У чому полягає професійний добір працівників

Неабияке значення має професійний добір працівників. Здійснення професійного добору працівників передбачене ст. 19 Закону «Про охорону праці» і спрямоване на реалізацій одного з найважливіших принципів державної політики в галузі охорони праці — пріоритету життя та здоров'я людей відносно результатів виробничої діяльності.

На виконання цього закону наказом Міністерства охорони здоровя та Держнаглядохоронпраці від 23 вересня 1994 р. №263/121 затверджено Перелік робіт, де необхідний професійний добір. У ньому зазначені види робіт та психофізіологічні показники для професійного добору. Перелік є керівним документом для підготовки спеціалістів з відповідних професій. Отже, тепер є певна законодавча і правова база для проведення професійного добору працівників на підприємствах різних форм власності. Профдобір є однією з найважливіших складових комплексу профілактичних заходів зі збереження здоров'я працюючих, який включає також контроль за проектуванням нових технологій та виробничого устаткування, застосування раціональних режимів праці та відпочинку і засобів індивідуального захисту, ефективне медичне обслуговування, передбачає зниження можливих економічних втрат у зв'язку з травматизмом та профзахворюваністю.

Значення цих заходів тепер зростає у зв'язку з запровадженням соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань. Тому для широкого впровадження профдобору на підприємствах необхідні наукове обґрунтування та детальна розробка механізму реалізації його у вигляді системи заходів.

В основі психофізіологічного професійного добору — забезпечення адекватності вимог, які висувають фактори умов праці, психофізіологічним можливостям людини. Тому він має здійснюватися з попередніми (під час

приймання на роботу) та періодичними (в процесі трудової діяльності) медичними оглядами.

Визначаючи професійну придатність, потрібно враховувати наявність відповідних потенційних професійно значущих властивостей, таких як:

• індивідуальні особливості людини для можливості виконання конкретного
виду трудової діяльності, тобто відповідність її фізичних та психологічних
властивостей характеру майбутньої праці;

• відповідність рівня підготовки та професійного досвіду вирішуваним
виробничим завданням;

• стійкість установки на виконання даного виду робіт (зацікавленість,
почуття обов'язку тощо).

Виходячи з характеру вимог (особливості трудового процесу, винники небезпеки, нервові та фізичні навантаження, шкідливі фактори виробничого середовища), які постають перед людиною в умовах виробництва, професійний добір може ставити за мету піднесення успішності професійної діяльності та освоєння професії, а також профілактику нещасних випадків і професійних за­морювань.

Створення системи професійного добору для широкого впровадження на промислових підприємствах має передбачати виконання ряду найважливіших завдань в межах країни та в межах окремого підприємства. Одне з найважливіших завдань щодо здійснення профдобору - необхідність централізованого вирішення питань оснащення апаратурою, в тому числі ряду приладів промислового виробництва для психофізіологічних досліджень.

39. Характерні причини виникнення пожеж на підприємствах (в
установах)

Характерні причини виникнення пожеж: порушення правил використання відкритого вогню і електричної енергії, використання непідготовленої техніки в пожежонебезпечних місцях; порушення правил використання опалюваних систем, електронагрівальних прикладів, відсутність захисту від блискавки, дитячі пустощі. Пожежонебезпечні властивості речовин.

40. Приклади організаційних і технічних протипожежних заходів

Чітке виконання встановленого протипожежного режиму гарантує безпечну експлуатацію промислових підприємств, окремих будівель, споруд, виробничих установок, машин, приладів та апаратів. Цей режимгрунтується на заздалегідь розроблених правилах та інструкціях, які відповідають умовам роботи виробничого устатк^л л л,иня і технологічному процесу підприємства. Тому всім, хто працює на даному підприємстві, необхідно добре знати, насамперед, технологічний процес виробництва і причини відхилення від нормальних умов роботи устаткування.

Введення на підприємстві суворого протипожежного режиму має на меті запобігти виникненню пожеж на робочих місцях, де ведуться вогневі роботи, використовують відкритий вогонь, вмикають електронагрівальні прилади або виконують інші небезпечні технологічні процеси.

Протипожежні інструкції (правила) розроблені для цехів, майстерень і опоряжувальних дільниць, в яких визначено ступінь пожежної небезпеки в них.

В інструкціях (правилах) з пожежної безпеки в кладових опоряжувальних дільниць повинно бути чітко зазначено допустиму норму завантаження їх товаро-

матеріальними цінностями і порядок їх зберігання. На складі, де зберігаються паливо і мастильні матеріали, має бути вивішена інструкція, а в ній зазначено допустиму кількість кожного виду палива і мастильних матеріалів не тільки в кілограмах, але й у кількості бочок, бідонів та ін.

Інструкції (правила) пожежної безпеки, що стосуються цілого об'єкта, повинні бути вивішені на його території на видних місцях в цехах і відділах, а цехові - у тих цехах (відділах), складах, опоряжувальних дільницях, до яких їх безпосередньо віднесено.

Наказом керівника на кожному підприємстві встановлюється такий порядок, при якому всі робітники і службовці (в тому числі й тимчасові) в період оформлення на роботу зобов'язані пройти первинний протипожежний інструктаж. Особи, які не пройшли цього інструктажу, до роботи не допускаються.

Начальники цехів, опоряжувальних дільниць (майстерень, складів тощо) або особи, відповідальні за пожежну безпеку, перш ніж допустити до роботи новоприйнятого працівника, зобов'язані впевнитись у тому, що він пройшов первинний протипожежний інструктаж.

Інструктаж робітників і службовців проводиться у вигляді групової або індивідуальної бесіди. При цьому бажано розповісти слухачам про найхарактерніші причини виникнення пожеж і про заходи їх запобігання. При інструктажах бажано якомога ширше використовувати навчальні експонати, фотознімки, альбоми і схеми.

Крім проведених протипожежних інструктажів, на всіх пожежо- та вибухонебезпечних виробництвах з метою підвищення загальних технічних знань і засвоєння робітниками і службовцями спеціальних правил пожежної безпеки, специфічних для даного виробництва, слід організовувати і проводити пожежно-технічні мінімуми.

41. Закон України "Про охорону праці"

Цей Закон визначає ОСНОВНІ положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів. Відзначимо деякі важливі моменти, занотовані в Законі. Так, у розділі І "Загальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжнародних договорів, на обов'язковість яких надала згоду Верховна Рада України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її

соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров ю, навчання з питань охорони праці, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін.

У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з Фонду соціального страхування від нещасних випадків); відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту згідно з чинними нормативами та умовами колективного договору; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров'ю та життю, та ін.

У Законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

У розділі III "Організація охорони праці" йдеться про те, що роботодавець обов'язково створює систем^' управління охороною праці на підприємстві і забезпечує її функціонування для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати про здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 15 йдеться про створення на підприємстві служби охорони праці при кількості працюючих - 50 і більше осіб, при меншій чисельності - очолює службу охорони праці сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах (відповідно до Типового положення про службу охорони праці). Служба охорони праці підпорядковується роботодавцю, а її керівники та спеціалісти за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Працівники служби мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи, зупиняти роботу виробництва, дільниці, машини або устаткування в разі порушень правил безпеки, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та ін. Ліквідація служби охорони праці можлива тільки у разі ліквідації підприємства. Для допомоги службі охорони праці на підприємстві, згідно з Типовим положенням, може бути створена комісія з питань охорони праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії (стаття 18). Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб (відповідно до типового положення, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом нагляду за охороною праці).

У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб,

які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5% від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачається витрачати не менше 0,2% від фонду оплати праці. Фінансування загальнодержавних, галузевих, регіональних програм та профілактичних заходів з охорони праці здійснюється з державних і місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, визначених законодавством. Законом передбачено вносити в колективний договір, угоду соціальні гарантії для працівників підприємства з питань охорони праці (стаття 20) з визначенням їх фінансування. Будівлі, споруди, устаткування, машини, механізми, транспортні засоби повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці і, перед введенням у дію, повинні пройти експертизу (стаття 21). Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій організовує роботодавець (стаття 22) відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У статті 23 передбачається надання інформації роботодавцем Фонду соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці. Ця інформація повинна доводитись до всіх працівників підприємства, а також направлятися до органів державного управління і державного нагляду. Відповідно до Закону (стаття 24), можуть створюватися добровільні об'єднання (асоціації, товариства) громадян, працівників і спеціалістів з метою поліпшення охорони праці.

У розділі IV - "Стимулювання охорони праці" йдеться про економічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством. Відшкодування збитків (стаття 26) за порушення правил охорони праці - державі, юридичним і фізичним особам - згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.

Розділ V - "Нормативно-правові акти з охорони праці". До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на сферу трудового й професійного навчання.

Розділ VI - "Державне управління охороною праці" (стаття 32) - визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію - Кабінет Міністрів (забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці); спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади; Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково-технічну політику з питань охорони праці, розробляють і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці,

укладають із галузевими профспілками угоди з питань охорони праці та ін. (стаття
33). Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за
охороною праці здійснює контроль та комплексне управління охороною праці на
державному рівні, займається нормотворчою діяльністю та ін. Рішення, прийняті
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за
охороною праці в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма
міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами
місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами.
Статті 34, 35, 36 містять положення про повноваження Ради міністрів АР Крим,
місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Наукові
дослідження з проблем охорони праці (стаття 37) проводяться науково-дослідними
інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями в межах
загальнодержавної та інших програм із цих питань - науково-дослідними
інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями, вищими
навчальними закладами та фахівцями.

Розділ VII - "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці". Державний нагляд (стаття 38) здійснюють: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці: спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки -Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки - Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці - Санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України. В статтях 39 і 40 визначаються права і відповідальність, а також соціальний захист посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці
(стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і
представників. У разі відсутності профспілки громадський контроль здійснює
уповноважена найманими працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан
охорони праці (стаття 42) і діє відповідно до типового положення.
Розділ VIII - "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці". За
порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф (стаття 43),
максимальний розмір якого становить 5% місячного фонду заробітної плати
юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Кошти від штрафів
зараховуються до Державного бюджету. Відповідальність за порушення вимог щодо
охорони праці (стаття 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна,
матеріальна та кримінальна.

Розділ IX. "Прикінцеві положення". Закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 - з 1 січня 2003 р.

Для практичної реалізації Закону "Про охорону праці" був прийнятий 15 грудня 1993 року Закон України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів про працю України", а також Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу України" від 15 січня 1995 року і ряд підзаконних актів,

затверджених постановою Кабінету Міністрів: Положення про створення Національної Ради з питань безпеки життєдіяльності населення, Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків. Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці та ін. Держнаглядохоронпраці розробив ще цілий ряд положень, спрямованих на практичну реалізацію Закону України "Про охорону праці".