Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими рисами:
1) правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як події, котрі відбуваються та створюють правові наслідки незалежно від волі суб'єктів цивільного права;
2) правочини завжди є діями фізичної або юридичної особи. Цим вони відрізняються від адміністративних актів (актів управління), які видають органи державної влади та управління;
3) правочини завжди є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як делікти, котрі порушують цивільні права і тягнуть виникнення регулятивних відносин;
4) воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків. Цим вони відрізняються від юридичних вчинків, де волевиявлення не спрямоване спеціально на створення юридичних наслідків;
5) правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. Цим вони відрізняються від такого виду юридичних фактів, як акти цивільного стану, котрі, по-перше, об'єднують і події, і дії; по-друге, нерозривно пов'язані з фізичною особою і не стосуються осіб юридичних; по-третє, слугують передумовою виникнення у фізичних осіб можливості бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків.
Ст. 203 ЦК розрізняє односторонні правочини і договори (двосторонні та багатосторонні правочини).
Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов'язків достатньо волевиявлення однієї сторони (наприклад, волевиявлення спадкодавця-заповідача при складанні заповіту). При цьому слід мати на увазі, що згадана «одна сторона» може бути представлена однією або кількома особами (ч. З ст. 202).
Двосторонній або багатосторонній правочин є договором. Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Прикладом двостороннього правочину може бути договір купівлі-продажу, оренди, дарування та ін. Прикладом багатостороннього правочину (багатостороннього договору) є договір про спільну діяльність. При цьому на кожній стороні як двостороннього, так і багатостороннього правочину може виступати кілька осіб.
Класифікація правочинів можлива і за іншими критеріями. Зокрема, розрізняють:
1) правочини реальні та консенсуальні.
Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків досить досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов. З цього моменту правочин вважається укладеним і у його сторін виникають цивільні права і обов'язки. Таким договором є, наприклад, купівля-про-даж. Для реального правочину необхідна і домовленість сторін, і передача речі. Прикладом реальної угоди є договір позики. Доки гроші не передані позичальнику, права і обов'язки у сторін цього договору не виникають;
2) правочини сплатні та безоплатні.
У безоплатних угодах обов'язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна зі сторін. Прикладом може бути договір дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власність іншій стороні. Сплатні правочини характерні наявністю зустрічного майнового еквівалента. Наприклад, в договорі купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість нього отримує його вартість;
3) правочини абстрактні та каузальні. Правочини, де вказано на підставі їхнього
укладення, називаються каузальними. До них належить більша частина договорів цивільного права. Абстрактними вважаються правочини, в яких не визначено підстав їхнього здійснення. Прикладом абстрактного правочину є видача векселя;
4) правочини строкові та безстрокові.
У безстроковому правочині терміни та строки не застерігаються. Такий правочин, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї зі сторін (наприклад, договір оренди, укладений на невизначений термін). Строковим є правочин, у яких визначено момент виникнення у його сторін прав і обов'язків, тривалість їхнього існування, момент припинення тощо. Від строкових необхідно відрізняти умовні правочини, у яких виникнення, зміна або припинення прав і обов'язків пов'язується з настанням події, що має бути в майбутньому і щодо якої невідомо, настане вона чи ні.
Умовні правочини, у яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків погоджується з настанням якоїсь події. Для того щоб угода була визнана умовною, ця подія повинна мати місце в майбутньому і щодо нього повинно бути невідомо наступить вона чи ні.
Умовні угоди відрізняються від термінових угод тим, що термін наступить завжди, а от умова може відбутися, а може і не відбутися.
Дата публикования: 2014-11-28; Прочитано: 1936 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!