Джерела і процедури отримання аудиторських доказів та вимоги, що до них висуваються

Джерелами аудиторських доказів є;

• дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна інформація про господарські операції;

• облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інформація зі звітів та прикладених до них первинних документів з по­гляду їхнього економічного змісту;

• Головна книга, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду й обороти за дебетом і кредитом відповідних ра­хунків;

• баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал;

• інвентаризаційні матеріали (описи, порівнювальні відомості, роз­рахунки природного убутку);

• розрахунки, декларації, кошториси, калькуляції, договори, контрак­ти, засновницькі документи, статут, накази, розпорядження, бізнес-плани;

• оперативна, статистична, податкова звітність;

• матеріали перевірок і ревізій, проведених органами податкової служ­би, державної контрольно-ревізійної служби, статистики, банків та ін.;

• матеріали внутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту);

• дані документального і фактичного контролю, експертних пере­вірок, лабораторних аналізів, контрольних вимірювань, проведених за участю аудиторів;

• письмові та усні заяви, пояснювальні й доповідні записки мате­ріально відповідальних та посадових осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, замовників тощо.

Для отримання аудиторських доказів щодо відповідності структури й ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього кон­тролю виконують тести систем контролю. Крім того, використову­ються процедури перевірки на суттєвість для отримання аудиторських доказів із метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звіт­ності. Такі процедури бувають двох типів: у вигляді перевірок опе­рацій та залишків за рахунками й проведених аналітичних процедур. Під час отримання аудиторських доказів за допомогою тестів сис­тем контролю аудитору слід розглянути достатність та належність аудиторських доказів для обґрунтування оцінки розміру ризику не­відповідності внутрішнього контролю.

При отриманні аудиторських доказів процедурами перевірки на суттєвість аудитор повинен оцінити розмір достатності та належності аудиторських доказів, одержаних шляхом таких процедур, разом із будь-якими даними, одержаними в результаті тестів систем контро­лю для обґрунтування тверджень фінансової звітності.

Твердження фінансової звітності — це твердження керівництва підприємства, чи прямо висловлені, чи, навпаки, втілені у фінансовій звітності. Вони можуть бути поділені на такі категорії:

• наявність: актив чи пасив існує на конкретну дату;

• права і обов'язки: актив чи пасив належить підприємству на пев­ну дату;

• факт події: факт того, що була здійснена операція чи подія, по­в'язана з підприємством у конкретний період;

• повнота: немає невідображених в обліку активів, пасивів, суттє­вих операцій чи подій;

• оцінка: оцінка активів чи пасивів зроблена правильно і вони відображені в усіх суттєвих аспектах обліку за правильною вартістю;

• вимір: операція чи інша подія в повному обсязі відображена в обліку, а надходження і видатки відображені у відповідному періоді;

• представлення і розкриття: позиція фінансової звітності розкрита, класифікована й описана за правилами її підготовки.

Аудиторські докази одержують стосовно кожного суттєвого твер­дження фінансової звітності. Аудиторські докази стосовно якогось одного твердження, наприклад, наявності запасів, не можуть служи­ти підставою для неодержання аудиторських доказів стосовно інших тверджень, наприклад, тверджень правильності їх оцінки. Характер, термін проведення та обсяг процедур перевірки на суттєвість зале­жать від конкретних тверджень. У результаті проведення тестів можна отримати аудиторські докази стосовно декількох тверджень, наприклад, інформація про суми дебіторської заборгованості може бути джерелом аудиторських доказів стосовно як наявності їх, так і правильності оцінки.

Аудитор одержує аудиторські докази шляхом застосування однієї або декількох із зазначених нижче процедур: перевірки, спостере­ження, опитування і підтвердження, підрахунку та аналітичних про­цедур. Термін проведення таких процедур частково залежатиме від часу, протягом якого потрібні аудиторські докази не вичерпано.

Перевірка складається з вивчення бухгалтерських регістрів, до­кументів або матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських регі­стрів та документів надає аудиторські докази різного рівня надійності, залежно від їхнього характеру і джерела отримання та ефективності засобів внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних ка­тегорій документальних аудиторських доказів, що мають для ауди­тора різний рівень надійності, належать: документальні аудиторські докази, які створені третіми особами і зберігаються на підприємстві; документальні аудиторські докази, які створені й зберігаються у третіх осіб; документальні аудиторські докази, які створені й зберігаються на підприємстві.

Таким чином, основними процедурами одержання аудиторських доказів є:

• перевірка;

• спостереження;

• опитування і підтвердження;

• підрахунок;

• аналітичні процедури.

Вибірка в аудиторській роботі, її сутність та етапи проведення.

Перевірити вci господарські операції крупного підприємства за період, від ведений на аудиторський процес, часто просто неможливо фізично. Зважаючи на чималий обсяг документації для обробки, аудитор часто звертається до вибіркового дослідження, при цьому він керуються принципом екстраполяції — розповсюдження результатів перевірки вибірки на всю генеральну сукупність об’єктів, що перевіряються з урахуванням:

• складу генеральної сукупності;

• величини граничної помилки вибірки;

• обсягу вибірки i методу від бору;

• інтерпретації аудитором результатів вибіркового дослідження.

Правильно зроблена вибірка може забезпечити високий ступін довіри щодо повноти відображення господарських операцій. Згідно з МСА 530 можливе застосування вибіркового дослідження в аудиті залежить від дотримання кількох умов: 1)вибірка повинна повністю від по відати поставленні меті

i характеру аудиторської перевірки; 2) обсяг генеральної сукупності Має бути досить великим; 3)генеральна сукупність повинна бути однорідною як за

класом операцій, так i за величиною їх значень; 4)вибірки повинні бути репрезентативними, тобто давати уявлення про вci основні класи операцій, перевірка яких є метою аудиту;

5)генеральна сукупність повинна охоплювати операції всього звітного періоду;

6)кожна одиниця генеральної сукупності повинна мати чітку фінацію.

Отже, вибіркове до слідження Має статистичний характер, ефективність якого залежить від методу формування вибірки. У процесі формування випадкової вибірки застосовується випадкова точка початку від бору, випадковий або систематичний метод від бору. При цьому, щоб забезпечити обґрунтованість вибірки, не враховуються суб’єкти він судження аудиторів.

Проте існують ситуації, в яких аудитор не повинен застосовувати вибірку, зокрема, якщо він занепокоєний результатами раніше виконаних перевірок i отриманою інформацією; якщо розмір помилки, визначений Згідно з теорією, не відповідає розміру помилки всієї генеральної сукупності; коли перевіряються статті балансу, до яких відповідно до вимог закону по­винні додаватися пояснення та аудиторська перевірка яких бажана незалежно від величини ix значення. Не застосовується вибірка i тоді, коли генеральна сукупність неоднорідна i струк­тура генеральної сукупності не дозволяє застосовувати вибіркове дослідження.

Основними під ходами до вибіркового дослідження в аудиті є атрибутивний та варіативний (монетарний).

Атрибутивне вибіркове дослідження призначене для виявлення того, який частіш генеральної сукупності характерні або, навпаки, не характерні ті чи iншi ознаки, що називаються атрибутами.

Варіантне вибіркове дослідження призначене для визна­чення абсолютного розміру помилки, тобто величини заниження або завищення значення показника. Отже, атрибутивне вибіркове дослідження більш доречне для перевірки на відповідність, а варіаційне — для перевірки по cyтi.

Основні етапи вибіркового дослідження в аудита мають такі процесуальні складові:

1)визначення цілей nepeвipoк на відповідність (наскільки мета перевірки контролю пов'язана з конкретними цілями аудиторської перевірки), та по cyтi (для виявлення фактів завищення або заниження значень сальдо рахунків);

2)визначення генеральної сукупності (множинності результати господарських операцій) одиниці вибіркового дослідження;

3)стратифікація (групування) генеральної сукупності операцій за розміром або за характером сальдо рахунків; за географічними ознаками; за часовою послідовністю; за алфавітом; за інтенсивністю запитав на певний вид інформацп. Групування дає можливість видати з однієї

генеральної сукупності для цілей обліку однорідних генеральних сукупностей для цілей аудиту, завдяки чому збільшується точність визначення одиниці вибіркового дослідження. Одиницею вибіркового дослідження можуть бути: документ, сальдо рахунку, запис в обліковому pееcтpi, фізична величина тощо;

4)визначення помилки або відхилення, тобто встановлення взаємозв’язку між загальною метою перевірки i одини­цею вибіркового дослідження. Kpiм пошуку помилок або відхилень, аудитор оцінює ймовірність того, що деякі помилки можуть залишитися непоміченими;

5)розрахунок обсягу вибірки проводиться таким чином, щоб, з одного боку, зменшити зайві витрати часу та зусиль на аудиторський процес, а з іншого, — заради вичерпної репрезентативності даних вибірки для яснішого виконання основ­ного завдання аудиторської перевірки;

6)добір одиниць у вибіркову сукупність, який повинен бу­ти випадковим, аби кожна одиниця вибіркового дослідження мала однаковий шанс бути відібраною. Методи випадкового та систематизованого добору сприяють досягненню ціеі мети, бо під час їхнього застосування використовують випадкову точку початку добору. Метод монетарного вибіркового дослідження відрізняється від paнішe вказаних — вci одиниці вибіркового досліджен­ня, значення яких більше або дорівнює значенню інтервалу вибірки, неодмінно потраплять до вибірки;

7) перевірка одиниць, які потрапили до вибіркової сукупності Обов'язковими вимогами до ясної позитивної оцінки вибірки є такі: наявність документації на кожну одиницю, що перевіряться, доведення перевірки до кінця з отриманням Bcix пояснень, оцінка результата» перевірки тощо.

Контрольні запитання