Інституціональна структура міжнародного кредиту. Міжнародні фінансові центри

Міжнародний рух позичкового капіталу забезпечується особливою інституціональною структурою. Суб'єктами цієї структури виступають професіональні посередники між кінцевими позичальниками та кредиторами різних країн. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі та ін. кредитно-фінансові установи. Вони акумулюють величезні грошові накопичення, що надходять на світовий ринок капіталу від офіційних інститутів: приватних фірм, страхових компаній, пенсійних фондів тощо. Основними клієнтами кредитно-фінансових установ, що виступають позичальники на світовому ринку капіталу, є транснаціональні корпорації, держава, державні органи, міжнародні регіональні організації.

Останнім часом в інституціональній структурі міжнародного кредиту помітно зросло значення міжнародних валютно-кредитних організацій.

До організацій, що мають усесвітнє значення, належать насамперед спеціалізовані інститути ООН - Міжнародний валютний фонд, Світовий Банк,, а також Міждержавний Банк міжнародних розрахунків (БМР), Паризький клуб та регіональні банки розвитку і валютно-кредитні організації ЄС.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1944 р. з метою регулювання валютно-кредитних відносин між державами - членами фонду і надання їм фінансової допомоги при валютних утрудненнях, викликаних дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко- та середньострокових кредитів в іноземній валюті. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а їх погашення здійснюються викупом національної валюти за іноземну. Заборгованість автоматично зменшується, якщо яка-небудь країна викуповує національну валюту позичальника в МВФ. З кінця 70-х і особливо з початку 80-х років МВФ розширив свою кредитну діяльність, особливо щодо країн, що розвиваються. Якщо в 1947 - 1976 рр. 60% кредитів МВФ припадало на ПРК, а на країни, що розвиваються, - всього 39,4%, то в 1977 - 1991 рр. відповідно - 7,9 і 92,1%; у 1990 -2000р.р. на країни, що розвиваються, припадало 69,8% кредитів

МВФ, на країни Центральної та Східної Європи -30,2%, на розвинуті країни - 0. У цей же період відбувається підвищення ролі МВФ як координатора міжнародних кредитів і гаранта платоспроможності країн-боржників.

МВФ надає так звані обумовлені кредити: головним елементом кредитної угоди з МВФ є визначення економічних і політичних умов. Відмова країни виконати умови МВФ закриває їй доступ до світового ринку капіталів, і, навпаки, навіть невелика позика МВФ дає країні можливість отримати більший кредит у банках.

Світовий Банк включає в себе чотири пов'язаних між собою міжнародних фінансових інститути: Міжнародний Банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ).

Міжнародний банк реконструкції і розвитку був заснований одночасно з МВФ з метою сприяння виконанню стратегічного завдання ООН: інтегрувати економіку всіх країн-учасниць з основними центрами світової системи господарства за допомогою надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Найбільша частина кредитів МБРР спрямовується в галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв'язок. Із середини 80-х років МБРР збільшив частку коштів для сільського господарства (до 20%), на охорону здоров'я та освіту. Промисловість отримує менше як 15% кредитів Банку. Останнім часом МБРР займається проблемою врегулювання боргу країн, що розвиваються: видає структурні кредити для регулювання структури економіки, оздоровлення платіжного балансу. У 1993 фінансовому році МБРР надав країнам, що розвиваються, кредитів на суму близько 17 млрд. дол., а разом зі своїми філіями (МАР, МФК, БАГІ) - близько 26 млрд. дол. МБРР - величезний світовий інвестиційний інститут. На початок 1998 р. сума позик, МБРР досягла 107 млрд. дол.

У 1960 р. була створена філія МБРР - Міжнародна асоціація розвитку - для надання пільгових кредитів найменш розвинутим країнам на строк до 50 років зі сплатою 0,75% річних. Кредити МАР слугують для просування товарів ПРК на ринки країн, що розвиваються.

Міжнародна фінансова корпорація створена за ініціативою США у 1956 р. для заохочення інвестицій приватного капіталу у промисловість країн, що розвиваються. МФК виконує функції, які дещо відрізняються від функцій МБРР. МФК надає кредити високорентабельним підприємствам, але без гарантій уряду. Це відгороджує приватні фірми від державного контролю і слугує інтересам залучення іноземного капіталу в економіку країн, що розвиваються. Іншою особливістю МФК є те, що вона має право безпосередньо здійснювати інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що будуються або розширюються, з наступним перепродажем їх акцій приватним інвесторам. Цим МФК сприяє розвитку національних фінансових ринків. З моменту утворення й до 1998 р. МФК здійснила інвестицій на суму 24 млрд. дол.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ) було засноване в 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом страхування їх від некомерційних ризиків: відміна конвертованості національної валюти і пов'язаних з цим перешкод у переказі прибутків у країну інвестора; експропріація майна інвестора, війни, громадянські заворушення, зриви контрактів внаслідок урядового рішення. Серед східноєвропейських країн БАГІ та МФК віддають пріоритет Польщі і Чехії, які створили найбільш сприятливий клімат для іноземних інвестицій.

У 1993 фінансовому році МБРР і МАР надали перші кредити вісьмом країнам колишнього СРСР на суму 1,63 млрд. дол.

Регіональні банки розвитку і валютно-кредитні організації ЄС. Великі регіональні банки розвитку Азії, Африки та Латинської Америки були створені з метою досягнення економічного співробітництва й інтеграції країн, що розвиваються, подолання їх зовнішньої залежності. У 1949 р. був утворений Міжамериканський банк розвитку (МаБР), до складу якого увійшли 27 учасників країн, що розвиваються, регіону та 16 розвинутих країн. У 1964 р. створено Африканський банк розвитку (АФБР) за участю 50 країн, що розвиваються, та 25 розвинутих країн, а в 1966 р. - Азіатський банк розвитку (АзБР), у якому беруть участь відповідно 31 і 14 країн.

До європейських валютно-кредитних організацій відносяться:

• Європейський інвестиційний банк (ЄІБ);

• Європейський Центральний банк (ЄЦБ);

• Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

ЄБРР (1990 р.) створено з метою стимулювання вкладання капіталів у галузі та інфраструктури країн Центральної і Східної Європи.

Крім офіційних валютно-кредитних та фінансових організацій, існують і неофіційні організації промислове розвинутих країн: Паризький клуб країн-кредиторів, де обговорюються проблеми врегулювання, відстрочки платежів по державному боргу країн, і Лондонський клуб, де обговорюються проблеми врегулювання приватної зовнішньої заборгованості країн-боржників.

Із середини 70-х років міждержавне регулювання валютно-кредитних проблем перенесене на рівень нарад глав держав і урядів "сімки" та "групи десяти", до якої, крім "сімки", входять Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Швеція.

Ступінь участі і впливу окремих країн у міжнародних валютно-кредитних та фінансових інститутах визначається величиною їхнього внеску в капітал, оскільки звичайно застосовується система "виважених голосів".

Особливе місце в інституціональній структурі кредиту займають міжнародні фінансові центри. Вони акумулюють і розподіляють по всьому світу величезні маси фінансових коштів. У них зосереджені численні кредитно-фінансові установи, що обслуговують світоторговельні та фінансові потоки. У фінансових центрах здійснюється значна частина всіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних, емісійних та страхових операцій.

Фінансові центри географічне локалізуються там, де виконуються певні передумови для їх нормального функціонування (високий рівень економічного розвитку країни; активна участь даної країни в міжнародній торгівлі, розвинута банківська система; ліберальне валютне та податкове законодавство; політична стабільність і вигідне географічне становище).

Провідним фінансовим центром вважається Нью-Йорк, роль якого особливо велика в емісії акцій і облігацій, а також: у торгівлі цінними паперами. Нью-Йоркська фондова біржа є найбільшою у світі.

Головним європейським фінансовим центром є Лондон. Він займає перше місце у світі за обсягом міжнародних валютних, депозитних та кредитних операцій. Йому належить лідируюча роль і в розвитку нових операцій з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами. В галузі довгострокових позик у Західній Європі виділяються Цюріх та Франкфурт-на-Майні. Люксембург спеціалізується на короткострокових та середньострокових кредитних операціях.

Протягом останніх десятиліть неухильно зростає значення Токіо як міжнародного фінансового центру. Цьому сприяють перетворення Японії на великого кредитора у світі і лібералізація японського ринка капіталів.

Дедалі більшу роль на світовому ринку починають відігравати нові фінансові центри, що виникли на основі пільгових податкових і валютних режимів і отримали назву "офшор", яка вказує на відсутність жорсткого зв'язку з національною економікою. Такі центри розташовані в Сінгапурі, Гонконзі, Бахрейні, Панамі, а також на Багамських, Кайманових та Нідерландських Антильських Островах. Вони приваблюють транснаціональні банки і корпорації, які у подібних "пільгових гаванях" можуть реєструвати угоди, що укладаються в різних частинах світу.