Трипільська культура

(5500 та 2500 рр. до н.е.) як перша культурна спільність з ознаками протодержави на території України.

Трипільці залишили помітний слід в етнокультурному розвитку Європи, починаючи з неоліту і закінчуючи мідно-бронзовим віком. На пізньому етапі свого розвитку трипільські племена займали величезні простори Східної Європи – від Слобідської України до Словаччини і Румунії, від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Досі триває дискусія про походження цієї культури (IV–III тис. до н.е.). Одні науковці вважають трипільську культуру автохтонною, тобто такою, що походить від місцевої буго-дністровської культури. Інші називають її носіїв пришельцями з Балкан та східного Середземномор'я. Існує й компромісна точка зору, згідно з якою трипільська культура є своєрідним синтезом місцевих та зайшлих елементів.

Незважаючи на те, що перші знахідки трипільської культури були зроблені відомим археологом В. Хвойкою ще на початку XX ст. в с. Трипілля біля Києва, ще й досі не дано належної оцінки її ролі в історії України. Щодо характеристики економічного життя трипільців, то головним їхнім заняттям було хліборобство та скотарство.

У період свого розквіту між 3500 та 2700 роками до н.е. трипільці жили великими селами по 600–700 осіб. Вони мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я мала власну частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного і білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили. Трипільці користувалися дерев'яним плугом, завдяки чому землеробство стало більш надійним способом добування їжі, ніж мисливство. Відомо, що вони застосовували й перші метали – мідь.
Таким чином, на території України ще за часів неоліту розвинулася могутня культура, яка пов'язана з іншими високо розвинутими культурами Східної Європи і Малої Азії і є ланкою єдиного ланцюга.