Виникнення політичної економії. її напрями, школи і течії

Людські істоти — це особи, що мають безліч потреб. Серед таких — любов, суспільне визнання, матеріальні блага і життєві зручності. Боротьба людей за покращення матеріального стано­вища, їх прагнення "заробити собі на життя" — це і є предметом економічної науки.

Джерела економічної думки мають глибоке коріння і спря­мовані в давнину. Уже перші люди володіли початковими еко­номічними знаннями. З виникненням перших класових суспільств на Давньому Сході в центрі економічної думки по­стали проблеми організації та управління державним госпо­дарством.

Економічна теорія вперше виникла в античному суспільстві як "економія" - наука про домогосподарство. Термін "еконо­мія" вперше запропонував Ксенофонт. Найбільш глибоким дослідником економічних проблем був Арістотель.

У пізніший період виникли проблеми, пов'язані з еконо­мікою, яких не знав античний світ і які вимагали свого осмис­лення, їх намагались вирішити такі вчені як, Т. Мор, Т. Кампанелла та ін.

Становлення капіталізму сприяло виникненню економіки як самостійної науки, що дістала назву політичної економії. У центрі її уваги спочатку перебувала не сфера виробництва, а сфе­ра обігу. Розвиток світової торгівлі підвищив роль купців. Інте­реси купців виражала перша школа, що виникла в політичній економії - меркантилізм (XVI -XVIІ ст.). У 1615 р. А. де Монкретьєн публікує "Трактат політичної економії", що дав назву майбутній науці. Словосполучення "політична економія" по­ходить від слів "політейя" - суспільство, держава, "ойкос" -господарювання, "номос" - закон. Таким чином, термін "політична економія" означає в буквальному розумінні - за­кони суспільного господарювання.

Метою дослідження меркантилістів були пошуки джерел буржуазного багатства. Об'єктом спостережень стала капіталі­стична торгівля, а предметом пильної уваги — рух грошей і то­варів між окремими сторонами. Це вчення відбивало інтереси торговельної буржуазії в період первісного нагромадження ка­піталу. Оскільки основною формою багатства представники меркантилізму вважали золото і срібло, то таке багатство, на їхню думку, нагромаджується в результаті зовнішньої торгівлі.

Оскільки ця школа відбивала інтереси переважно торго­вельної буржуазії, уже наприкінці XVI — на початку XVII ст. її ідеї увійшли в суперечності з інтересами промислової бур­жуазії.

На зміну меркантилізму приходить класична політична еко­номія. Засновники - У. Петті, Ф. Кене та А. Р. Ж. Тюрго. Най­вищого досягнення набула в працях англійських економістів А. Сміта (1723 - 1790) та Д. Рікардо (1772 - 1823). Класична політична економія зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включивши до неї всі галузі матеріального вироб­ництва, та на вивченні її об'єктивних закономірностей, запо­чаткувала теорію трудової вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення.

У Франції варіантом класичної школи були фізіократи (з гр. - влада природи). Вони вперше джерелом суспільного багатства назвали не сферу обігу (на відміну від меркантилістів), а сферу виробництва, природу. Земля, на їхню думку, була найвищою цінністю. Фізіократи проаналізували капітал як один із чинників виробництва і прибуток як форму доходу з капіталу.

Класична школа буржуазної політичної економії, її прогре­сивні ідеї набули розвитку в марксистській політичній економії.

К. Маркс довів до рівня наукової теорії ідеї класиків полі­тичної економії про двоїстий характер праці, виокремив те, що обмін є істотною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перетворення продукту праці на товар, виділив по няття середньої вартості товару, навколо якої коливаються ціни, а сама ціна крім того виражає коливання попиту і про­позиції.

Історична школа та маржиналізм. Історична школа виникла в Німеччині. Економічні явища, на думку представників істо­ричної школи, зумовлені історичними обставинами. Тому вони політичну економію ототожнювали з поняттям "національна економіка". У середині XIX ст. виникає новий напрям еконо­мічної науки — маржиналізм (від фр. — граничний). Основою маржиналізму є теорія граничні корисності, згідно з якою рин­кова ціна товару визначається не суспільно необхідними витра­тами, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю остан­ньої одиниці запасу певного виду товарів, тобто граничною корисністю.

Основні напрями сучасної економічної теорії. Усю сукупність течій і шкіл сучасної економічної думки можна умовно згрупува­ти в такі три основні напрями:

1. Неокласична економічна теорія.

2. Інституціонально-соціальний напрям, або інституціо­налізм.

3. Кейнсіанство та неокейнсіанство.

Об'єктом дослідження неокласичної економічної теорії є поведінка "людини економічної", яка як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму свої витрати (чи зусилля).

Інституціоналізм (з лат. — установа) — один із напрямів за­хідної економічної думки, що виник наприкінці XIX ст. Він заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами, рушійною силою визнавав пси­хологічні, соціально-правові чинники. Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є не­обхідність участі трудящих в управлінні виробництвом, надан­ня їм соціальних гарантій.

Кейнсіанство — один із провідних напрямів сучасної еко­номічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж. Кейнса. Кейнс усвідомив, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капі­талізм неспроможний надалі існувати.

Посткейнсіанство - один із напрямів розвитку західної економічної науки, що розглядає теорію Кейнса лише як один із елементів нової системи економічних поглядів. Значну роль посткейнсіанці відводять існуванню грошей та грошово-кре­дитних інститутів, грошового попиту та грошової пропозиції на процес відтворення, виступають за розробку довготермі­нової стратегії регулювання економіки, проведення глибоких структурних реформ, за впровадження системи національно­го планування економіки. Широкого розвитку в сучасних умо­вах набув також монетаризм. засновником якого вважають М. Фрідмена.

Суттєвий внесок у розвиток світової економічної науки зро­били й українські вчені, такі як СЮ. Десницький, М.А. Балудянський, І.В. Вернадський, Є.Є. Слуцький, М.В. Птаха.

Розвитку економічної теорії, в тому числі політичної еко­номії, присвячено спеціальну науку "Історія економічних вчень".