Захист прав за допомогою інших громадських, державних і міжнародних установ (органів прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини

5. Предмет і межі нагляду за додержанням і застосуванням законів

6. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду

7. Правові засоби реагування прокурора на порушення законів

8. Нагляд за додержанням і застосуванням законів про права і свободи людини та громадянина

9. Захист Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини

Адміністративна-правові відносини в нашому суспільстві регулюються нормами адміністративного права України. Адміністративне право як складова правової системи держави характеризується насамперед тим, що вона виступає регулятором особливої категорії суспільних відносин, а саме: відносин, які виникають у сфері державного управління. Сам термін «адміністративне» у перекладі з латинської означає «управління». Тому словосполучення «адміністративне право» цілком закономірно можна трактувати як «управлінське право».

Адміністративне право - це найоб'ємніша, наймобільніша, найнестабільніша і найскладніша з усіх існуючих юридичних галузей. Немає такої сфери державного або суспільного життя, якої б не торкались питання адміністративно - правового регулювання. Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій, їх вплив політичне відчувають на собі конкретні особи.

Нас оточує велика кількість правил, якими визначається наша поведінка у громадських місцях, закладах, транспорті тощо. Службові відносини між громадянином і органом держави, органом місцевого самоврядування, громадською організацією також будуються в рамках адміністративно-правових приписів. Правила внутрішнього розпорядку, дорожнього руху, водокористування, санітарно-гігієнічної, пожежної і радіаційної безпеки, а також багато інших є сферою впливу адміністративних установлень. Норми адміністративного права оберігають відносини, що складаються під впливом цивільного, трудового, сімейного та інших галузей права.

Залежно від виконуваних функцій адміністративно-правові відносини поділяються на: регулятивні та правоохоронні.

До регулятивних належать ті, що пов'язані з реалізацією позитивних завдань державного управління. Це: організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.

Найбільш відомий різновид правоохоронних відносин - відносини адміністративно-деліктні. Вони виникають між правопорушниками і правозастосовним органом (його посадовою особою). Ці відносини також мають організуюче значення. Воно полягає в тому, що через вжиття заходів впливу, передбачених адміністративно – правовою нормою, орган державного управління (тобто держава) прагне юридичними засобами забезпечити належну (правомірну, правослухняну) поведінку людини.

Державне управління здійснюється спеціальним апаратом держави, в якому на платній основі працюють державні службовці. Діяльність такого апарату має юридично-владний характер і забезпечується примусовою силою держави. Суб'єкти державного управління виступають від імені держави. Рішення, які приймаються у рамках цієї системи, обов'язкові для всіх учасників суспільних відносин.

Державне управління має виконавчо-розпорядчий характер, тобто воно охоплює два взаємопов'язаних напрями: виконавчу і розпорядчу діяльність.

Органи, які здійснюють державне управління, - це насамперед виконавчі структури. Найважливіші з них містять дану ознаку вже у своїй назві (наприклад, органи державної виконавчої влади). Ця ознака, зазвичай, закріплюється у нормативному порядку. Так, у Положенні про Міністерство внутрішніх справ України зазначено, що воно є органом державної влади.

Органи державного управління функціонують для оперативного і безпосереднього управління господарським, соціально-культурним, військовим та іншим будівництвом. Саме на них покладено обов'язок реалізовувати (виконувати) рішення, які приймаються законодавчою владою.

Здійснення цієї функції (виконання) неможливе без прийняття конкретних управлінських рішень і контролю за їх виконанням. Тому органи державного управління наділяються повноваженнями владного характеру, тобто одержують від держави право здійснювати розпорядчу (владну) діяльність. При цьому вони діють від імені держави і з метою реалізації державної політики у тій чи іншій управлінській сфері.

Розпорядча діяльність управлінських структур дістає вияв, по-перше, у прийнятті загальнообов'язкових приписів (вони закріплюються в указах, постановах, положеннях, розпорядженнях, інструкціях, протоколах тощо); по-друге, в організації виконання зазначених приписів і, по-третє, у здійсненні контролю за цим приписом. У ході здійснення цієї діяльності органи державного управління застосовують заходи як переконання, так і державного примусу, тобто діють як державно-владні утворення.

Найважливіша мета державного управління, сфер, які потрапляють під його вплив, основні форми і методи управлінської діяльності визначаються на законодавчому рівні. Вся виконавчо - розпорядча діяльність ґрунтується на правових нормах, головне місце серед яких належить нормам законів. Саме вони створюють міцну правову базу для здійснення державного управління і визначають межі виконавчого спрямування. Тобто, органи державного управління виконують певні дії, зміст яких становить реалізація прямих приписів закону. Ці органи можуть на підставі законодавства, тобто без звернення до суду, притягти правопорушників до юридичної відповідальності, а також застосувати до них адміністративні стягнення.