Норми міжнародного права. Створення норм міжнародного права. Регіональні норми. “Фактичне право”, “живе право”, “м'яке право”. Юридично обов'язкова сила міжнародного права

Норма міжнародного прана - це юридично обов'язкове правило поведінки, шо створюється суб'єктами міжнародного права та регулює відносини між ними.

Суб'єкти міжнародного права самі виконують роль гаранта при­йнятих норм. В міжнародному праві санкції відділені від правил пове­дінки. Держави та інші суб'єкти міжнародного права, як правило, самі обирають засоби примусу, що дозволені міжнародним правом. Тому міжнародно-правові норми складаються з двох елементів - гіпотези та диспозиції.

Як правило, створення міжнародно-правових норм проходить у два етапи; 1) узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо змісту правила поведінки; 2) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість даного правила.

Міжнародно-правові норми поділяються на універсальні ~ норми міжнародного права, що встановлюються усією міжнародною спільнотою і адресуються усім суб'єктам міжнародного права, та норми регіональні (локальні), адресовані обмеженій кількості суб'єктів між­народного права, за згодою між якими вони встановлюються.

За юридичною силою норми міжнародного права поділяються наімперативні та диспозитивні Від диспозитивних норм суб'єкти можуть відступати за взаємною згодою. Імперативність міжнародно-Правової норми означає,що суб'єкти міжнародного права не можуть за власним бажанням змінювати об'єм та зміст прав та обов'язків, що нею передбачені. У сукупності імперативних норм міжнародного права виділяють норми, що мають характер jus cogens. Норма jus cogens «приймається та визнається світовою спільнотою держав в цілому як норма, відхилення від якої є неприпустимим і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що має такий самий характер» (ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів). Норми jus cogens мають більшу порівняно з іншими міжнародно-правовими нормами юридичну силу. Якщо, наприклад, виникає нова імперативна норма jus cogens, то будь-який існуючій договір, який суперечить цій нормі, стає недійсним та припиняється. Загальновизнано, що нормами jus cogens є основні принципи міжнародного права, деякі положення Статуту ООН та інші норми, відхилення від яких є неприпустимим.

Серед питань, пов'язаних з джерелами міжнародного права, існує проблема кваліфікації таких норм, як, наприклад, резолюції або декла­рації Генеральної Асамблеї ООН, які містять стандарти поведінки для міжнародної спільноти, але не є зобов язальними. Такі норми прийнято відносити до «м'якого права» («soft law»), норми якого, на відміну від так званого «твердого права» («hard law»), не породжують чітких прав та обов'язків, а дають лише загальну установку,якої мають дотримуватися суб'єкти міжнародного права. В них використовуються формулювання «намагатися досягти», «докласти зусилля» і т.п.

«М'яке право» має цілий ряд переваг. Воно дозволяє державам при­ймати участь у створенні нових правил поведінки без необхідності їх імплементації у національне право. Норми «м'якого права» вирішують завдання, з якими не може впоратися «тверде право» в таких сферах, як, наприклад, охорона навколишнього середовища, коли держави, з одного боку, ще не готові приймати на себе зобов'язання, а, з іншого, - згодні дотримуватися певних міжнародних стандартів в цій галузі.

Питання юридичної сили міжнародного права виникає через від­сутність примусу до виконання норм міжнародного права. З'являються навіть точки зору щодо виключно моральної сили цієї системи права. Проте, більшість юристів-міжнародників відзначають, що міжнародне право має саме юридично обов'язкову силу. Проблема обов'язкової сили міжнародного права пов'язана з поглядом на його природу. При­хильники школи природного права бачать джерело обов'язкової сили в законах природи, в людському розумі або ж в божественній силі. Представники позитивістської школи джерелом обов'язкової сили вважають угоду держав.

Отже, міжнародне право є унікальною системою права, оскіль­ки сама її сутність полягає у неможливості примусити суб'єкта до виконання норм, згоду на обов'язковість яких він не надав. Тому Лукашук І.І. вбачає юридичну силу міжнародного права в угоді держав, згоді міжнародного співтовариства в цілому на добросовісне виконання зобов'язань за міжнародним правом. При створенні норми міжна­родного права суб'єкти узгоджують зміст норми та погоджуються на надання їй юридично обов'язкової сили.

Правове регулювання міжнародних відносин - абсолютна необхід­ність, тому визнання за міжнародним правом обов'язкової сили визна­чається потребами життя міжнародного співтовариства та інтересами держав. Доказом юридично обов'язкової сили міжнародного права є наявність такої імперативної норми, як принцип добросовісного ви­конання зобов'язань, що витікають з принципів і норм міжнародного права.