![]() |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
|
Формування початкових уявлень про множину відбувається протягом усього навчання у дитячому садку. Особливого значення це завдання набуває саме на четвертому році життя. Робота з дітьми цього віку в основному спрямована на формування уявлень про межі множини та її елементи, уміння та навички в порівнюванні елементів, контрастних множин, на оволодіння прийомами накладання і прикладання.
Основними методичними прийомами формування уявлень про множину є дидактичні ігри та вправи з конкретними множинами (предметами, іграшками, картинками, геометричними фігурами). Широко застосовуються різноманітні картки.
На перших заняттях вихователь учить дітей виділяти окремі елементи в однорідній групі. Наприклад, на підносі, принесеному вихователем у групу, багато кольорових (червоних) олівців. Звертаючись до дітей, вона пропонує їм узяти по одному олівцю. «Скільки ти взяв?» — запитує вихователь. «Один». «А скільки ти взяла?». «Один». «І ти, Олю, візьми один».
Для підвищення пізнавальної активності дітей у процесі навмання рекомендується давати їм завдання знайти один або багато предметів у навколишній обстановці. При цьому слід пам'ятати, що сукупності цих предметів повинні бути просторово об'єднані в одну групу, бо діти цього віку не можуть робити просторово-кількісного аналізу і синтезу. З цією метою вихователь заздалегідь групує предмети і розміщує їх у різних місцях групової кімнати: на столах, полицях, підвіконнях. Спочатку можна допомагати дітям знаходити множини: «Погляньте на полицю і скажіть, яких іграшок багато, а яка одна». Вихователь дає завдання дітям: «Принеси одного зайчика», «Принеси багато півників». При цьому слід учити дітей
ПО
розповідати про виконані дії: «Я приніс одного зайчика», «Я приніс багато півників». Потім ці іграшки прибирають і дітям пропонують аналогічні завдання (можна повторити 7—8 разів).
Після того як діти навчаться виділяти окремі елементи у множині і, отже, порівнювати контрастні за кількістю множини — «багато і один», вихователь починає підводити дітей до порівняння елементів множин. З цією метою дітям пропонується накласти елементи однієї множини на елементи іншої. Наприклад, посадити ляльок на стільчики і знайти відповідність. Одній ляльці не вистачило стільчика, отже, ляльок більше, ніж стільців. Про це ж можна сказати інакше: «Стільців менше, ніж ляльок».
— На скільки більше ляльок? — запитує вихователь.
— На одну.
— Як зробити, щоб ляльок і стільців було порівну?
— Принести ще один стільчик.
На цих заняттях особливого значення набувають практичні дії дітей. Заняття, мета якого формування у дітей понять «більше — менше» за кількістю, встановлення взаємно-однозначної відповідності між елементами двох множин, може відбуватися так.
На заняття до дітей «приходять» ведмедик і лялька Оксана, вони приносять багато іграшок. Вихователь запитує дітей, хто більше приніс іграшок — ведмедик чи лялька? Діти по-різному відповідають на запитання.
Вихователь: «Ось Марина і Сашко говорять, що більше іграшок приніс ведмедик, а Мишко та Оленка — що лялька. Як же ми дізнаємось, хто з дітей правильно відповідає? Де ж більше іграшок?» Це і є проблемна ситуація. Створення такоГситуації — дуже важливий елемент на занятті.
Далі вихователь пропонує всі іграшки, принесені ведмедиком, поставити у ряд. Діти ставлять іграшки в один ряд. Тоді пропонується дітям до кожної іграшки, яку приніс ведмедик, поставити одну іграшку, принесену лялькою. Іграшки ставлять лише попарно. Тепер видно, де іграшок більше, а де менше. «Хто приніс більше іграшок? Хто приніс менше іграшок?».
Під кінець заняття діти дякують ведмедикові і ляльці за подарунки.
Можна розіграти аналогічну ситуацію: у гості до дітей прибігли з лісу лисичка і зайчик тощо.
Ш
![]() |
![]() |
![]() |
Рис. 1С |
Рис. 14 |
Рпс. 17 |
Рис. 15
Під час виконання вправ вихователь підводить дітей до вживання слів: багато, один, по одному, жодного, зовсім немає, порівну, більше, менше, стільки — скільки тощо.
На заняттях з математики вихователь використовує різноманітні (згідно з програмними завданнями) картки з намальованими на них предметами; картки, поділені на клітинки, з однією або двома смужками (рис. 14—21).
Спочатку вихователь використовує картки з намальованими на них предметами і пропонує покласти на кожен малюнок один предмет. Істотним у цій роботі є навчання практичних навичок накладання: брати предмети (іграшки) правою рукою, закривати малюнки по порядку, зліва направо, або справа наліво, не пропускаючи жодного. У перших завданнях кількість предметів і малюнків повинна бути однаковою. Це полегшує виконання завдання дитиною і контроль вихователя.
Надалі у запропонованих завданнях передбачається нерівність елементів порівнюваних множин. Діти визначають, де більше, де менше предметів. Вихователь показує дітям різні способи встановлення рівності: збільшен-
Рис. 18
ням або зменшенням елементів однієї з множин. У подібних вправах вихователь передбачає порівнювання елементів однорідних множин, що відрізняються за величиною: на картку з намальованими великими кружечками діти накладають менші і з'ясовують, що маленьких кружечків більше, а більших — менше. Такі вправи розвивають увагу дітей в тому, скільки елементів містить кожна множина.
Після того як діти оволодіють прийомом накладання, вихователь готує їх до оволодіння новим, складнішим
![]() | |||||
![]() | |||||
![]() |
![]() |
Рис. 19 |
Рис. 20
і. | ||
Рис. 21
прийомом поелементного порівняння двох множин — прийомом прикладання. Ця робота здійснюється поетапно. На першому етапі вихователь показує дітям прийом^ часткового накладання. Потім діти від попереднього накладання одних предметів на інші переходять до прикладання: спочатку накладають елементи однієї множини на елементи другої, а тоді кожен елемент другої множини знімають і підкладають його знизу, під елементами першої множини. На цьому етапі роботу полегшують картки, поділені на клітинки. Вони ніби звільняють дитину від додаткового завдання — робити просторовий аналіз елементів множини. У кожній клітинці, як у гніздечку, вміщується один елемент (предмет, малюнок).
На четвертому році життя діти повинні вміти вільно порівнювати множини прикладання предметів, розставляючи їх попарно: проти кожної великої мотрійки — одну маленьку.
Організовуючи заняття, вихователь повинен турбуватися про різноманітність наочного матеріалу та прийомів навчання, використовувати ігрові ситуації, показ прийомів порівняння у поєднанні з словом, і практичні дії дітей. Поступово вихователь вчить дітей виконувати завдання лише за усною інструкцією.
У цій віковій групі необхідно звертати увагу дітей на різноманітність множин за своєю природою і сприйняття їх різними аналізаторами. Ще не знаючи чисел, не вміючи лічити, діти порівнюють множину звуків з множиною предметів, рухів. Так, вихователь дає завдання дітям постукати по барабану стільки разів, скільки іграшок стоїть на столі. Г. М. Леушина пропонує подібні вправи виконувати у такій послідовності: вихователь стукає один раз і ставить на стіл іграшку, стукає ще раз і знову ставить іграшку; викликана дитина дивиться на ці предмети і стукає; всі діти у себе на столі відкладають іграшки по одній відповідно до кожного стуку вихователя; викликана дитина (з місця) плеще у долоні стільки разів, скільки в неї іграшок; вихователь плеще, а дитина, сприймаючи звуки на слух, плеще стільки ж разів.
Отже, подібне порівнювання множин здійснюється на основі суто чуттєвого сприйняття. Діти не лічать елементи множин, а зіставляють множини поелементно, встановлюють взаємно-однозначну відповідність між ними. Обов'язковою умовою у цих вправах є обмеженість кількості елементів (1—3).
Порівняння двох множин за участю слухового та рухового аналізаторів діти сприймають як ігровий прийом. Такі операції з множинами є підготовчим і цілком необхідним етапом "в оволодінні дітьми лічбою за допомогою числівників.
§ 2. Формування уявлень про число
Практичні дії дітей з конкретними множинами: вилучення з множини окремих елементів, створення множин (сукупностей) із окремих елементів, безпосереднє встановлення взаємно-однозначної відповідності між двома множинами сприяють формуванню у дітей первинних уявлень про число.
Спочатку діти засвоюють число «один». У деяких ситуаціях вони виділяють один і багато предметів, в інших — встановлюють, що одна множина предметів більша (менша) від іншої на один, вчаться знаходити рівність між двома множинами збільшенням або зменшенням сукупності на один елемент. Отже, уявлення про число один формується одночасно з уявленням про множину.
У групі четвертого року життя вихователь формує в дітей уявлення про утворення чисел «два» і «три» та вчить дітей розпізнавати множини з кількістю елементів у межах трьох.
Обов'язковою умовою ознайомлення дітей з утворенням чисел є порівнювання двох множин. Вихователь звертає увагу дітей на «галявинку», де росте ялинка. «Скільки ялинок?» — «Одна». «Під ялинку прибіг зайчик. Скільки зайчиків?» — «Один». «Що можна сказати про кількість ялинок і зайчиків?»— «їх порівну, по одному».— «Але ось прибіг під ялинку ще один зайчик. Тепер їх стало два». Вихователь лічить: «Один, два. Всього два зайчики». Потім повторюють діти: «Один, два; всього два зайчики». — «Як вийшло два зайчики?» — «Був один, прибіг ще один і стало два зайчики». — «Погляньте і скажіть: чого більше — ялиночок чи зайчиків?. А тепер скажіть, чого менше?» (рис. 22).
Підсумовуючи порівняння, вихователь підкреслює: «Зайчиків більше — їх два, ялинок менше — вона одна. Два більше, ніж один». На першому етапі такі узагальнення робить лише сам вихователь. Дітям поки що важко це і недоступно. Проте для формування уявлень про утворення чисел така підготовка необхідна.
И6
Рис. 22
Визначивши кількість елементів у множині, вихователь пропонує встановити рівність між ними. Діти використовують прямий (збільшенням меншої кількості елементів множини) і зворотний прийом порівняння множин (зменшенням). «Один зайчик погрався, погрався і побіг, — каже вихователь. — Скільки зайчиків залишилось?» — «Залишився один зайчик». «Що тепер можна сказати про кількість ялинок і зайчиків?» — «їх порівну, по одному».
Далі вихователь ознайомлює дітей з утворенням числа три. Тепер початковою множиною може бути множина, яка складається з двох предметів.
На одному із занять вихователь пропонує дітям допомогти ляльці Марійці накрити стіл для гостей (рис. 23). «Спочатку Марійка поставила на стіл два блюдця. Хто хоче допомогти Марійці? Скільки ти поставив блюдець?» — «Два блюдця». «Тепер треба поставити стільки ж чашок. Скільки треба поставити чашок?» — «дві»* «Правильно, дві чашки»,— уточнює вихователь. «Піди, Олю, постав. Полічи». — «Одна, дві. Всього дві чашки».
![]() |
Гпс. 23 |
«А що можна сказати про кількість блюдець і чашок?» — «їх порівну, їх по два».
Марійка згадала, що подруг прийде більше і поставила на стіл ще одне блюдце. Тепер блюдець стало три. Полічимо їх разом: «Одно, два, три».
Далі діти порівнюють множини з двома і трьома елементами, встановлюють між ними рівність: чашок і блюдець порівну, їх по два (їх по три). Спочатку вихователь лічить сам, а діти тільки називають число, потім обидві операції об'єднують.
Вихователь звертає увагу, що лічити предмети можна як зліва направо, так і навпаки. Діти четвертого року життя, перелічуючи предмети, беруть їх у руки і переставляють на певну відстань, при цьому голосно називають числівники по порядку.
У цей період найскладнішим для дітей є оволодіння підсумковою лічбою (скільки всього?). Інколи дитина помиляється або поспішає назвати наступне число, а рухи руки відстають від лічби, або навпаки — одним числом позначає відразу два предмети.
У процесі формування числових уявлень великого значення набуває словникова робота. Діти вчаться погоджувати числівники з іменниками в роді, числі та відмінку. Вихователь звертає увагу на те, що по-різному називаємо числа залежно від того, що лічимо. Наприклад, одна лялька, але один м'яч; дві мотрійки, але двоє яблук тощо. Особливу увагу слід приділити тому, щоб діти правильно називали числівник-—«один», а не замінювали його словом «раз».
Для того щоб діти усвідомили значення (особливість) останнього числівника під час лічби, вихователь учить дітей, закінчуючи її, робити обвідний рух рукою: «всього дві ялинки або всього три мотрійки».
Після того як діти оволодіють лічбою предметів у межах трьох, можна їм запропонувати лічити звуки, рухи, порівнювати множини предметів та звуків за ознакою числа.«Постав стільки мотрійок, скільки разів я плесну в долоні. Скільки ти поставив мотрійок?» Такі вправи сприяють встановленню міжаналізаторних зв'язків і формують у дітей вміння порівнювати множини за кількістю як основною ознакою.
Оволодіння лічбою за допомогою слів-числівників здійснюється поступово і продовжується у наступних вікових групах.
Дата публикования: 2014-12-11; Прочитано: 2522 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!