Основи ціноутворення

Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва і відображає рівень суспільно необхідних витрат праці. Економічна роль ціни в ринковій економіці виявляється через її функції: обліково – аналітичну; стимулюючу; розподільчу; регулюючу.

Ціноутворення – це процес встановлення і розробки ціни. Ринкове ціноутворення базується на об'єктивних законах: законі вартості, попиту, пропозиції, товарно-грошових відносин, корисності благ.

Ціна одиниці продукції (послуги) формується з окремих елементів. Типові складові ціни: повна собівартість продукції; прибуток; податок на додану вартість; акцизний збір; оптово - збутові надбавки (витрати і прибуток постачально - збутових організацій); торговельні надбавки (витрати і прибуток торговельних організацій). Перші два елементи формують оптову ціну підприємства, п'ять елементів – оптову ціну реалізації, шість елементів – роздрібну ціну.

У системі господарювання застосовується багато видів цін, які класифікуються за різними ознаками.

Залежно від рівня встановлення, регулювання застосовують централізовано-фіксовані і регульовані, договірні та вільні ціни, індикативні, комісійні ціни.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки виділяють світові, оптові, закупівельні, кошторисні та роздрібні, контрактні (біржові), трансфертні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

Крім того, в сучасній практиці господарювання застосовуються різні види ринкових цін, які виділяють без певних класифікаційних ознак: демпінгові, зональні, продажні, тверді, паритетні, базисні, диференційовані, престижні та інші.

З урахуванням впливу різних чинників, на рівень цін, прийнятій підприємством ринковій стратегії застосовуються різноманітні методи ціноутворення.

1. Метод „середні витрати плюс прибуток” Ціна визначаєтьсяяк сума середніх витрат та прибутку. Прибуток визначається у відсотках до собівартості самим підприємством, виходячи із рентабельності продукції та її конкурентоспроможності.

2. Отримання цільового (фіксованого) прибутку – метод ціноутворення, орієнтований на витрати і цільову норму прибили. Підприємства при встановленні ціни включають в неї планований прибуток у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбиткової і враховується залежність між загальними витратами, виручкою і обсягом продаж.

3.Метод встановлення ціни на основі споживчої вартості (цінності товару, що відчувається) ґрунтується на оцінці споживчого ефекту, який має споживач від використання товару.

4. Метод ціноутворення „за рівнем поточних цін” („за рівнем конкуренції” або пропорційне ціноутворення) полягає в тому, що ціну розглядають і встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію у конкурентів.

5. Метод ціноутворення „за рівнем попиту” передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон'юнктура ринку, супутні послуги.

6. Встановлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу „за рівнем поточних цін” і застосовується з метою отримання замовлення, тендеру на виконання виробничо-технічного проекту. Тому цей метод ще називають методом тендерного ціноутворення.

Практично підприємства встановлюють не окремі ціни на продукцію, а використовують цілу систему цін, яка враховує кон'юнктуру ринку, вплив інших чинників: форму оплати, величину партії товару, спосіб доставки, сезонні знижки, супутні послуги та інші. У зв'язку з цим в системі цін можна виділити такі типи модифікованих цін: територіальні; із знижками; стимулювання покупок; пільгові; на нові товари ( „зняття сливок на ринку” і „проникнення на ринок”).