Закон сталості складу

На початку ХІХ ст. французький вчений Ж. Пруст сформулював закон сталості складу: речовини мають сталий якісний і кількісний склад незалежно від способу їх добування.

Спочатку цей закон вважався загальним, його поширювали на всі хімічні речовини. З розвитком хімії виявилось, що цей закон не є загальним. Багато кристалічних речовин немолекулярної будови можуть мати різний кількісний склад залежно від способу їх добування. Наприклад, оксид заліза (ІІ), найпростішу формулу якого, звичайно, подають у вигляді FeO, в дійсності може мати склад Fe_0,89О, Fe_0,93О тощо.

Речовини, для яких справджується закон сталості складу, називається сполуками сталого складу, або дальтонідами, на відміну від сполук змінного складу, або берталідів.

До дальтонідів належать речовини з молекулярною структурою, наприклад: Н₂О, SО₂, Н₂S, НСl. Так, у сірководні, незалежно від того, яким способом він добутий, масова частка водню завжди становить 5,88%, сірки – 94,125%.

Більшість бертолідів мають кристалічну структуру. Багато сполук змінного складу утворюють метали з киснем, сіркою, азотом, фосфором, вуглецем.

Отже, точніше закон сталості складу слід формулювати так: хімічні сполуки з молекулярною структурою мають сталий якісний і кількісний склад незалежно від способу їх добування.