Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території

Під державною територією розуміється просторова сфера дії дер­жавного суверенітету, сфера територіальної юрисдикції держави. До складу державної території входять:

- сухопутна територія (поверхня суші), включаючи острови; - водна територія (акваторія), що включає внутрішні води і тери­торіальне море;

- земні надра;

- повітряний простір, розташований над вищевказаними про­сторами.

До внутрішніх вод відносяться:

- води портів;

- води заток, бухт, лиманів, ширина входу в які не перевищує 24 морські милі;

- води заток, бухт, лиманів і проток, ширина входу в які перевищує 24 морські милі, але які історично належать даній державі;

- води річок, озер і інших водоймищ, що знаходяться в межах території даної держави.

Під територіальним морем розуміють прибережний морський пояс шириною до 12 морських миль, що знаходиться під суверенітетом прибережної держави.

Важливою частиною державної території, джерелом природних багатств є надра, які знаходяться під сухопутною і водною територією держави. Глибина надр необмежена і теоретично має вигляд конусу, вершиною якого є центр Земної кулі.

Повітряна територія є повітряним простором, що знаходиться над сухопутною і водною територією держави. Висотна межа повітряної території проходить на висоті 100 - 110 км над рівнем моря.

Держава може односторонньо або за договором обмежити свою територіальну юрисдикцію, передавши певні права іншій державі (на­приклад, транзитне повітряне сполучення або перебування іноземних збройних сил).

Способи придбання державної території поділяються на первини і похідні. Історично до первинних способів відноситься «первинне привласнення» або «окулярна окупація» (право на землю отримував той, хто першим її відкрив). Пізніше в міжнародному праві з'явилася вимога «ефективної окупації», тобто практичного, господарського освоєння відкритих територій.

Сьогодні до первинних способів придбання державної території відноситься прирощення території, який полягає у встановленні державою суверенітету над утворюваними новими ділянками суші, поява яких пов'язана як з природними процесами (наприклад, землетрусом) так і з діяльністю людини, спрямованою на збільшення території держави (наприклад намивання нових ділянок території в морі).

Похідні способи полягають у переході території однієї держав* до складу території іншої як на договірній, так і на позадоговірній основі.

До договірних способів придбання державної території відносяться:

- цессія (поступка території) - передача території однієї держави іншій за домовленістю між ними. Прикладом цессії може служити поступка в 1867 р. Росією Аляски СІЛА за 7,2 млн. доларів;

- обмін, наприклад, рішення про обмін територіями (у районі с. Паланка, Одеська область), ухвалене у 1999 р. між Україною і Респу­блікою Молдова, за яким Молдова дістає доступ до річки Дунай і віддає належну їй ділянку, що проходить по території України;

- дарування території, наприклад, за шлюбним контрактом між царюючими особами;

-- продаж території, наприклад, придбання в 1803 р. СІЛА у Франції Луїзіани;

^- плебісцит - всенародне голосування з питання про територіальні зміни (наприклад, в 1944 р. Ісландія на основі плебісциту вийшла зі складу Данії).

До правомірних способів територіальних змін сучасна міжнародна практика відносить відторгнення частини території держави-агресора в якості санкції (наприклад,у 1945 р. від Німеччини було відторгнуто і пе­редано СРСР північну частину Східної Пруссії з містом Кенігсберг).

Міжнародному праву також відомий такий правомірний спосіб придбання державної території як ад'юдикація, тобто передача частини території однієї держави іншій на підставі рішення судового органу, яка є правомірною якщо держави, що сперечаються, мають достатні для цього правові підстави і якщо обидві держави визнають юрисдикцію даного суду.

Не визнаються правомірними такі способи придбання території, як дебелляція (завоювання, захоплення території за допомогою сили) і анексія (подарунок переможцю, незаконне відторгнення території).

Державні кордони. Види меж. Порядок встановлення межі, режим межі, способи перетину державного кордону. Демаркація і делімітація державного кордону. Редемаркація. Режим державного кордону України.

Державний кордон - юридично обґрунтована умовна лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, яка визначає межі державної території. Значення кордонів обумовлено тим, що вони ви­значають межі територіальної юрисдикції держави.

Міжнародне право зобов'язує утримуватися від будь-яких по­сягань на кордони інших держав, від будь-яких вимог або дій, спря­мованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави. Кордони можуть змінюватися відповідно до міжнародного права мирним шляхом.

Лінія проходження кордонів і їх режим закріплюється договорами між прикордонними державами. Відомі також випадки, коли тради­ційні кордони визнаються без договірного оформлення, спираючись на норми звичаєвого права.

Залежно від виду території, розрізняють сухопутні, водні і пові­тряні кордони, а також кордони надр.

Сухопутні кордони, проведені по характерних позначках, лініях рельєфу або ясно видимим орієнтирам (річки, гори і т.п.) мають назву орографічних. При цьому повинні враховуватися інтереси місцевого населення.

Відомі також так звані астрономічні кордони, що співпадають із меридіанами і паралелями географічної сітки (наприклад, кордон між Північною та Південною Кореєю).

У багатьох випадках кордони доводиться проводити між умовним позначками без природних орієнтирів шляхом проведення прями ліній - це геометричні кордони. Широко застосовувалися такі кордоні при розмежуванні колоніальних володінь в Африці.

Водні кордони на річках встановлюються таким чином: якщо річка судноплавна, то посередині головного фарватеру або по тальвегу (ліні найбільших глибин); якщо ж річка несудохідна - по її середині; якщо річка має декілька рукавів - посередині головного рукава. На озерах інших водоймищах кордон проходить по прямій лінії, що з'єднує виході сухопутного кордону до берегів водоймища. Кордон, що проходить ш річці, озеру або іншому водоймищу, як правило, автоматично не переміщується при зміні контуру берегів або рівню води і при відхиленні русла річки.

Після створення водосховища або іншого штучного водоймищ? кордон залишається на тому ж місці, де він проходив до затоплення Він лише перетворюється з сухопутного на водний. По мостах і дамба? кордон проходить по центру цих споруд або по технологічній осі, не залежно від лінії водного кордону.

Морські кордони - це зовнішні кордони територіальних вод держави.

Повітряні кордони - умовна проекція сухопутних і водних кордонів держави, що обмежують стовп повітря над сухопутною й водною територією держави. Висотна межа повітряного кордону встановлю­ється на відстані 100 - 110 км від поверхні моря, оскільки саме на цій висоті знаходяться мінімальний перигей орбіти штучного супутника Землі

Проведення кордону проходить у дві стадії. Перша стадія нази­вається делімітацією - це детальний опис кордону в договорі і його нанесення на карту. Після цього кордон визначається на місцевості, встановлюються прикордонні знаки, складаються відповідні документи. Ц е стадія демаркації. Відновлення або оновлення раніше встановленого кордону називається редемаркацією.

Уздовж державного кордону на місцевості (як на суші, так і на водія ¹ як правило, встановлюється прикордонна зона шириною до 5 км, в межах якої прикордонні війська володіють особливими правами від­ носно забезпечення прикордонного режиму.

З метою врегулювання прикордонних інцидентів уряди багатьох держав призначають спеціальних прикордонних представників, що називаються прикордонними комісарами або прикордонними уповно­важеними. Вони взаємодіють з аналогічними представниками сусідніх держав на основі двосторонніх договорів. В практиці договірних відносин з даного питання зустрічаються приклади, коли і сам інститут ^[ прикордонних представників як такий, і порядок їх призначення, а також права і обов'язки таких представників, правила їх стосунків між собою, імунітет і т.п. спочатку визначаються договорами про режим кордону і про порядок врегулювання прикордонних інцидентів.

Режим державного кордону України встановлюється Законом України «Про державний кордой України» 1991 р.