Види калькуляцій та елементи системи калькулювання

Для визначення собівартості за об'єктами виникнення та за при­значенням користуються групуванням витрат у калькуляційному розрізі («калькуляція» — від латинського саісиіаге — рахувати).

Калькуляція — це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Отже, каль­куляція, на відміну від витрат на виробництво, враховує витрати у відповідності з їх призначенням та місцем виникнення.

На сьогоднішній день принципи калькулювання собівартості продукції регламентує Типове положення з планування, обліку і каль­кулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджене постановою КМУ від 26.04.1996 року. Хоча деякі фор­мулювання цього положення в сучасних умовах не діють, але Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості №47 від 02.02.2001 р. [43] не скасовують Ти­пове положення та мають не обов'язковий, а рекомендаційний характер. Формально Типове положення, затверджене КМУ, стоїть у законодавчій ієрархії вище, ніж ПБО, які затверджуються Міністер­ством фінансів України. Нині це єдиний нормативний акт, що рег­ламентує питання організації внутрішньогосподарського обліку, але користуватися ним слід тільки у частині, що не суперечить національ­ним стандартам.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Проте існують так звані «типові» статті калькуляції, за якими можуть групуватися витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Типовими статтями калькуляції є:

1) сировина і матеріали;

2) паливо на технологічні потреби;

3) електроенергія на технологічні потреби;

4) покупні ресурси, комплектуючі вироби, напівфабрикати;

5) роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств
і організацій;

6) витрати інших матеріальних ресурсів;

7) відрахування на соціальні заходи;

8) основна заробітна плата виробничих працівників;

9) додаткова заробітна плата виробничих працівників;

10) амортизація основних виробничих засобів та інших необо­
ротних матеріальних активів;

11) витрати по орендній платі основних засобів;

12) загальновиробничі витрати.

Щоб визначити дійсну величину витрат на виробництво про­дукції, тобто собівартість, кінцеві величини загальних витрат на ви­робництво коригуються на підставі спеціальних розрахунків і даних бухгалтерського обліку. В результаті такого коригування одержують грошову оцінку собівартості товарної продукції підприємства як за­гальну суму витрат, яка після відповідного перегрупування економі­чних елементів за статтями калькуляції може бути розподілена між різними видами товарної продукції, що, в свою чергу, дає змогу роз­рахувати собівартість одиниці продукції кожного виду відповідно до даних про обсяги випуску різних видів товарної продукції.

Після закінчення звітного місяця і формування інших (крім вар­тості сировини) елементів виробничої собівартості готової продукції необхідно провести коригування собівартості готової продукції з ура­хуванням фактичних, а не нормативних витрат на її виробництво і відповідно відкоригувати собівартість реалізованої продукції.

Для визначення планової, або фактичної, собівартості, а також витрат операційної та звичайної діяльності необхідно знати:

—обсяг виробництва у натуральному виразі як за основними,
так і за допоміжними й обслуговуючими цехами;

—норми витрачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, па­
ливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його об­
слуговування;

—первісну вартість запасів, що використовують, та незаверше­
ного виробництва;

—чисельність окремих категорій працівників та фонд оплати
праці;

—економічні нормативи:

а) норми амортизаційних відрахувань (згідно з методом аморти­
зації, який обрало підприємство);

б) розмір внесків на соціальні заходи, ставки податків, зборів та
інших обов'язкових платежів, які відповідно до законодавства вклю­
чаються до складу собівартості та належать до витрат операційної
діяльності.

Крім того, для складання звітних калькуляцій використовують визначений під час розробки планових калькуляцій норматив умов­но-постійних загальновиробничих витрат.

Першим етапом розрахунку планових калькуляцій є визначення прямих витрат. У складі цих витрат виділяють ту частину, яку вклю­чають до собівартості реалізованої продукції, тобто окремо обліко­вують витрати, пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприє­мством (адміністративні витрати), витрати, пов'язані із збутом про­дукції, інші операційні витрати.