Українці на українських етнічних землях у складі Румунії

Вдало скориставшись політичним хаосом, що розпочався унаслідок розпаду Австро-Угорської і Російської імперій, Румунія захопила більшу територію, ніж ту, яку вона мала до вступу в світову війну. Характерною рисою цієї анексії стало збільшення території Румунського королівства, в т. ч. за рахунок великого масиву етнічних українських земель.

Українці в Румунії посідали третє місце за чисельністю після українського населення СРСР і Польщі. Офіційні румунські джерела міжвоєнного періоду обчислювали загальну кількість українців цифрою понад 580 тис. чоловік. Натомість українські демографи того часу (В. Кубійович та ін.) вважали, що кількість їхніх співвітчизників у Румунії наближалася до мільйона. Сучасні дослідники (С. Кульчицький) схильні більше довіряти останнім. Усіх, хто не виявляв наполегливості, під час переписів населення в Румунії записували румунами, а не українцями.

У Румунії проживали три українські громади, які різнилися історичною долею й не були пов'язані одна з одною. Найбільша з них жила на Буковині. Ця історична область з центром у Чернівцях мала змішане, здебільшого українське і румунське населення. Населення Буковини за 1900-1930 рр. зросло з 730 тис. чоловік до 853 тис. Питома вага українців за цей час зменшилася з 41 до 33%, а румунів - збільшилася з 31 до 41%. Перепис 1930 р. зафіксував наявність тут 280 тис. українців. У північній частині Буковини з давніх-давен мешкали українці, хоча було й немало румунських сіл. У південній частині румунське населення переважало, однак і тут у попередні століття з'явилися українські села.

Другу за чисельністю громаду становили українці анексованої у Росії в 1918 р. Бессарабської губернії. Північна Бессарабія (Хотинщина) в попередні століття становила одне ціле з Буковиною. Тут переважало автохтонне українське населення - 74% за переписом 1930 р. Частка молдаван не перевищувала 12%, євреїв - 10%. Шість центральних повітів Бессарабії становили етнічну територію молдаван. Українці жили розсіяно, головно, в містах. А Південна Бессарабія (Придунайський край) складалася з двох повітів - Аккерманського та Ізмаїльського. За національним складом населення була надзвичайно строкатою. Перепис 1930 р. зареєстрував 630 тис. жителів. Українці були найчисельнішою національною групою (37%), хоча й не становили більшості. Питома вага другої за чисельністю національної групи (молдавани та румуни) дорівнювала 19%, третьої (болгари) - 17%, четвертої (росіяни-старовіри)-13%, п'ятої (німці) - 9%.

Третю, найменшу в Румунії громаду становили українці Мараморощини (Марамороша від назви річки Мара). Сюди, де проходив кордон із Закарпатською Україною, вклинювалася смуга етнічного розселення українців. Наприкінці 20-х років у Мараморощині проживали 26 тис. чоловік, з них 17 тис. українців (65%), 6 тис. євреїв (23%), близько 1 тис. угорців.