Світова криза заборгованості. Проблеми зовнішньої заборгованості України

У попередніх питаннях ми розглянули суть та механізм функціонування міжнародного кредиту як міжнародного руху позичкового капіталу. Загальний висновок свідчить про те, що нормально функціонуючий міжнародний кредит, як і лібералізація торгівлі або міграція праці, сприяють більш ефективному розвитку продуктивних сил світу, зростанню добробуту країн, залучених до міжнародної економіки.

Проте практика міжнародного кредиту з усією очевидністю свідчить, наскільки реальний розвиток міжнародного ринку кредиту не узгоджується з такими умовами нормальної роботи кредитної системи, як стабільність та своєчасна виплата боргів.

Вагомим підтвердженням цього - світова криза заборгованості.

Головною причиною періодичної повторюваності міжнародної кризи заборгованості є наявність сильної мотивації до відмови від платежів по боргу суверенними боржниками. Якщо уряди-боржники доходять висновку, що виконання всіх платіжних зобов'язань не забезпечує більше чистого припливу коштів у майбутньому, з'являється стимул відмовитись від частини або від усіх платежів по боргу, аби тільки уникнути відпливу ресурсів з країн. Існування такого стимулу до відмови від платежів допомагає пояснити неодноразові випадки відмови від платежів латиноамериканських країн на початку XIX ст., одночасні масові відмови платити в 30-х роках і події 1982 р., коли величина сум обслуговування боргу збільшилась до розмірів нових надходжень капіталу і багато боржників вимагали перегляду строків платежів.

Причина припинення платежів суверенними боржниками допомагає пояснити і деякі риси поведінки міжнародних кредиторів. Одна з них - наполегливість у встановленні вищої відсоткової ставки в кредитах зарубіжним урядам у порівнянні з кредитами приватним та державним позичальникам у своїй власній країні. Вимоги вищої відсоткової ставки є способом отримання своєрідної премії на випадок відмови від виплат по боргах: поки немає кризи, кредитори отримують цю премію, але у випадку кризи вони мають великі збитки.

Що здатне вирішити проблему відмови від платежів? Гадаємо, що це не може бути традиційне продовження, яке пов'язує надходження нових кредитів боржнику з виконанням вимоги "затягування пасків", щоб відтягти момент відмови від виплат по боргах. Нові кредити повинні щонайменше покривати суми виплат відсотків та основної суми боргу. Але навіть нові кредити настільки великі, що їх надання збільшує загальну суму боргу, через що боржник врешті-решт може відмовитися платити незалежно від того, як довго здійснюватиметься нове кредитування.

Надійним способом вирішення проблеми права власності на кредити, що надаються суверенним боржникам, є введення застави або забезпечення, тобто активів того чи іншого виду, які можуть перейти у власність кредитора у випадку зупинення виплат по боргу позичальника. В угодах по позиках усередині країни юридичне оформлені застава чи забезпечення відіграють важливу роль у підтриманні виплат по боргу і разом з тим у зміцненні кредитоспроможності боржника, дозволяючи йому отримувати позики за нижчою відсотковою ставкою і за зручнішою тимчасовою схемою. У минулому країнами, що своєчасно сплачували борги, звичайно виявлялись ті, чиї кредитори мали можливість накласти арешт на активи боржників у випадку недотримання строків виплат. Незважаючи на прийняття зазначених вище заходів, сукупний борг країн світу в 2002 р. становив 2 трлн.дол. Держави найбільших боржники світу показані в табл. 13.

Таблиця 13 Зовнішній борг деяких країн світу (2002 р. млрд дол.)

Країна	Обсяг боргу	Країна	Обсяг боргу
1. СІЛА (1995р.) р.)		11. Туреччина
2. Бразилія		12. Індія
3. Австралія		13.1спанія(1993 р.)
4. Аргентина		14.Швеція(1994 р.)
5. Росія		15. Польща
6. Мексика		16. Греція
7. Китай		17. Таїланд
8. Півд. Корея		18. Філліпіни
9. Індонезія		19. Гонконг
10. Ірак		20. Малайзія
		...................................
		47. Україна
		СВІТ

Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються, а відтак проблема міжнародної заборгованості цих країн є однією з центральних як за теорією, так і за практикою міжнародної валютно-кредитної та фінансової політики.

Значне зростання заборгованості КР розпочалося із середини 70-х років XX ст. У 1992 р. вона досягла 1400 млрд. дол. (порівнянні з 250 млрд. дол. у 1975 р.). Розглянемо причини вибухового зростання заборгованості.

З одного боку - зростання позичкового капіталу, який шукає прибуткового застосування, що розпочалося у зв'язку з нафтовою кризою кінця 1973 р. КР виявились залученими до інтенсивного процесу міжнародного переміщення капіталу. Необхідність реалізації програми індустріалізації, виплати відсотків по попередніх позиках, використання нових позик не на цілі розвитку, а на покриття поточного дефіциту платіжних балансів у зв'язку зі зростанням цін на паливо, нав'язування їм з різних боків політики мілітаризації, діяльність ТНК спонукала країни, що розвиваються, брати позики і кредити у зростаючих обсягах. Негативну роль зігравала і масова корупція чиновництва, яке наживалось на угодах по отриманню кредитів.

З іншого боку - в цей же період відбувся ряд взаємопов'язаних подій, які негативно вплинули на економічний і фінансовий стан країн, що розвиваються, і призвели до боргової кризи: у 1982 - 1983 рр. багато економічно відсталих країн виявились неспроможними здійснювати виплати по своїй зовнішній заборгованості.

Головні з цих подій - це стрибок цін на імпортовану нафту, скорочення попиту на сировину та сільськогосподарську продукцію з боку ПРК і відповідно зменшення експортних надходжень у країни, що розвиваються, підвищення відсоткових ставок у ПРК, зростання курсу долара, скорочення приватних позик.

Боргова криза справила негативний вплив не лише на загальну економічну ситуацію і показники економічного зростання країн, що розвиваються, а й на стан фінансово-банківської системи ПРК.

Економічно відсталі країни закликають до встановлення нового міжнародного економічного порядку. Реально ж кредитори ідуть на реструктуризацію боргу.

Реструктуризація боргу - це переоформлення боргових зобов'язань, по яких настав або прострочено строк платежу. У це поняття входять:

1. Реструктуризація боргу по лінії Паризького і Лондонського клубів. Вона найбільш значуща для державних боргів і відбувається за загальною угодою країн-кредиторів.

Список учасників Паризького клубу може змінюватись, однак у ньому присутні головні кредитори. Головне завдання зустрічей у Паризькому клубі - створити сприятливі умови для повернення боргів.

Паризький клуб утворено в 1956 р. як неформальну організацію урядів країн - кредиторів для розв'язання проблеми заборгованості. Клуб здійснює нагляд за процесом сплати боргів і веде переговори з країнами-боржниками з питань реструктуризації боргів. Членами Клубу є переважно розвинуті країни ОЕСР. Головою Клубу традиційно є представник міністерства фінансів Франції. Члени Паризького клубу беруть на себе зобов'язання кредитувати один одного в національних валютах, а також - треті країни в рамках спільної угоди про позики. Крім того, вони надають валюту Міжнародному валютному фонду. Клуб розробляє умови позик, приймає рішення про пролонгацію заборгованості, а також припинення платежів за боргами.

Останнім часом реструктуризація боргів у Клубі відбувається за "розширеними умовами Торонто" і за "умовами Х'юстон".

Розширені умови Торонто були схвалені у грудні 1991 р. За ідеєю, вони повинні застосовуватись лише до більш бідних країн, котрі мають ВВП на душу населення менше 675 дол. і найбільший рівень зовнішньої заборгованості. Ці умови передбачають дві можливості зміни умов повернення зовнішніх боргів: 1) скорочення акуратно обслуговуваних боргів на 50% від загального боргу або 2) скорочення на 50% витрат по обслуговуванню боргу. Умови Торонто передбачається використати у випадках, коли країна-кредитор не бажає або неспроможна списати частину боргу або скоротити вимоги по його обслуговуванню. У цьому випадку повернення боргу кредитору розтягується більш як на 25 років, при цьому виплати відсотків відбуваються за ринковою ставкою з канікулами на перші 16 років.

У вересні 1990 р. Паризький клуб ухвалив умови Х'юстон. Вони застосовуються до країн із середнім доходом, в яких ВВП на душу населення не перевищує 1345 дол., і високим рівнем заборгованості. Згідно з х'юстонськими умовами країнам, які отримують офіційну допомогу на розвиток (25% кредиту на розвиток надається у вигляді грантів), повернення боргу розтягується на 20 років, відсотки не виплачуються протягом перших 10 років. Решті країн погашення боргу продовжується до 15 років, з яких відсотки не виплачуються протягом 8 років. За період до 1994 р. ці умови застосовувались до 14 країн, у тому числі до Англії, Сирії, Панами та Польщі.

Лондонський клуб - неурядова організація, яка об'єднує майже 600 найбільших приватних банків-кредиторів. Банки - члени Клубу укладають з урядом країни-боржника угоду про умови погашення боргу, його реструктуризації. Угода про реструктуризацію можлива тільки в тому випадку, якщо країна-боржник приймає програму МВФ зі структурного керування своєї економіки, причому її виконання жорстко контролюється.

Таким чином, Паризький і Лондонський клуби, формально незалежні організації, тісно координують свою роботу з МВФ. У сфері їхньої діяльності з 90-х років опинилися країни з перехідною економікою; від рішення клубів багато в чому залежить доля величезної заборгованості й майбутнього кредитування цих країн, в тому числі й України.

2. Реструктуризація боргу комерційними банками. Найбільш популярним заходом реорганізації боргу для комерційних банків-кредиторів став прийнятий у 1989 р. План Бреді. Згідно з цим планом банки йдуть на реорганізацію деякої частини боргу країн, що розвиваються (як правило, це - зниження відсоткових виплат), лише в тому випадку, якщо її уряд здійснюватиме більш радикальну програму макроекономічних і структурних перетворень. Кожний банк-кредитор має право вибрати свої методи реструктуризації, котрі були передбачені в умовах договору. Однак, на практиці, що склалась, банки вибирають дорадчий комітет, що представляє інтереси усіх банків-кредиторів, і веде переговори з урядом-боржником. Незважаючи на практику ведення переговорів, загальний обсяг реструктурованого в 1993 - 1994 рр. боргу таких країн, як Бразилія, Домініканська Республіка, Йорданія, Польща, Болгарія та Еквадор становив 75 млрд. дол. До реструктуризації боргу також включаються:

1. Конверсія боргу в активи.

2. Зворотний викуп боргових зобов'язань (buy-bасk).

3. Конверсія боргу в облігації.

4. Списання всього боргу або його частини.