни праці жінок у сільсько­му гос­по­дарстві ви­яв­ля­ють­ся, на­сам­пе­ред, у за­бо­роні за­сто­су­ван­ня пра­ці жінок на на­ступ­них ро­бо­тах:

- знімання шкір з трупів ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би, коней та розру­бування туш;

- на­ван­та­жен­ня і роз­ван­та­жен­ня трупів тва­рин, конфіскатів і па­тологічних матеріалів;

- ро­бо­ти у ко­ло­дя­зях, гноївкозбірни­ках і ци­стер­нах, силососхови­щах і сінаж­них ба­штах;

- транс­пор­ту­ван­ня, на­ван­та­жен­ня, роз­ван­та­жен­ня, скла­дан­ня, при­готування ро­бо­чих форм пе­сти­цидів, а також технічне об­слу­го­ву­ван­ня і ре­монт технічних засобів, які ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся при за­сто­су­ванні пес­тицидів;

- укла­дан­ня дре­наж­них тру­бок, об­лад­на­них опи­лю­ва­ча­ми, опри­ску­ва­ча­ми при роботі з пе­сти­ци­да­ми.

Закріплені на за­ко­но­дав­чо­му рівні і гра­ничні норми підійман­ня і переміщення важ­ких речей жінками (наказ Міно­хо­ро­ни здо­ров'я Украї­ни «Про за­твер­джен­ня Гра­нич­них норм підійман­ня і переміщення важ­ких речей жінками» від 10 груд­ня 1993 р. № 241).

Особ­ли­вості праці вагітних жінок і жінок, що мають дітей до трьох років, ре­гу­лю­ють­ся стат­тя­ми 178, 179, 180, 181, 183, 184 КЗпП Украї­ни. Приділяється увага охо­роні праці жінок у сільсь­ко­му гос­по­дарстві і в нор­мах міжна­род­но­го права (див. Ре­ко­мен­дацію Міжна­род­ної орга­нізації праці щодо праці жінок у нічний час у сільсь­ко­му гос­по­дарстві № 13).

Дедалі більшо­го по­ши­рен­ня на­бу­ває і за­сто­су­ван­ня в сільсь­ко­му гос­по­дарстві праці непов­нолітніх. Сільсь­ке гос­по­дар­ство є найбільш по­ши­ре­ною сфе­рою за­сто­су­ван­ня дитя­чої праці в Україні - в ньому пра­ц­ю­ють 46% усіх зай­ня­тих дітей, у сільській місце­вості - 75%. Уста­новлено, що пра­ц­ю­ва­ти в полі та на при­са­диб­них ділян­ках діти почи­нають рано: у 10 років - кожна п'ята ди­ти­на, у віці 12-14 років - 38%, а у віці 15-17 років - до 62%. До­гля­дом за ху­до­бою зай­ма­ють­ся до 25% дітей у віці від 10-14 років, у стар­ших вікових групах - кож­ний третій-​чет­вер­тий підліток. Ви­ни­кає нова форма дитя­чої праці - дитя­ча най­ма­на праця за опла­ту. Важ­ли­ви­ми чин­ни­ка­ми за­лу­чен­ня працю­ючих дітей у цю сферу фахівці визна­ча­ють низькі ви­мо­ги до якості ро­бочої сили, значні мас­шта­би ви­ко­ри­стан­ня ручної праці, майже повну відсутність кон­тро­лю за ви­ко­ри­стан­ням ро­бо­чої сили, то­ле­рантне став­лення гро­мадсь­кості до дитя­чої праці в сільсь­ко­му гос­по­дарстві тощо. Як пра­ви­ло, тру­дові відно­си­ни в сільсь­ко­му гос­по­дарстві за участю дітей та підлітків офіційно не оформ­лю­ють­ся і в ре­зуль­таті діти зали­шаються соціально неза­хи­ще­ни­ми в тому числі і в пи­тан­нях охо­ро­ни праці.

Мінімаль­ний вік прий­нят­тя на ро­бо­ту вста­нов­ле­ний ст. 188 КЗпП України у 16 років. Як ви­ня­ток, за зго­дою од­но­го із батьків або особи, що його замінює, мо­жуть прий­ма­тись на ро­бо­ту особи, які до­сяг­ли п'ят­надцяти років. Для підго­тов­ки молоді до про­дук­тив­ної праці допуска­ється прий­нят­тя на ро­бо­ту учнів за­галь­но­освітніх шкіл, про­фесійно-​технічних і се­редніх спеціаль­них нав­чаль­них за­кладів для ви­ко­нан­ня легкої ро­бо­ти, що не завдає шкоди здо­ров'ю і не по­ру­шує про­це­су на­вчання, у вільний від нав­чан­ня час по до­сяг­ненні ними чотирнадцяти­річного віку за зго­дою од­но­го з батьків або особи, що його замінює. Ці по­ло­жен­ня тру­до­во­го за­ко­но­дав­ства не уз­год­жу­ють­ся з За­ко­ном Украї­ни «Про фер­мерсь­ке гос­по­дар­ство», ст. 3 якого відно­сить до членів фер­мерського гос­по­дар­ства дітей, які до­сяг­ли 14 років, а ст. 27 вказує на те, що тру­дові відно­си­ни фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства ба­зу­ють­ся на праці його членів. Оче­вид­но, що з метою охо­ро­ни прав непов­нолітніх, забез­печення от­ри­ман­ня ними обов'яз­ко­вої освіти, підви­щен­ня рівня охоро­ни праці таких працівників, зай­ня­тих на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких робо­тах, це пи­тан­ня має бути обов'яз­ко­во вирішене.

На сьо­годні особ­ли­вості охо­ро­ни праці непов­нолітніх у сільсь­ко­му гос­по­дарстві вре­гу­льо­ву­ють­ся, на­сам­пе­ред ДНАОП 0.​03-8.​07-94 «Пе­релік важ­ких робіт і робіт із шкідли­ви­ми і небез­печ­ни­ми умо­ва­ми пра­ці, на яких за­бо­ро­няється за­сто­су­ван­ня праці непов­нолітніх», затвер­дженим на­ка­зом Міно­хо­ро­ни здо­ров'я України від 31 бе­рез­ня 1994 р. № 46, розділ 31 якого за­бо­ро­няє ви­ко­ри­стан­ня праці непов­нолітніх в якості:

- кон­серву­валь­ників пантів;

- конярів, зай­ня­тих об­слу­го­ву­ван­ням же­ребців-плідників;

- причіплю­вачів на причіпних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ма­ши­нах;

- тва­рин­ників, зай­ня­тих об­слу­го­ву­ван­ням бугаїв-плідників;

- робітників, зай­ня­тих на грен­за­во­дах;

- робітників, зай­ня­тих на план­таціях опійного маку;

- робітники, зай­ня­тих на ро­бо­тах в ко­ло­дя­зях, гноєзбірни­ках, цис­тернах та інших ємко­стях;

- робітників, зай­ня­тих ро­бо­тою все­ре­дині теп­ли­ць;

- робітників, зай­ня­тих по­ли­ван­ням ба­вовни руч­ним спо­со­бом;

- робітників, зай­ня­тих при­би­ран­ням, транс­пор­ту­ван­ням та пер­винною об­роб­кою тю­тю­ну;

- санітарів ве­те­ри­нар­них.

До­пус­кається за­сто­су­ван­ня праці осіб не мо­лод­ше 17 років (юна­ків) на самохідних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ма­ши­нах за на­яв­ності у них посвідчен­ня на право ке­ру­ван­ня цими ма­ши­на­ми, ви­да­но­го у встанов­леному по­ряд­ку. Ви­пуск­ни­ки се­редніх за­галь­но­освітніх нав­чаль­но-​ви­хов­них за­кладів (юнаки), які закінчили курс тру­до­во­го нав­чан­ня з про­фесії механіза­то­ра і одер­жа­ли у вста­нов­ле­но­му по­ряд­ку відповідне по­свідчен­ня на право ке­ру­ван­ня самохідними сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми ма­ши­на­ми, мо­жуть до­пус­ка­ти­ся до ро­бо­ти на вка­за­них ма­ши­нах до до­сягнення 17-річного віку під керівниц­твом досвідче­них механізаторів-​на­став­ників за умови су­во­ро­го до­три­ман­ня чин­них санітар­них норм і пра­вил та гігієнічних нор­ма­тивів.

На­ка­зом Міно­хо­ро­ни здо­ров'я України від 22 бе­рез­ня 1996 р. № 59 за­твер­джені Гра­ничні норми підійман­ня і переміщення важ­ких речей непов­нолітніми, які діють на всій те­ри­торії України і по­ши­рю­ють­ся на всі підприємства, уста­но­ви, організації, нав­чальні за­кла­ди, а також на юри­дич­них та фізич­них осіб, які ви­ко­ри­сто­ву­ють працю підлітків від 13 до 18 років. За­бо­ро­няється при­зна­ча­ти підлітків на ро­бо­ти, які по­в'язані ви­ключ­но з підійман­ням, утри­ман­ням або переміщен­ням важ­ких речей. До ро­бо­ти, що по­тре­бує підійман­ня та переміщення важ­ких речей, до­пус­ка­ють­ся підлітки, які не мають ме­дич­них про­ти­по­ка­зань, що засвідчено відповідним лікарсь­ким свідоц­твом. До три­ва­лої ро­бо­ти з підійман­ня та переміщення важ­ких речей підлітки до 15 років не до­пускаються.

Ро­бо­то­да­ве­ць по­ви­нен за­без­пе­чи­ти обов'яз­ко­ве про­ход­жен­ня пра­цюючими у нього підлітками по­пе­ред­ньо­го та на­ступ­них періодич­них ме­дич­них оглядів (щорічно, до до­сяг­нен­ня осо­бою 21-річного віку). За­галь­на три­валість ро­бо­чо­го часу підлітків не по­вин­на пе­ре­ви­щу­ва­ти 24 год на ти­ждень для підлітків 14-15 років та 36 год - для підлітків 16-17 років. Обов'яз­ко­вим по­ви­нен бути рівномірний роз­поділ тиж­невого ро­бо­чо­го часу за днями п'яти- або ше­сти­ден­но­го ро­бо­чо­го тиж­ня. Ро­бо­та підлітків з ван­та­жа­ми не по­вин­на ста­но­ви­ти більше 1/3 ро­бочого часу.

Бать­кам, уси­но­ви­те­лям і піклу­валь­ни­кам непов­нолітньо­го, а та­кож дер­жав­ним ор­га­нам та служ­бо­вим осо­бам, на яких по­кла­де­но на­гляд і кон­троль за до­дер­жан­ням за­ко­но­дав­ства про працю, надається право ви­ма­га­ти розірван­ня тру­до­во­го до­го­во­ру з непов­нолітнім, у тому числі й стро­ко­во­го, коли про­до­в­жен­ня його чин­ності за­гро­жує здоро­в'ю непов­нолітньо­го або по­ру­шує його за­конні інте­ре­си.