Соціальна політика

Гарантом ефективності та перспективності соціальної політики і захисту громадян є національна держава. В основу соціальної політики покладаємо сутнісні для національної держави принципи національної солідарності, справедливості та відповідальності у взаєминах громадян із державою, власників із найманими робітниками, працездатного та непрацюючого населення. Національна держава для того й твориться, щоб вирішувати на користь народу всі його проблеми, у тому числі й соціальні. Обіцянки вирішити нинішні соціальні проблеми народу без створення української національної держави – це або політичний дилетантизм невігласів, або відверто антиукраїнське політичне шахрайство.

Невідкладним вважаємо:

1. Встановити такий соціальний і господарський лад, в якому кожен громадянин матиме гарантоване право на працю згідно з його здібностями та освітою, право на вільний вибір місця праці, право на соціальне забезпечення у разі нещастя, безробіття, хвороби.
2. Радикально змінити систему пенсійного забезпечення. Через розмір пенсії має реалізовуватися традиційна для української нації суспільна повага до старших людей і принцип соціальної справедливості. Пенсія не може бути засудом до животіння у злиднях, а пенсіонер – тягарем для оточуючих. Сім’ї має бути вигідно мати пенсіонера.
3. Основна пенсія не може бути нижчою за прожитковий мінімум і становити менше, ніж 70 % попередньої заробітної платні пенсіонера. Мінімальна пенсія інвалідів не може бути нижчою за основну і має супроводжуватися надбавками відповідно до встановленої медичною комісією групи.
4. У пріоритетному порядку шляхом цільового фінансування створити всі умови для підвищення життєвого рівня, авторитету і ефективної діяльності працівників сфери освіти, науки, охорони здоров’я, культури, військовиків, працівників спецслужб і правоохоронних органів та державного управління, усієї національної інтелігенції як головного суб’єкта духовного, інтелектуального та економічного розвитку суспільства, підвищення добробуту всіх громадян і всебічного зміцнення держави.
5. Усунути головну причину бідності наших людей – неефективну кримінальну приватизацію та її реальний наслідок – низький рівень оплати праці людей, зайнятих в офіційному, легальному секторі економіки.
6. Визначити та встановити грошовий розмір пільг і допомог населенню, довести їх величини до кожної людини, що отримує ці пільги, унезалежнити користування пільгами від сваволі чиновників. Особливу увагу у цьому питанні приділити афганцям та іншим учасникам бойових дій, а також ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС.
7. Поповнити бюджет держави за рахунок введення диференційованого податку на велике майно.
8. Встановити персональну майнову відповідальність керівників підприємств за невиплату заробітної плати.
9. Розпочати процес випереджаючого зростання зарплатні та її максимального наближення до європейського рівня.
10. Домогтися угод про захист прав і свобод наших трудових емігрантів із урядами країн, де вони працюють.
11. Затвердити програми заходів по зростанню зайнятості в середині країни для зменшення і припинення трудової еміграції. Заохочувати внутрідержавне переміщення робочої сили.
12. Прискорити виплати по внутрішньому боргу громадянам через утворення ринку внутрішнього державного боргу, що збільшить величину і пришвидшить виплату заборгованих Ощадбанком заощаджень громадян.
13. Ліквідувати дитячу безпритульність, привести матеріальну базу і фінансування дитячих будинків і будинків перестарілих у відповідність із реальними потребами, припинити русифікацію і забезпечити високий рівень національно-патріотичного виховання дітей-сиріт.
14. Держава має розглядати сім’ю як основну складову нації, джерело продовження життя роду, національно-духовної спадковості та незнищенності нації. Сприяти відродженню традиційної української сім’ї та родинних стосунків як основи повноцінної життєдіяльності української громади. Українська громада була, є і буде невід’ємною складовою частиною суспільства, в якому формується українська людина.
15. Сприяти відродженню високого суспільного статусу української жінки – жінки-матері, берегині сімейного вогнища.
16. Захистити права матері і дитини. Призначені судом аліменти відраховуються у державний фонд, а одинока мати безперебійно одержує аліменти від держави, стягувати які і притягати до відповідальності за ухиляння від яких – обов’язок відповідних органів влади, а не безпорадної матері.
17. Ввести у дію програму стимулювання збільшення народжуваності. Після народження кожної дитини держава виплачує батькам одноразову допомогу, достатню для забезпечення всім необхідним нового члена сім’ї. У сім’ях, де рівень матеріального забезпечення нижчий прожиткового або перевищує його не більше, ніж на 50%, на кожну дитину батьки одержують щомісячну грошову допомогу в розмірі прожиткового мінімуму.
18. Надати пільги ветеранам ОУН-УПА, які забезпечать їм гідну старість.
19. Збільшити виплати по безробіттю, а також виплати сім’ям, де двоє безробітних і непрацездатні старі батьки або малолітні діти.
20. Налагодити видачу безкоштовної харчової допомоги кожному, хто відчуває у ній нагальну потребу. Створити гуртожитки-інтернати для тих, що втратили власне помешкання і засоби існування.
21. Утворити спеціальний дитячий лікувальний фонд для надання невідкладної медичної допомоги хворим дітям, батьки яких не можуть оплатити операції, лікування чи інші форми підтримання життя дитини.
22. Зберегти безкоштовну медичну допомогу, а також допомогу ліками пенсіонерам, багатодітним сім’ям і бідним людям.
23. Ввести страхову медицину. Бюджетна заробітна плата лікарям та медперсоналу буде доповнюватися гонораром з боку страхових компаній. Вона буде залежати від складності та відповідальності роботи.
24. Створити і розбудувати на засадах національної та професійної солідарності вільні профспілки для захисту соціальних та економічних інтересів трудівників.
25. Домагатися відшкодування Росією грошових заощаджень громадян, вкладених до Ощадбанку колишнього СРСР.
26. Ввести декларування доходів усіма громадянами без винятку та жорстку правову відповідальність за приховування доходів.
27. Усі дотеперішні спроби вирішення шахтарської проблематики здійснювалися виключно з міркувань економічної доцільності, а насправді – інтересів олігархічних кланів, а тому виявилися абсолютно неефективними. Випрацювати комплексну державну програму розвитку стратегічно важливої вугледобувної промисловості на основі якісно нового – національно-захисного підходу до цієї проблеми.