Характеристика аеродрому

Аеродром (від грец. Αеρος - повітря і δρόμος - дорога, вулиця) – земельну або водну ділянку з повітряним простором, спорядження устаткування, що забезпечує зліт, посадку, рулювання, розміщення й обслуговування літаків, вертольотів і планерів.

Аеродром обладнаний однією або декількома злітно-посадочними смугами.

Аеродром складається з льотного поля і комплексу управління повітряним рухом.

Типи аеродромів:

· цивільні – (для наземного забезпечення цивільних пасажирських та вантажних повітряних перевезень, входять до складу аеропортів);

· трасові – для виконання авіаційних рейсів;

· навчальні – для навчання і тренування курсантів льотних училищ;

· заводські – для випробування повітряних суден після ремонту на авіабудівних і авіаремонтних заводах і відправки пройшли випробування повітряних суден в аеропорти приписки;

· для виконання авіаційних робіт.

· експериментальні (для випробування авіаційної техніки на авіаційних заводах і полігонах)

По класу власності:

· державні;

· усі без винятку військові (для вирішення завдань оборонного характеру, несення бойового чергування, перекидання військ і т. д.);

· навчальні (для навчання льотного, штурманського і технічного складу військової авіації);

· спортивні (для навчально-тренувальних і показових польотів на літаках, вертольотах, дельтапланах, планерах, парoпланах, виконання парашутних стрибків);

· муніципальні;

· приватні аеродроми і льотні поля;

Міжнародна класифікація аеродромів:

У відповідності з керівними документами ІКАО класифікація аеродромів здійснюється за кодовим позначенням.

Кодове позначення складається з двох елементів. Елемент 1 є номером, заснованим на довжині льотної смуги, а елемент 2 є літерою, що відповідає розмаху крила літака і відстані між зовнішніми колесами основного шасі у відповідності з таблицею:

Таблиця 2. Позначення кодових елементів 1:

Кодовий номер	Довжина ЗПС
	< 800 м
	800—1200 м
	1200—1800 м
	> 1800 м

Кодових елементів 2:

Кодова літера	Розмах крила колія основного шасі
A	<15 м <4,5 м
B	15-24 м 4,5-6 м
C	24-36 м 6-9 м
D	36-52 м 9-14 м
E	52-60 м 9-14 м

Приклад: Літак Іл-62М з розрахунковою довжиною зльоту при стандартних атмосферних умовах 3280 м, розмахом крила 43,2 м і відстанню між зовнішніми колесами основного шасі 8,0 м відповідає за класифікацією аеродрому 4D.

Класифікація аеродромів:

По довжині ЗПС і несучої здатності покриття:

Аеродроми поділяються на 6 класів: А - 3200 х 60, Б - 2600 х 45, В - 1800 х 42, Г - 1300 х 35, Д - 1000 х 28, Е - 500 х 21.

-По злітній масі прийнятих літаків:

· поза класом (без обмеження маси) - Ан-124, Ан-225, А380 і т. п.

· 1-го класу (75 т і більше) - Ту-154, Іл-62, Іл-76 і т. п.

· 2-го класу (від 30 до 75 т) - Ан-12, Як-42, Ту-134 і т. п.

· 3-го класу (від 10 до 30 т) - Ан-24, Ан-26, Ан-72, Ан-140, Як-40 і т. п.

· 4-го класу (до 10 т) - Ан-2, Ан-3Т, Ан-28, Ан-38, Л-410, М-101Т і т. п.

У аеродромів поза класом довжина ЗПС складає зазвичай 3500-4000 м, 1 класу - 3000-3200 м, 2 класу - 2000-2700 м, 3 класу - 1500-1800 м, 4 класу - 600-1200 м. Цивільні аеродроми 3 і 4 класу відносяться до аеродромів місцевих повітряних ліній (МВЛ).

Таким чином, 1 клас приблизно відповідає класу А, 2 клас - Б, 3 клас - В і Г, 4 клас - Д. До класу Е відносяться польові і тимчасові аеродроми, посадкові майданчики.

Згідно з завданням приймаємо аеродром класу А що має такі параметри:

- довжина ЗПС – 3500 м;

- ширина ЗПС – 60 м;

- ширина БПБ – 60 м;

- ширина РД:

§ магістральна або з`єднувальна – 22,5 м;

§ допоміжна – 21 м;

- ширина укріплених узбічь:

§ магістральна або з`єднувальна – 9 м;

§ допоміжна – 2 м;

- радіус заокруглення по внутрішній кромці покриття РД:

§ примикання до ЗПС,МС або перону – 60 м;

§ примикання до інших РД або місця їх перетину – 50 м;

До аеродромних покриттів нежорсткого типу ставляться асфальтобетонні покриття, щебеневі, грунтощебеневі, грунтогравійні й ґрунтові покриття, оброблені в’язкими матеріалами. До усім А. п. пред’являють наступні основні вимоги: міцність, надійність і довговічність; безпильність поверхні, рівність і достатня шорсткість, що створює зчеплення коліс повітряних суден з покриттям; опір кліматичним і гідрологічним факторам; водонепроникність; опір впливу струменів вихлопних газів реактивних двигунів; стійкість проти шкідливої дії палива й мастильних матеріалів; простота догляду за покриттям при ремонті й змісті. Для забезпечення безпеки літної роботи аеродромні покриття влаштовують із певними нормованими ухилами, а їхня поверхня – зі збереженням рівності протягом усього періоду експлуатації.

Капітальні аеродромних покриттів застосовують на аеродромах, призначених для експлуатації важких літальних апаратів. До капітального ставляться всі жорсткі й асфальтобетонні покриття.

Полегшені аеродромних покриттів застосовують на аеродромах, призначених для експлуатації повітряних суден середньої вагової категорії. До полегшеного ставляться покриття з міцних щебеневих матеріалів.

Перехідні аеродромних покриттів застосовують на аеродромах, призначених для експлуатації легких літаків. До перехідного застосовують покриття із щебеневих і гравійних матеріалів, а також покриття ґрунтові й з місцевих матеріалів.

Найбільше поширення на аеродромах одержали жорсткі покриття (бетонні, армобетонние й залізобетонні), а також багатошарові асфальтобетонні. У монолітних жорстких покриттях для зниження розтягуючих, стискаючих й згинаючих зусиль при зміні температури й вологості влаштовуються поздовжні й поперечні шви. Бетонні покриття можуть бути одно- і двошаровими. Для прискорення будівництва аеродромів у певних районах й умовах застосовуються збірні покриття з попередньо-напружених залізобетонних плит. Збірні покриття, як правило, улаштовуються на міцній штучній підставі.

Один з основних типів нежорстких аеродромних покриттів є асфальтобетонне покриття. Воно може бути одно-, двох- і тришаровим. Асфальтобетонні покриття влаштовують на міцних штучних основах із щебенів, оброблених або не оброблених в’язкими матеріалами.