Джерела права на галицьких та волинських землях міжвоєнної Польщі

У зв'язку із входженням Польщі з другої половини XVIII ст. до складу Австрії, Пруссії та Росії з відновленням після Першої світової війни польської державності там деякий час діяли іноземні правові системи (австрійська, німецька і російська). Маючи багато спільного, вони, втім, відрізнялися між собою, оскільки відповідали різному рівневі соціально-економічного і політичного розвитку країн - учасниць поділів Польщі. Польська влада визнавала попереднє законодавство тимчасово чинним, скасувавши лише положення, спрямовані проти польського народу.

Для ліквідації таких розбіжностей (партикуляризму) в польській системі права створеною (2 червня 1919 р.) Кодифікаційною комісією Польської республіки спочатку була проведена робота з уніфікації права, а відтак - його кодифікації (1930-ті роки). Так, на території Галичини продовжував діяти з деякими змінами австрійський Цивільний кодекс, затверджений І червня 1811 р. і введений в дію 1 січня 1812 р. Але в 1933 р. був затверджений обширний за своїм обсягом польський Кодекс зобов'язань, який припинив дію значної частини норм австрійського Кодексу 1811 р., проте окремі його положення застосовувалися у Польщі аж до 1946 року.

На Волині до затвердження польського Кодексу зобов'язань 1933 р. діяв X том Зводу законів Російської імперії 1832 р. з наступними змінами та доповненнями. Австрійський кримінальний кодекс 1852 р. застосовувався у Галичині аж до запровадження там польського Кримінального кодексу 1932 р. Тоді ж на Волині перестало діяти Уложення про покарання кримінальні і виправні в редакції 1885 р.

Аналогічно відбувалось з процесуальним законодавством на території Західної України. З 1 січня 1929 р. там введено в дію польський Кримінально-процесуальний кодекс 1928 р., який припинив дію австрійського Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. ні території Галичини і Статуту кримінального судочинства 1864 р.- на території Волині. З 1 січня 1933 р. почав діяти польський Цивільно-процесуальний кодекс, який замінив аналогічний австрійський Кодекс 1895 р. в Галичині і Статут цивільного судочинства 1864 р. на Волині.

Таким чином, увесь державний апарат Польщі був апаратом колоніального гноблення українського населення. На слухняне знаряддя влади у механізмі національного та політичного гноблення національних меншин у Галичині та на Волині були перетворені органи правосуддя Польщі. Антидемократичний характер політичного режиму міжвоєнної Польської держави яскраво виявлявся у недопущенні українців до роботи в державному апараті та в органах правосуддя. Деякий доступ українського населення до участі в органах місцевого самоврядування не змінював його колоніального становища і фактичного безправ'я. Жорстка антиукраїнська політика Польської держави, зокрема впродовж 1920-х - середини 1930-х рр., фактично йшла врозріз з нормами конституційного законодавства.