Міжнародне право як самостійна правова система. Структура міжнародного права. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право

РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КУРСОВОЙ РАБОТЫ.. 3

Оформление курсовой работы.. 3

Структура курсовой работы.. 3

ОПИСАНИЕ ПРЕДМЕТНОЙ ОБЛАСТИ. 5

Описание предметной области и функции решаемых задач. 5

Производство. 5

Система управления предприятием.. 5

Отдел сбыта и реализации предприятия. 6

Перечень входных (первичных документов) 10

Справочные документы: 10

Оперативные документы: 11

Перечень таблиц (информационных объектов) и реквизитов для решения задач отдела сбыта готовой продукции предприятия. 15

Ограничения предметной области. 17

ИНДИВИДУАЛЬНЫЕ ЗАДАНИЯ. 19

Міжнародне право як самостійна правова система. Структура міжнародного права. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право.

Міжнародне право як самостійний нормативний комплекс (правова система) являє собою сукупність юридичних норм, що створюються спільно державами з метою регулювання їх взаємних відносин у сфері їх спільних інтересів. Відносини, що регулюються міжнародним правом - це відносини між державами - двосторонні та багатосторонні; між державами та міжнародними міжурядовими організаціями, насамперед у зв'язку з членством держав у міжнародних організаціях; між міжнародними міжурядовими організаціями.

При розгляді міжнародних, міждержавних відносин слід враховувати, що такий характер вони набувають тому, що за своїм змістом виходять за межі компетенції та юрисдикції будь-якої окремої держави, стають об'єктом спільної компетенції та юрисдикції держав чи всього міжнародного співтовариства в цілому. Можна виділити три категорії справ (питань), які характеризують предмет міжнародного регулювання:

Справи, які за своєю суттю є міждержавними і не можуть належати до внутрішньої компетенції будь-якої держави, не можуть вирішуватися односторонніми актами держави. Це міжнародна безпека, роззброєння, глобальні екологічні процеси, режим відкритого моря, космічного простору.

Справи, хоча і не пов'язані з загальнолюдськими інтересами, але здійсненне тільки спільними зусиллями двох або декількох держав на основі врахування взаємних інтересів. Це встановлення і режим державного кордону, надання правової допомоги, подвійне громадянство, візовий або безвізовий порядок в'їзду.

Справи, врегулювання яких відноситься до внутрішньої компетенції кожної держави, але які з метою більш ефективного їх вирішення доцільно регулювати спільними актами держав. Це забезпечення і захист прав і свобод людини, надання допомоги у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації.

Система міжнародного права - це об'єктивно існуюча цілісність внутрішньо взаємозв'язаних норм міжнародного права, що розпо­діляються по відносно відособленим комплексам, спрямованим на регулювання однорідних суспільних відносин. Вона включає галузі, інститути та норми.

Галузями міжнародного права є комплекси норм, які регулюють якісна однорідну сферу міжшрдщих відносин. До традиційних від-носять право міжнародних договорів, право міжнародник організацій. право зовнішніх зносин, міжнародне морське право, право міжнародної безпеки, право збройних конфліктів.

Серед відносно нових галузей права необхідно назвати: міжнародне право прав людини, міжнародне кримінальне право, міжнародне економічне право*, міжнародне екологічне право, міжнародне атомне право, міжнародне повітряне, міжнародне космічне право, міжнародне трудове право та деякі інші.

Інститутом міжнародного права є система відносно відокремлених норм в межах певної галузі міжнародного права, що регулюють окрему групу взаємозалежних міжнародних відносин. Наприклад, інститут пра-вонаступництва, інститут міжнародно-правової відповідальності та ін.

Основою міжнародного права є його норма. Норма міжнародного права-це юридично обов'язкове правило поведінки держав та інших, суб'єктів міжнародного права в міжнародних відносинах. Внаслідок компромісів, поступок і узгоджень держави приходять до взаємно по­годженого рішення про певні правила взаємовідносин.

Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними зв'язками основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються по­стійні контакти між фізичними і юридичними особами різних держав, відносини на рівні міжнародних неурядових організацій, які регулю­ються нормами міжнародного приватного права.

Між міжнародним публічним і міжнародним приватним правом існує тісний взаємозв'язок, який проявляється в тому, що вони регулю­ють міжнародні відносини. Норми міжнародного приватного права не повинні суперечити основним принципам міжнародного права. Крім того, вони мають спільну мету - забезпечення мирного співіснування та розвитку міжнародного співробітництва держав.

Розмежування між міжнародним публічним і міжнародним при­ватним правом можна провести за різними підставами:

- за об'єктом: міжнародне приватне право регулює цивільно-правові (цивільні, сімейні, трудові та ін.) відносини, ускладнені іно­земним елементом, а міжнародне право - міждержавні відносини.

- за суб'єктами: суб'єктами міжнародного права є держави, нації і народи, що борються за національне визволення, міжнародні організа­ції та державоподібні утворення; основними суб'єктами міжнародного приватного права - фізичні та юридичні особи;

- за джерелами: основними джерелами міжнародного права є між­народний договір і міжнародний звичай; коло джерел міжнародного приватного права є значно ширшим - це національне законодавство, судова практика, міжнародні договори, торгові звичаї та ін.;

- за методом правового регулювання: в міжнародному праві це метод узгодження воль держав; в міжнародному приватному праві -матеріально-правовий та колізійний;

- за видами відповідальності; в міжнародному праві настає міжнародно-правова відповідальність, а в міжнародному приватному праві - цивільно-правова;

- за сферою дії сферу дії міжнародного права можна визначити як глобальну; міжнародне приватне право має національні межі - в кожній державі є своє міжнародне приватне право.

Співвідношення міжнародного і внутрідержавного права. Дуалізм і монізм у взаємовідношенні міжнародного і внутрідержавного права. Трансформація, інкорпорація і відсилання. Ст. 9 Конституції