Законодавчі основи ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні

Всесвітня декларація прав людини, прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р., в ст. 1, 2, 7, 12, 22, 25 проголосила рівність всіх перед законом, захист від дискримінації, довільного втручання в особистісне життя, а також право на соціальне забезпечення, медичний догляд у випадку хвороби чи інвалідності всіх без винятку.

Національна політика України в області профілактики ВІЛ-інфекції та боротьби зі СНІДом. Перша Національна програма боротьби зі СНІДом затверджена у 1992 р., коли був створений Національний комітет по боротьбі з захворюваністю СНІДом при Президенті України. Програми профілактики ВІЛ-інфекції серед осіб, які потребляють ін’єкційні наркотики розпочали здійснюватися в Україні з 1996 р. З 2000 р., згідно Приказу №120 МЗ України від 25.05.2000 р., в усіх регіонах України розпочали проводити профілактику передачі ВІЛ від матері дитині.

Умови та порядок медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції. Обов’язковому огляду на ВІЛ підлягають тільки донори біологічних препаратів. Всі інші категорії населення проходять медичний огляд добровільно.

Право проведення медичного огляду на ВІЛ-інфекцію мають лабораторії, акредитовані в порядку, встановленням Кабінетом Міністрів України.

Облік ВІЛ-інфікованих та надання їм медичної допомоги. Згідно Закону, обліку і реєстрації ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян, а також медичне спостереження за ними повинні здійснюватися з дотриманням принципів конфіденційності. Медична допомога ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД здійснюється на загальних основах.

Обов’язкиВІЛ-інфікованих. ВІЛ-інфікований зобов’язаний приймати заходи, які направлені на попередження розповсюдження ВІЛ-інфекції, а також повідомити партнерів, з якими мали статеві контакти до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження.

Не можна не відзначити ще одну достатньо тривожну проблему. Впродовж останніх років в Україні одночасно розвиваються епідемії таких двох соціально небезпечних хвороб, як ВІЛ/СНІД і туберкульоз, що часто уражають одній й ті ж групи населення. Туберкульоз як найбільш розповсюджене опортуністичне захворювання при ВІЛ-інфекції поступово стає головною причиною смертності серед хворих на СНІД. ВІЛ-інфекція підвищує ризик активного туберкульозу і, навпаки, туберкульоз несприятливо впливає на перебіг ВІЛ-інфекції. Експерти ВООЗ вважають, що рівень захворюваності на ВІЛ/СНІД-асоційований туберкульоз є одним з найбільш чутливих показників рівня поширення ВІЛ у загальній популяції населення.

Ситуація з туберкульозу в Україні, дійсно, є загрозливою. Вона розпочала стрімко погіршуватися з 1992 року, набула у 1995 році ознак епідемії, і на сьогодні показник захворюваності на туберкульоз, який збільшився протягом останніх 15 років у 2,5 рази, сягнув 79,8 випадків на 100 тис. населення та продовжує зростати. Цей показник є в 10-12 разів вищим за аналогічні показники розвинених країн і є найвищим в Європі після Російської Федерації. Щогодини в Україні реєструється чотири нових випадки туберкульозу та один випадок смерті від цієї хвороби. Щороку виявляється 37-39 тис. випадків захворювань на туберкульоз і помирає близько 11 тис. хворих на туберкульоз.

Основними чинниками неблагополуччя з туберкульозом в Україні є:

· соціально-економічна криза в країні, що не дозволяє повноцінно фінансувати охорону здоров’я;

· зниження життєвого рівня населення;

· згортання протитуберкульозних закладів внаслідок недостатнього їх фінансування.

Профілактика туберкульозу складається з комплексу різних заходів. Розрізняють специфічну профілактику (щеплення та ревакцинація), хіміопрофілактику, санітарну та соціальну профілактику туберкульозу.

Соціальну профілактику здійснюють шляхом проведення профілактичних заходів соціально-економічного характеру державного масштабу. Головними завданнями соціальної профілактики є поліпшення соціально-побутових умов життя всього населення, матеріального благополуччя народу.

Соціальна профілактика направлена на:

· оздоровлення умов зовнішнього середовища;

· підвищення матеріального добробуту населення;

· укріплення здоров’я населення;

· поліпшення харчування та житлово-побутових умов;

· розвиток фізичної культури й спорту;

· проведення заходів по боротьбі з алкоголізмом, наркоманією, палінням тощо.

Санітарна профілактика переслідує цілі попередити інфікування МБТ здорових людей, захистити й зробити безпечним контакт з хворим на туберкульоз в активній формі оточуючих його людей в побуті та на роботі. Важливою складовою частиною санітарної профілактики є проведення соціальних, протиепідемічних та лікувальних заходів у вогнищі туберкульозної інфекції (в сім’ї та оселі хворого на туберкульоз, який виділяє МБТ).

Найдієвішим методом специфічної профілактики туберкульозу є вакцинація та ревакцинація вакциною БЦЖ, або специфічна імунопрофілактика, або вакцинопрофілактика.

Хіміопрофілактика проводиться протитуберкульозними препаратами з метою попередження туберкульозу у осіб, які піддаються найбільшій небезпеці зараження та захворювання на туберкульоз. Виділяють первинну та вторинну хіміопрфілактику.