Метод аналізу доцільності витрат

Метод орієнтований на оцінку фінансової стійкості під­приємства (проекту) і на ідентифікацію на цій основі потен­ційних зон ризику.

Виділяють два його різновиди: 1) фіксація фінансового стану підприємства (оцінка фінансової стійкості); 2) зіставлення фі­нансової стійкості підприємства до і після впровадження аналі­зованого проекту (оцінка доцільності витрат). Віднесення фак­тичного або прогнозованого (у результаті впровадження проек­ту) стану підприємства до однієї з областей фінансової стійкості (нестійкості), і відповідно, областей ризику, виконується на ос­нові аналізу достатності обігових коштів (власних або позико­вих) для формування запасів і покриття витрат, пов'язаних з ви­конанням розглянутих видів діяльності (проектів).

З цією метою використовують такі показники фінансової стійкості підприємства:

1) надлишок (+) або нестача (-) власних обігових кош­тів, необхідних для функціонування підприємства або реаліза­ції проекту ;

2) надлишок (+) або нестача (-) власних, а також середньострокових та довгострокових позикових обігових джерел формування запасів та витрат ;

3) надлишок (+) або нестача (-) загальної величини обі­гових коштів з урахуванням середньострокових і довгостро­кових, а також короткострокових кредитів і позик, тобто основних джерел для формування запасів та витрат .

Ці показники відповідають показникам забезпеченості за­пасів і витрат джерелами їхнього формування.

Для їхнього визначення використовують балансову модель стійкості фінансового стану підприємства, яка має такий ви­гляд:

, (7.2)

де – основні кошти і вкладення;

– запаси та витрати;

– грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість та інші активи;

– джерела власних коштів;

– середньострокові, довгострокові кредити та позикові кошти;

– короткострокові кредити (до 1 року), позики, не погашені вчасно;

– кредиторська заборгованість та позикові кошти.

Для аналізу коштів, що підлягають під ризик, загальний фінансовий стан підприємства доцільно розділити на п'ять фінансових областей (рис. 7.2):

область абсолютної стійкості, коли мінімальна величина запасів і витрат, відповідає безризиковій області;

область нормальної стійкості відповідає області мінімального ризику, з нормальною величиною запасів і витрат;

область нестійкого стану відповідає області підвищеного ризику, з надлишковою величиною запасів і витрат;

область критичного стану відповідає області критичного ризику, коли присутня затовареність готовою продукцією, низький попит на неї;

область кризового стану відповідає області неприпустимого ризику, коли є надмірні запаси і затовареність готовою продукцією, а підприємство перебуває на грані банкрутства.

Обчислення трьох показників фінансової стійкості дозволяє визначити для кожної фінансової області ступінь їхньої стійкості.

Наявність власних обігових коштів дорівнює різниці величини джерел власних коштів та величини основних коштів і вкладень:

, (7.3)

тоді надлишок (+) або нестача (–) власних коштів:

. (7.4)

Надлишок (+) або нестача (–) власних, а також середньострокових та довгострокових позикових джерел формування запасів та витрат:

. (7.5)

Надлишок (+) або нестача (–) загальної величини основних джерел формування запасів та витрат:

Рис. 7.2. Співвідношення областей фінансової стійкості