Органи влади та управління Запорізької Січі

Найвищим органом козацького самоврядування Запорозької Січі була загальна, або військова рада, на якій вирішували найважливіші військові й господарські питання, обирали та зміщали козацьку старшину. Рада збиралася щорічно 1 січня та 1 жовтня (на Покрову), а також у випадку нагальної потреби.

Подібні збори («сходки») скликалися по куренях та паланках. На радах усі козаки мали рівні права і право голосу. Військові ради були вищим військовим, адміністративним і судовим органом.

Виконавча влада зосереджувалась у руках генеральної старшини — військових начальників, до яких належали кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та куренні отамани. Нижчі посади займали військові службовці: підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, толмач, шафар, канцеляристи. До похідних та паланкових начальників належали полковник, осавул та писар.

Кошовий отаман представляв усю вищу владу — військову, адміністративну, судову і духовну. Під час військового походу він діяв як необмежений диктатор і міг карати на смерть тих, хто не виконував його наказів. До обов’язків отамана належали: затвердження обраних на військовій раді старшин; розподіл військових трофеїв; підтримка дипломатичних відносин із сусідніми державами; прийом і розподіл у січову та паланочні церкви духовенства з Києва; головування на суді, де розглядались найтяжчі злочини, загальне керівництво військовими справами, затвердження розподілу земельних угідь між куренями.

Кошового отамана обирали на рік. Якщо він за цей час зумів завоювати авторитет козаків, його могли переобрати ще на один термін. Небагатьох, але найбільш популярних і авторитетних ватажків (Івана Сірка, Костя Гордієнка, Петра Калнишевського) переобирали 10-15 разів. Життя кошового отамана, як і інших старшин, нічим не відрізнялось від життя рядових козаків. Після обрання на посаду вони продовжували жити в тому ж курені, що й раніше.

Другою після кошового отамана особою на Січі був військовий суддя, якого теж щорічно обирали на військовій раді. Він був хранителем старих звичаїв і порядків, на яких тримався весь козацький устрій. Обов’язком суддів було здійснювати суд «скоро, право й нелицеприятно». Писаних законів на Січі ще не було, тому суддя керувався традиціями, які переходили із покоління в покоління. Вироки з найбільш важливих справ він передавав на затвердження військовій раді чи кошовому отаману. Інколи військовий суддя заміщав останнього, називаючись «наказним кошовим отаманом». Ознакою влади військового судді була велика срібна печатка, якою він затверджував рішення військової ради.

Військового писаря теж обирали на військовій раді. Він відав усіма письмовими справами Запорізького війська: приймав листи, ордери, укази, розсилав по куренях розпорядження кошового отамана, вів дипломатичне листування. Це була дуже важлива і впливова посада, бо більшість простих козаків і навіть деякі гетьмани були неписьменними. Тому писарі по декілька років поспіль переобиралися на свої посади. Зовнішньою ознакою військового писаря був каламар — чорнильниця у довгій срібній оправі й гусине перо за правим вухом.

Військовий осавул мав широке коло обов’язків. В мирний час він слідкував за порядком на Січі, за виконанням судових вироків, проводив слідства, заготовляв продукти для війська на випадок війни, охороняв послів, що приїжджали на Запорожжя. Під час походу він очолював розвідку, що йшла попереду війська, слідкував за ходом битви і міг вносити корективи, підтримував порядок у військовому таборі. Під час війни йому призначали помічників — підосавула та військового обозного, який відав артилерією та продуктами харчування.

Кошовий, військовий суддя, військовий писар та військовий осавул здійснювали керівництво адміністративними, військовими, господарськими і навіть духовними справами всього Війська Запорозького. Всі інші посадові особи лише допомагали їм, виконували накази, але не мали права приймати самостійні рішення, що виходили за межі їхньої компетенції.

Куренні отамани виступали посередниками між військовою старшиною і простим козацтвом, їх козаки слухали більше, ніж кошового чи суддю.

Особливе місце в Запорозькій Січі займали «старики» — колишні військові старшини, які через похилий вік залишили свої посади. Це була основа війська, носії його традицій, які суворо слідкували за дотриманням козацьких звичаїв і не боялись робити зауваження навіть кошовому.