Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів

Співробітництво з міжнародними валютно-кредитними організаціями (МВКО) розпочалося зі схвалення у червні 1992 р. Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій». Цього ж року було підписано Указ Президента № 379/92 від 14.07.1992 р. «Про членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку». Згідно з названими документами підприємства дістали можливість залучати довготермінові кредити під державні гарантії.

Кредити під державні гарантії залучаються для розвитку пріоритетних галузей економіки. Порядок отримання таких кредитів зафіксовано в положенні «Про порядок залучення іноземних кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів України для забезпечення зобов'язань юридичних осіб-резидентів щодо їх погашення» (постанова Кабінету Міністрів України № 414 від 05.05.1997 р.).

Можливість отримати такий кредит реалізується через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), що надаються банками-агентами. Банки оформляють внутрішні кредитні угоди, договори, застави та/або поруки, здійснюють контроль за порядком кредитування і виконанням проекту під гарантію Кабінету Міністрів України (КМУ). Як правило, банки відкривають з доручення підприємств безвідкличні документальні акредитиви на користь експортерів. На основі цих акредитивів оплачуються поставки обладнання чи надаються послуги. Після того, як об'єкт кредитування введений в дію, позичальники починають погашати борги в терміни і в обсягах, передбачених угодами.

У процесі кредитування міжнародними банками українські банки-агенти можуть надавати підприємствам-позичальникам допомогу щодо складання бізнес-плану, інвестиційної програми проекту або техніко-економічного обґрунтування позички.

Банк-агент може надати підприємству допомогу у випадку, коли останньому бракує:

стартових коштів для сплати авансового платежу – 15 % від загальної суми імпортного контракту;

коштів на сплату страхової премії на користь іноземної страхової компанії;

коштів для сплати належних платежів кредитору.

У таких випадках банк-агент може залучити кредит в іншого банку, але за обов'язкової умови, що погашення позички на авансовий та інші платежі субординовано з позичкою під гарантію Уряду.

У листопаді 1998 року Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про заходи щодо додаткового забезпечення гарантійних або інших зобов'язань Кабінету Міністрів України, які надаються в забезпечення зобов'язань юридичних осіб-резидентів, та вдосконалення системи відшкодування ними витрат Державного бюджету». Згідно з цим документом банки-агенти отримали змогу надавати зустрічні гарантії за кредитами, гарантованими Урядом.

За кредитування під державні гарантії підприємства-позичальники є підконтрольними з боку банку, який контролює їхні грошові потоки.

Основними міжнародними кредиторами державних підприємств є Світовий банк і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

За рахунок позичок Світового банку фінансуються проекти у вугільному секторі, енергетичній галузі, сільському господарстві, соціальній та управлінській сферах, медицині. Прикладом може бути, програма Світового банку, що передбачає структурну перебудову вугільної промисловості: закриття збиткових і переобладнання нерентабельних шахт, очищення навколишнього середовища, працевлаштування та перепідготовку працівників галузі. Проект розпочато у грудні 1996 року. Виплата основного боргу почалася у 2002 році і триватиме до кінця 2013 року. Уповноваженим представником України з обслуговування кредитної лінії Світового банку є Міністерство фінансів. Загальна сума кредиту становить 300 млн доларів США.

Європейський банк реконструкції та розвитку кредитує здебільшого великі проекти, спрямовані на підтримку енергетичної галузі, транспорту і міської інфраструктури. До таких проектів, наприклад, належать: реконструкція аеропорту «Бориспіль», телекомунікація ІТУР (Італія – Туреччина – Україна – Росія), реконструкція Старобешівської теплоелектростанції, комерціалізація залізничного транспорту, модернізація аеронавігаційної системи тощо.

За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.

Короткострокове кредитування здійснюється для реалізації експортних контрактів та придбання імпортної продукції з метою подальшого її використання в процесі виробництва.

Довгострокове кредитування виконується для фінансування основних засобів (придбання нового вітчизняного та імпортного обладнання).

Типові умови кредитування такі:

– мінімальна сума кредиту – 50 тис. дол. США;

– максимальна сума кредиту – визначається для кожного уповноваженого банку індивідуально;

– термін короткострокового кредиту – від 6 до 12 місяців;

– максимальний термін довгострокового кредиту – 5 років;

– максимальна відстрочка погашення основної суми боргу – 2 роки (тривалість пільгового періоду);

– орієнтовна відсоткова ставка за користування кредитом – 15 % річних.

У кредитному договорі встановлюються терміни сплати відсотків за кредитом ЄБРР. Протягом усього строку кредитування підприємство надсилає в банк щомісячні та щоквартальні повідомлення про хід виконання робіт згідно з бізнес-планом.

За рахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки фінансове скупні та забезпечені заставою проекти. При цьому вартість застави не повинна бути меншою за 140 % суми загальної кредитної заборгованості в разі підтримки позичальником коефіцієнта обслуговування боргу.

Кредитні кошти не спрямовуються: на рефінансування вже існуючих зобов'язань приватних підприємств або на фінансування придбання цінних паперів діючих підприємств і нерухомості; на реалізацію проектів, пов'язаних із гральним бізнесом, виробництвом або продажем зброї тощо.

Підприємство здійснює платежі згідно з умовами кредитної угоди, укладеної з банком.

Підприємства України мають можливість отримувати кредити за рахунок коштів Світового банку, Агентства США з міжнародного розвитку, Фонду «Євразія», а також коштів урядів зарубіжних країн. Переважно кредити надаються малим та середнім підприємствам через уповноважені банки України.

За кредитування підприємств міжнародними валютно-кредитними організаціями постають певні труднощі. По-перше, це оцінка вартості майна, що надається в заставу. Вартість активів у заставі оцінює Фонд державного майна України. Ця оцінка є остаточною і в майбутньому не коригується. Тому на практиці невиконання зобов'язань за підприємством-позичальником та за відшкодування витрат державного бюджету за гарантіями Уряду вартість майна, що продається на аукціоні, виявляється нижчою від початкове встановленої.

По-друге, це проблема визначення достатньої суми застави, коли підприємство-позичальник не має високоліквідних активів.

По-третє, це проблема валютного ризику за одержання іноземних позичок. Наприклад, якщо валютою позички є долар США, а основним постачальником обладнання за проектом – виробники країн Європи, то перед підприємством може постати проблема покриття валютного ризику.

Питання для самостійного опрацювання

1. Визначити можливості фінансування розвитку малих, середніх та великих підприємств за рахунок банківських кредитів.

2. Виявити сутність та питому вагу недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок, інвестиційних фондів фінансування розвитку малих і середніх підприємств України.

3. Виявити причини недостатнього рівня розвитку лізингових відносин в України.

4. Проаналізувати природу, наслідки, механізм фінансування великих підприємств України за рахунок міжнародних банківських і небанківських фінансових інституцій.

5. Окреслити переваги створення та розвитку спільних підприємств у країнах з перехідною економікою.

ТЕМА 9 ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

9.1 Зміст та задачі фінансового планування

Фінансове планування означає свідому організацію фінансового розвитку на підставі гармонійної, оптимальної структури цілей і відповідних до них засобів досягнення [17].

У той же час фінансове планування – процес розробки людьми конкретного плану фінансових заходів, тобто звичайний вид діяльності людини. Для того, щоб ця діяльність була успішною, необхідні методологія і методика розробки фінансового плану.

Планування фінансів, як і будь-який інший вид діяльності, має свою мету і свої задачі.

Метою планування фінансів є визначення можливих обсягів надходження грошових коштів і їх витрачання в плановому періоді.

Фінансовий план можна розглядати як завдання за окремими показниками, а також як фінансовий документ, що забезпечує взаємозв'язок показників розвитку підприємства з наявними ресурсами, взаємодію сукупної вартісної оцінки коштів, що беруть участь у відтворювальних процесах та в обігу грошового капіталу.

Основне завдання фінансового планування – це забезпечення нормального відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування, їх формування та використання.

Друге завдання – дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів. Бізнес-план, що містить докладне фінансове обґрунтування інвестиційного проекту, є для інвестора основним документом, що стимулює вкладення капіталу.

Третє завдання – гарантія виконання зобов'язань підприємства перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками та іншими кредиторами. Оптимальна для підприємства структура капіталу приносить максимальний прибуток і максимізує платежі до державного бюджету.

Четверте завдання – виявлення резервів та мобілізація ресурсів з метою ефективного використання прибутку та інших доходів, враховуючи й позареалізаційні.

П'яте завдання – контроль за фінансовим станом, плато- і кредитоспроможністю підприємства.

Логічна послідовність процесу планування представлена на рис. 9.1.

Рисунок 9.1 – Логіка планування

Важливим моментом фінансового планування є визначення стратегії планування.

Стратегія фінансового планування означає загальне спрямування розробки фінансового плану, джерел надходження коштів, джерел прибутку.

Суб'єкт господарювання представляє собою систему, що складається з різних виробництв, цехів, складів, служб (ремонтної тощо), відділів (фінансового, бухгалтерії тощо), лабораторій, магазинів та інших підрозділів. Роль кожного з цих підрозділів в одержанні прибутку є різною. Наприклад, суб'єкт господарювання не може існувати без бухгалтерії, але не можна вимагати від бухгалтерії, щоб вона приносила прибуток. Так само не можна вимагати прибутку від ремонтної служби, лабораторії якості тощо.

Важливим змістом фінансового планування в суб'єкті господарювання є визначення його центрів доходу (прибутку) і центрів витрат.

Центр доходу суб'єкта господарювання – це підрозділ, який приносить йому прибуток. Центр доходу має й інше призначення – профіт (фр. ргоfіt – вигода, прибуток).

Центр витрат – підрозділ суб'єкта господарювання, який є збитковим або взагалі некомерційним, але відіграє важливу роль у діяльності суб'єкта господарювання.

Крім зазначеного, фінансове планування або планування платежів охоплює всі потоки платежів. Воно необхідне, щоб формувати всі потоки платежів на підприємстві та між підприємством і зовнішнім середовищем з урахуванням стану платіжних засобів за один або кілька періодів. Потоки платежів та запаси платіжних засобів для фінансового планування слід визначати за видом, величиною і моментом часу їх виникнення на підставі діяльності підприємства в майбутньому періоді. Це дозволить володіти інформацією про очікувані платежі.

Фінансове планування потрібне, в першу чергу, для збереження фінансової рівноваги підприємства, а, з іншого боку, – для уникнення накопичення зайвих ліквідних засобів.

Воно повинно охоплювати всі фінансово-економічні та виробничо-господарські процеси (рис. 9.2).

Рисунок 9.2 – Склад фінансового планування

Ефективно виконати ці завдання можна лише в рамках одночасного планування. Щоб пов'язати всі розрахунки один з одним, розробляють схему інтегрованого загального планування на підприємстві або систему планування. Приблизну схему інтегрованого планування наводять В.А. Анташов та Г.В. Уварова (рис. 9.3).

Рисунок 9.3 – Приклад інтегрованого фінансового планування

Таке інтегроване планування дозволяє уникнути фінансової нерівноваги. Отже, фінансове планування представляє собою фінансове забезпечення господарської діяльності підприємства і формує основу для прийняття фінансових рішень.

9.2 Принципи і методи фінансового планування

Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на визначених принципах.

Основні принципи фінансового планування наведені на рисунку 9.4.

Рисунок 9.4 – Принципи фінансового планування

Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності, реалізується у зведеному плані (бюджеті). Окрім того, залежно від періоду, який охоплюється плануванням, виділяють:

стратегічні (декілька років) плани;

тактичні (квартал-рік) плани;

оперативні (до 1-го місяця) плани;

тактичні – у відповідності до поставлених задач; стратегічні – у відповідності до поставленої мети.

Принцип обґрунтованості полягає у необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні задачі й потреби ринку.

Принцип реальності ґрунтується на врахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки.

Принцип інтегрованості зумовлюється необхідністю тісного взаємозв'язку між різними видами планів (бюджетів) із тим, щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступний план розробляється, виходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани (бюджети) розробляються на базі стратегічних, оперативні – на базі тактичних і є їх продовженням і деталізацією. Даний принцип передбачає взаємозв'язок зведеного і функціональних планів.

Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві. Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними активними змінами зовнішнього середовища та потребою своєчасної адаптації планів до них. Особливо важлива така адаптація в умовах трансформації економіки. В Україні одним із найяскравіших проявів цього є нестабільність нормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової, бюджетної, фінансової системи. Для забезпечення реалізації принципу гнучкості необхідно використовувати систему змінного планування, створення резервів, перегляд планів з урахуванням змін зовнішнього середовища.

Принцип економічності полягає у тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситись з отриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, що планування – це досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, ресурсів тощо. Реалізація цього принципу забезпечується розробкою раціональних форм планів, виключенням дублюючої та нерелевантної інформації, ефективної організації всього процесу.

Головним інструментом фінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).

Кошторис (бюджет) – це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.

Основна мета складання кошторисів полягає:

в узгодженні оперативних і перспективних планів;

у координації дій різних підрозділів підприємства;

у деталізації загальних цілей виробництва і доведенні їх до керівництва різноманітними центрами відповідальності;,

в управлінні і контролі за виробництвом;

у стимулюванні ефективної роботи керівників і персоналу підприємства;

у визначенні майбутніх параметрів господарської діяльності;

у періодичному порівнянні поточних результатів діяльності з планом.

Останнім часом підприємства найчастіше застосовують систему бюджетного планування, яка впроваджується з метою економії фінансових ресурсів, скорочення невиробничих витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності планових показників.

Впровадження принципів бюджетування має низку переваг:

1) щомісячне планування бюджетів структурних підрозділів дає змогу одержати більш точні показники розмірів і структури затрат, ніж фінансова звітність, і, відповідно, більш точне планове значення розміру прибутку;

2) у межах затвердження бюджетів на місяць структурним підрозділам буде надана більша самостійність у витрачанні економії по бюджету фонду оплати праці, що підвищить матеріальну зацікавленість працівників в успішному виконанні планових завдань;

3) бюджетне планування дозволить здійснити режим економії фінансових ресурсів підприємства.

В економічній літературі достатньо чітко розрізняють поняття «план» і «бюджет». План – більш широке поняття, яке включає в себе впорядковану систему дій, спрямованих на досягнення деяких цілей.

Бюджет – більш вузьке поняття, яке означає кількісне представлення плану дій, причому, як правило, поняття «бюджет» традиційно трактується як «кошторис». Напрями бюджетування на підприємстві представлені на рис. 9.5.

Рисунок 9.5 – Напрями бюджетування на підприємстві

При розробці фінансового плану підприємства складаються наступні кошториси (бюджети):

кошторис продажу;

кошторис виробництва;

кошторис прямих матеріальних витрат;

кошторис витрат на оплату праці;

кошторис непрямих загальновиробничих витрат;

кошторис собівартості проданої продукції;

кошторис поточних періодичних загальногосподарських витрат;

кошторис прибутків та збитків;

кошторис капітальних витрат;

кошторис руху грошових коштів;

кошторис статей активу і пасиву і т.д.

Крім того, кошториси поділяються на два види: кошториси основної діяльності підприємства і кошториси неосновних видів діяльності.

Розглянемо приклади складання окремих кошторисів.

Кошторис (бюджет) продаж – це перший і найважливіший крок у складанні фінансового плану. Він складається з урахування рівня попиту на продукцію підприємства, географії збуту, категорії покупців, сезонних факторів. Він включає в себе дані про очікуваний грошовий потік від продажу, які в подальшому увійдуть до доходної частини бюджету потоку грошових коштів. Слід пам'ятати, що навіть незначне відхилення запланованого обсягу продажу від фактичного може призвести до серйозних відхилень бюджетних показників від фактичних.

Кошторис (бюджет) виробництва – це план випуску продукції у натуральному виразі. Його складають, виходячи з бюджету продажу з врахуванням виробничих потужностей, збільшення і зменшення запасів, а також величини зовнішніх закупок. Необхідний обсяг випуску продукції визначається як прогнозований запас готової продукції на кінець періоду плюс обсяг продажу за цей період і мінус запас готової продукції на початок періоду.

Кошторис (бюджет) прямих витрат на матеріали складають на підставі виробничого бюджету і бюджету продаж. Він показує, скільки сировини і матеріалів необхідно для виробництва і скільки повинно бути закуплено. Бюджет прямих затрат на матеріали, як правило, складається з врахуванням строків і порядку погашення кредиторської заборгованості за товари.

Бюджет загальновиробничих витрат відображає обсяг всіх витрат, пов'язаних із виробництвом продукції, за виключенням прямих затрат на матеріали і прямих затрат на оплату праці. Зазвичай він включає в себе ряд стандартних статей затрат: амортизацію й оренду виробничого обладнання, додаткові виплати працівникам, оплату невиробничого часу тощо.

Кошторисне планування містить два етапи:

1) планування – визначення майбутніх цілей;

2) моніторинг (супроводження) – аналіз оперативної господарської діяльності, тобто того, як протягом планового періоду здійснюється виконання запланованих рішень.

Кошториси складаються в цілому на рік з щоквартальною (чи щомісячною) розбивкою.

Розрізняють два підходи до розрахунку кошторисів:

1. Розробка кошторису з «нуля». Застосовується у випадку, якщо проектується нове підприємство чи підприємство змінює профіль роботи.

2. Планування від досягнутого. Застосовується у випадку, якщо профіль роботи підприємства не змінюється.

При складанні кошторисів використовуються різноманітні методи:

нормативний;

розрахунково-аналітичний;

балансовий;

оптимізації;

моделювання.

Сутністю нормативного методу складання кошторису є розрахунок обсягу затрат і потреби в ресурсах шляхом множення норми витрат ресурсів на запланований обсяг економічного показника (реалізація, випуск продукції). Нормативний метод планування є найпростішим методом. Маючи норму (норматив) і об'ємний показник, можна легко розрахувати плановий показник (рис. 9.6).

Рисунок 9.6 – Схема нормативного методу фінансового планування

Приклад 9.1

Норма витрат матеріалу на виробництво одиниці продукції складає 0,7 кг. Об'ємний показник (план випуску продукції) дорівнює 10000 од. щоквартально. Планова величина витрачання матеріалу за квартал складатиме 7000 кг [0,7кг * 10000 од].

Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає в тому, що розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс їх зміни у запланованому періоді. Експертна оцінка є результатом проведення експертизи, обробки і використання цього результату при обґрунтуванні значення ймовірності. Прийняття експертної оцінки – це комплекс логічних і математично-статистичних методів і процедур, пов'язаних з діяльністю експерта по переробці інформації, необхідної для аналізу і прийняття рішень.

Приклад 9.2

Фактичні залишки нереалізованої продукції на кінець кварталів передпланового періоду в днях обігу складали 10, 8, 11, 16 днів. Експертна оцінка динаміки зміни запасів свідчить, що є тенденція до збільшення норми запасу. Тому за базовий показник приймаємо 16 днів. Експертна оцінка перспектив розвитку господарського процесу в плановому кварталі показує, що попит на цю продукцію зростає. Це призводить до прискорення обігу. Тому вирішуємо знизити норму запасу на 1 день (15).

Одноденний обсяг обігу по даній продукції – 3 тис. грн;

Норматив запасів продукції – 45 тис. грн [15 * 3000].

Сутністю балансового методу є узгодження обсягу витрат і джерел розширення ресурсів (доходів).

Балансовий метод застосовується передусім при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби в надходженні коштів до фонду накопичення, фонду споживання тощо.

Наприклад, балансова ув'язка по фінансових фондах має вигляд:

3п + Н = В + 3К, (9.1)

де Зп – залишок коштів на початок планового періоду, грн;

Н – надходження коштів до фонду, грн;

В – витрачання коштів з фонду, грн;

Зк – залишок коштів на кінець планового періоду, грн.

Приклад 9.3

Залишок фонду накопичення на плановий період – 20 тис. грн. Протягом року за рахунок коштів фонду планується придбати обладнання на суму 100 тис. грн. Передбачається, що залишок фонду накопичення на кінець року складе 10 тис. грн. Тоді план надходження коштів до фонду накопичення буде: 90 тис. грн.

Сутністю методу оптимізації при складанні кошторису є багатоваріантність. З декількох кошторисів обирається найкращий з точки зору мінімальних затрат чи максимального одержаного ефекту (результату).

Приклад 9.4

Існує 2 варіанти вкладення капіталу. За І варіантом при капіталовкладеннях 100 тис. грн річний прибуток складатиме 50 тис. грн, за II варіантам при капіталовкладеннях 200 тис. грн річний прибуток – 60 тис. грн.

У розрахунках використовується критерій максимуму приведеного прибутку:

П – Ен * К → max, (9.2)

де П – прибуток, грн;

К – капіталовкладення, грн;

Ен – нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень (Ен = 0,15).

Приведений прибуток складе:

І варіант: 50 тис. грн – 0,15 х 100 тис. грн = 35 тис, грн.

II варіант: 60 тис. грн – 0,15 х 200 тис, грн = 30 тис. грн.

Таким чином, перший варіант вкладення капіталу є більш прибутковим.

Сутністю методу моделювання є аналіз функціональних зв'язків між різними елементами процесу виробництва. Наприклад, моделюється залежність прибутку від рівня витрат і обсягу реалізації продукції (виручки).

9.3 Порядок розробки фінансового плану

Фінансовий план – це заключна частина бізнес-плану, яка узагальнює всі попередні розділи у вартісному виразі. В ньому повинні бути відображені дані про обсяг продажу і загальний прибуток, обсяг інвестицій, джерела фінансування, використання власних коштів, а також позикових (із зазначенням строків і джерел погашення заборгованості), строки окупності капіталовкладень, витрати виробництва та обігу, відсоткове співвідношення доходів і витрат, строки виплати дивідендів (якщо це акціонерне товариство).

Умови, від яких залежить ефективність фінансового планування, випливають з самих цілей цього процесу і необхідного кінцевого результату. Акцент повинен бути зроблений на трьох з них.

1. Прогнозування. Першу умову можна сформулювати як здатність складати акуратні і обґрунтовані прогнози.

Не можна зводити прогнозування до чисто технічної вправи. Пристосування тенденцій під минулі факти і дані нічого не варте. Це пов'язано з тим, що майбутнє не обов'язково відтворює минулі картини, що було б зручним для планування.

2. Вибір оптимального фінансового плану.

У кінці своєї роботи фінансовому менеджеру доведеться визначити, який фінансовий план є найкращим. До цього часу не існує ніякої моделі чи процедури, яка могла б врахувати всі складності і приховані перешкоди, які виникають у процесі фінансового планування.

Складання фінансового плану починають з прогнозу обсягу продажу, який складається за кожним видом продукції, як правило, на 3 роки: для 1-го року щомісячно, для ІІ-го – щоквартально, для III-го на рік в цілому. Це пов'язано з тим, що в перший рік виробництва повинен бути відомий покупець продукції. Розрахунки на другий і третій роки мають характер прогнозів, складених на підставі маркетингових досліджень. Прогноз обсягу продажу за конкретним видом продукції може бути оформлений наступною таблицею (табл. 9.1).

Таблиця 9.1 – Прогноз обсягу продажу

Показник	І рік (місяці)	II рік (квартали)	ІІІ рік (прогноз)
		…
1. Обсяг продажу в натуральному виразі
2. Ціна за одиницю продукції
3. Обсяг продажу в грошовому виразі
Разом за рік

Важливим документом фінансового плану вважається баланс грошових витрат і надходжень, який має й іншу назву – баланс грошових потоків. Мета його складання полягає у тому, щоб досягти синхронності надходження і витрачання грошових коштів або, іншими словами, досягти необхідного рівня ліквідності активів майбутнього підприємства. Оскільки ліквідність розраховується на будь-яку дату, бажано, щоб дані балансу грошових витрат і надходжень наводились на короткі відрізки часу. При подовженні часових відрізків значення даних, викладених у цьому документі, знижується, навіть якщо вони є надійними.

В аналітичних цілях таблиця може бути доповнена даними про дебіторську заборгованість: про розмір безнадійних боргів, складських запасів, кредиторської заборгованості, що були взяті з інших розділів фінплану. Дані балансу грошових потоків необхідно пов'язати з діями підприємства по формуванню власних оборотних коштів. Адже саме недостатність власних оборотних коштів та їх мобілізація створюють ситуацію, коли в потрібний момент на рахунках підприємства немає потрібних грошових коштів. Потрібно згадати і про те, що показники ліквідності визначаються співвідношенням розміру оборотних коштів і короткострокових позикових джерел їх формування.

Невеликий документ із досить простою структурою носить назву таблиці доходів і витрат. Цей документ показує, як буде формуватися прибуток підприємства (табл. 9.2).

Таблиця 9.2 – Баланс грошових потоків

Показник	І рік (місяці)	ІІ рік (квартали)	ІІІ рік (прогноз)
		...
1. Залишок грошових коштів на початок місяця
2. Надходження грошових коштів:
- виручка від реалізації
- позареалізаційні доходи і надходження
- вкладення в капітал і фінансова допомога
- надходження кредитів
3. Грошові платежі:
- оплата товарів і послуг
- виплата заробітної плати
- сплата податків і податкових платежів
- позареалізаційні витрати і вкладення
- орендна плата
- страхові платежі
- витрати на рекламу
- погашення кредитів і сплата відсотків по них
- стягнення грошових коштів вищестоящою організацією на користь власників
4. Залишок грошових коштів на кінець місяця

До складу фінансового плану входить також баланс активів та пасивів підприємства.

Ліквідність проекту, що реалізується, може впливати на його прибутковість. Недостатність грошових коштів у конкретний момент часу спричиняє неплатежі і навіть загрозу банкрутства. Затримка в платежах призводить до необхідності сплачувати більші штрафи і пеню, що зменшує балансовий прибуток.

Баланс грошових потоків складається у вигляді таблиці, в якій відображаються дані про наявність грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання в самому періоді, і завершується таблиця даними про наявність грошових коштів на кінець періоду (табл. 9.3).

Таблиця 9.3 – Таблиця доходів і витрат

Показник	І рік (місяці)	II рік (квартали)	ІІІ рік (прогноз)
		...
1. Виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг (за вирахуванням ПДВ і акцизів)
2. Витрати на виробництво і реалізацію продукції, робіт, товарів, послуг
3. Доходи від операційної діяльності
4. Доходи від іншої діяльності
5. Доходи від інвестиційної діяльності
6. Доходи від фінансової діяльності
7. Доходи від надзвичайної діяльності
8. Загальний доход (л. 3 + 4 + 5 + 6 + 7)

Баланс активів та пасивів підприємства складається з метою оцінки тих видів активів, на які спрямовуються грошові кошти та тих видів пасивів, за рахунок яких планується фінансувати придбання чи створення цих активів. Серед активів балансу виділяють поточні активи (рахунок у банку, каса, інші надходження, дебіторська заборгованість) – як найбільш мобільну частину коштів, запаси та фіксовані активи. В пасиві відображено власні та позикові кошти, причому важливе значення має їх структура та зміна протягом запланованого трирічного періоду.

На Заході при складанні балансу активів і пасивів можна використовувати «метод пробки». Як відомо, в економічних розрахунках при плануванні перевага надається активам і витратам, а вже потім шукають джерела їх формування і фінансування. Різниця між запланованими активами і наявними джерелами фінансування називається «пробкою». Якщо вона має від'ємне значення, то її вибивають за допомогою додаткового зовнішнього фінансування: емісії цінних паперів чи кредитів. Якщо ж власних джерел і вже залучених до обігу позикових коштів буде більше, ніж необхідно для формування фінансових активів, виникає додаткове значення пробки, яке ліквідується поверненням позикових коштів, а зайві власні засоби можуть бути інвестовані в цінні папери.

При складанні фінансового плану також проводиться аналіз беззбитковості підприємства (метод «Витрати. Обсяг. Прибуток»). Методологічні основи цього методу розроблені вже досить давно, але практичному його використанню сприяла система обліку витрат, в основі якої лежить розподіл витрат на постійні та змінні, які по-різному реагують на зміну обсягу виробництва.

Визначення точки беззбитковості здійснюється розрахунковим і графічним способами. При розрахунковому методі використовують наступну формулу:

(9.3)

де Уmin – критичний обсяг виробництва в натуральному виразі;

Р – ціна одиниці продукції;

SС – сума постійних витрат;

Su – сума змінних витрат на одиницю продукції.

Прогнозна величина прибутку РR. відповідно складатиме:

(9.4)

де V – обсяг виробництва (продаж);

Sc – сума постійних витрат;

q ¹ – прогнозований обсяг виробництва (продаж) у натуральному виразі.

Розглянутий метод застосовується для вибору варіантів встановлення ціни на продукцію, що реалізується, визначених видів ресурсів, системи збуту продукції. Тому розрахунок точки беззбитковості доповнюється прогнозами про зміну прибутку в залежності від зміни умов і обсягів виробництва і реалізації продукції.

Ефективність аналізу беззбитковості дозволяє використовувати його при прогнозуванні величини фінансових ресурсів, але при його впровадженні у практику фінансового планування слід мати на увазі наступне:

– і графічний, і розрахунковий методи визначення прогнозованої величини прибутку передбачають обов'язковий поділ витрат на постійні та змінні, що обумовлено безпосередньо системою обліку витрат;

– побудова графіка здійснюється за даними одного виду продукції, тому необхідна розробка методів узагальнення даних про випуск тих видів продукції, які планує виробляти підприємство;

– виділення постійних витрат пов'язано з поняттям маржинального доходу, який складається з прибутку і постійних витрат в Україні, і в обліку не застосовується.

Приблизний зміст статей фінансового плану можна представити наступними основними статтями доходів та видатків підприємства (табл. 9.4).

Таблиця 9.4 – Фінансовий план підприємства на 200__ р.

№ з/п	Найменування показника	Сума, тис. грн
	I Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
1.	Інші операційні доходи, усього
2.	Інші фінансові доходи, усього
3.	Інші доходи, усього
4.	Надзвичайні доходи (відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій, стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо). Усього доходів
5.	Витрати
6.	Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)
7.	Адміністративні витрати, усього
8.	Витрати на збут, усього
9.	Інші операційні витрати, усього
10.	Позики на поповнення оборотних засобів
11.	Орендна плата понад вартості майна по лізингу
12.	Цільове фінансування і надходження з бюджету
13.	Цільове фінансування і надходження з позабюджетних фондів
14.	Безповоротна фінансова допомога
15.	Інші доходи і надходження
	Разом доходів
	II. Видатки і відрахування коштів
1.	Платежі до державного бюджету
2.	Відрахування до резервних фондів
3.	Відрахування до фондів накопичення
4.	Відрахування до фондів споживання
5.	Відрахування до фондів соціальної сфери
6.	Відрахування на благодійні цілі
7.	Виплачені дивіденди
8.	Довгострокові інвестиції
9.	Довгострокові фінансові вкладення
10.	Погашення позик на поповнення оборотних засобів
11.	Погашення довгострокових позик і сплата по них %
12.	Поповнення оборотних засобів
13.	Уцінка товарів
14.	Резерви наступних платежів
15.	Резерви по сумнівних боргах
16.	Резерви під знецінення вкладень у цінні папери
17.	Інші видатки і відрахування
	Разом видатків

Згідно з розпорядженням від 13 квітня 2005 р. № 95 м. Київ «Про складання фінансових планів підприємств» затверджено наступний фінансовий план підприємства.

У процесі фінансового планування відбувається конкретна ув'язка кожного виду капіталовкладень чи відрахувань та джерела його фінансування. Для цього складається перевірочна (шахова) таблиця до фінансового плану, в якій по вертикалі записують напрями використання фінансових ресурсів та прирівняних до них коштів, а по горизонталі джерела фінансування, тобто фінансові ресурси і прирівняні до них кошти. Така таблиця дозволяє виявити цільовий характер використання фінансових ресурсів, збалансувати доходи і видатки за статтями, визначити резерви формування фондів грошових коштів.

9.4 Оперативне фінансове планування

Управління виробничими процесами та регулювання розрахунків із покупцями, постачальниками, працівниками підприємства, фінансовою системою, кредитними установами, забезпечення платоспроможності підприємства значною мірою залежать від організації оперативного фінансового планування [17].

Оперативне фінансове планування включає складання платіжного календаря, касового плану і розрахунок потреби в короткостроковому кредиті.

Зміст оперативного планування при розробці платіжного календаря заключається у визначенні конкретної послідовності та строків здійснення всіх розрахунків, що дозволяє своєчасно перерахувати платежі до державного бюджету і позабюджетних фондів та забезпечити фінансування нормальної господарської діяльності підприємства. Платіжний календар складається на короткі проміжки часу (місяць, 15 днів, декаду, п'ятиденку). Строк визначається, виходячи з періодичності основних платежів підприємства. Найбільш доцільним є складання місячних планів з щодекадною розбивкою. Платіжний календар охоплює всі видатки і надходження коштів як в безготівковій, так і в готівковій формах, включаючи відносини з бюджетом та банками. Таким чином, платіжний календар дозволяє спостерігати за станом власних коштів, а також вказує на необхідність використання коштів у вигляді залученого капіталу.

Процес складання платіжного календаря можна розділити на 5 етапів (рис. 9.7).

Першим розділом платіжного календаря є його видаткова частина, що відображає всі розрахунки і перерахування коштів, другим – його доходна частина. Співвідношення між двома цими частинами повинно бути таким, щоб забезпечувалась їх рівність або перевищення доходів і надходжень над видатками. В останньому випадку надлишки коштів залишаються на поточному рахунку підприємства, що означає вищий рівень стійкості фінансового стану підприємства в майбутньому періоді.

Рисунок 9.7 – Послідовність складання платіжного календаря

Перевищення видатків над надходженнями свідчать про зниження можливостей підприємства в покритті майбутніх видатків. В такому випадку слід частину непершочергових платежів перенести на інший календарний період, прискорити, по можливості, відвантаження і реалізацію продукції.

Вихідними даними для складання платіжного календаря є:

1) дані обліку операцій по поточному рахунку в банку;

2) дані обліку подання розрахункових документів до банку;

3) дані про термінові і прострочені платежі постачальникам;

4) графік відвантаження продукції;

5) фінансові результати від реалізації продукції;

6) планові внески до бюджету податку на прибуток, інших податків;

7) відрахування до позабюджетних фондів;

8) стан розрахунків з дебіторами і кредиторами.

При розробці платіжного календаря особлива увага має бути відведена правильному визначенню суми виручки від реалізації продукції, тому що остання складає основну частину всіх надходжень підприємства. Щоб забезпечити рівномірне надходження виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, необхідно встановити щоденний фінансовий контроль за виконанням плану відвантаження готової продукції, оформленням платіжних документів і своєчасної здачі їх до банку, що особливо важливо в нових умовах господарювання, коли задоволення виробничих і соціальних потреб здійснюється за рахунок зароблених коштів.

З огляду на це неодмінною умовою розробки платіжного календаря є оперативний фінансовий облік стану запасів готових виробів, ходу відвантаження і реалізації продукції, а також одержання прибутку.

Крім того, підприємство складає касовий план, тобто план обороту наявних коштів, в якому відображаються їх надходження і затрати. Упорядкування і виконання касового плану забезпечують суворий контроль за спрямуванням наявних коштів, своєчасне їх одержання й ефективне використання.

Касовий план – це план обігу готівки підприємства, який необхідний для контролю за її надходженням і витрачанням. Він розробляється на квартал і у встановлений строк представляється до комерційного банку, з яким підприємство уклало договір про розрахунково-касове обслуговування.

Касовий план складається за типовою формою і містить чотири розділи.

Перший розділ відображає надходження готівки (крім грошей, отриманих в банку) на підприємство в плановому кварталі за конкретними джерелами надходження (торгова виручка, виручка залізничного, повітряного транспорту, комунальні платежі, квартплата, виручка підприємств побутового обслуговування, інші надходження). Із загальної суми надходжень необхідно зазначити суми, які витрачаються на місці з виручки і здаються до каси банку.

У другому розділі показують види видатків підприємства готівкою (на заробітну плату, стипендії, постійні надбавки та інші види оплати праці, на виплату пенсій і допомог по соціальному страхуванню, на господарські витрати та витрати на відрядження).

Третій розділ містить розрахунок виплат заробітної плати та інших видів оплати праці на плановий квартал з урахуванням усіх можливих утримань (податків, платежів за спецодяг, погашення позик тощо). Якщо заробітна плата працівників перераховується до банків платіжним дорученням, то ці види перерахувань також відображаються у третьому розділі. Всі види утримань і перерахувань, вартість натуральних видач і пільг, що обліковуються у фонді оплати праці, вираховуються із загального фонду оплати праці.

У четвертому розділі заповнюється календар видач заробітної плати працівникам і службовцям, де у встановлені строки (конкретні числа місяця) вказуються суми виплат підприємству готівкою. Ці суми відповідно до договору розрахунково-касового обслуговування банк видає підприємству за встановлену в договорі плату. Якщо фактично касова заявка в конкретні місяці перевищує суму, вказану в касовому плані, то банк, як правило, стягує підвищений відсоток за видачу готівки, що заздалегідь фіксується у договорі розрахунково-касового обслуговування.

Касовий план необхідний підприємству, щоб більш точно представити розмір зобов'язань перед працівниками підприємства по заробітній платі і розмір інших виплат. Банку, що обслуговує підприємство, також необхідний касовий план, щоб скласти зведений касовий план на обслуговування своїх клієнтів у встановлені строки.

Якщо підприємство має потребу в короткостроковому кредиті, то необхідні документи представляють в банк у відповідності до його вимог, у результаті чого і укладається договір про кредитне обслуговування. Однак потрібно, щоб цьому передував обґрунтований розрахунок розміру кредиту, а також тієї суми, яку необхідно повернути банку. Ефективність заходу, що кредитується, чи очікувана виручка від реалізації продукції повинна забезпечити своєчасне повернення кредиту і виключити штрафні санкції.