Держава і право в Україні доби Гетьманату - "Української держави" гетьмана П. Скоропадського

Другою за порядком українською національною державною формацією за новітнього часу стала "Українська держава" або Гетьманат.

Із-поміж усіх національних державних формацій революційного часу питання місця й ролі новітньої гетьманської держави у вітчизняних державотворчих процесах, її правового статусу у вітчизняній історичній та історико-правовій науках сьогодні висвітлюються чи не найбільш неоднозначно. Серед українських істориків тривалий час переважає думка, що "маріонетковий уряд П. Скоропадського" репрезентував найреакційніші, компрадорські (поміщицько-капіталістичні) верстви в Україні й проводив жорстку реакційну політику у соціально-політичній сфері (А. Брайчевський). Подібно, ті з вітчизняних істориків права, які здебільшого визначають гетьманську державу як "український різновид маріократії", вважають, що вся державотворча діяльність П. Скоропадського - яскраве свідчення "принесення інтересів народу у жертву інтересам держави" (О. Мироненко). Водночас, окремі з сучасних дослідників (А. Середа) бачать у цьому позитив і переконані, що авторитарний режим П. Скоропадського виправдовував своє існування вже самою необхідністю національного звільнення й відродження. Останнім часом у вітчизняній історико-правовій науці (О. Тимощук) утверджується думка про те, що встановлення гетьманського режиму свідчило насамперед про повагу до таких загальнолюдських цінностей, як життя, сім'я і власність особи, прагнення служити своїй Батьківщині, щоб налагодити в ній спокійне громадське життя й забезпечити правопорядок, а проголошення П. Скоропадським урядового курсу на ринкову економіку означало кардинальну зміну державних ціннісних пріоритетів.

І справді, період гетьманства Павла Скоропадського був ще більш суперечливим і неоднозначним, порівняно з річним періодом діяльності Центральної Ради. З одного боку, створювалася сильна і спочатку досить ефективна централізована влада, було впорядковане законодавство, відновлена у правах власність, розгорнулося будівництво регулярної армії та флоту. А з іншого - інституції, які діяли від імені української держави, цю державу дискредитували, причому нерідко діяли цілеспрямовано й організовано. Передусім ідеться про армійські частини, командний склад яких переважно складався з офіцерства російської царської армії, налаштованого відверто антиукраїнські, та місцевих органів влади, які також складалися з колишнього царського чиновництва.

Сучасні дослідники (Я. Грицак) висловлюють припущення, що у вужчому значенні, П. Скоропадський будував ані українську, ані російську національну державу. Гетьманський режим прагнув впровадити нову концепцію української нації, яка ґрунтувалася б не на знанні української мови, а на лояльності до Української держави А держава ця розумілася у ширшому, територіальному значенні, а не у вузькому, етнічному.

З інших особливостей державного будівництва у період Гетьманату варто наголосити на тому, що воно відбувалося за іноземної (німецької й Австро-Угорської) військової присутності. Хоча сам П. Скоропадський, як зазначають дослідники (С. Кульчицький, О. Реєнт), з обережністю ставився до німецьких і австрійських військових чинів, розуміючи їх незаінтересованість у створенні сильної й суверенної Української держави, а тому прагнув дотримуватися нейтралітету й очікував того ж від німецько-австрійського командування.

Передумови встановлення влади П. Скоропадського. Проголошення "Української держави"

Прихід до влади Павла Скоропадського зумовлювався низкою об'єктивних та суб'єктивних факторів, що пов'язуються із занепадом Української Центральної Ради.

Як відомо, до майже цілковитої втрати популярності Ради серед населення, передовсім, призвела її непослідовна й невдала про-соціалістична внутрішня та зовнішня політика. Вона стала головною передумовою занепаду Української Центральної Ради. Безсилля УЦР в організації державного апарату призвели до втрати реальноІ влади її органів на місцях. Відповідно, на цьому ґрунті з вимогами створення міцної ефективної влади, скасування земельного закону та відновлення приватної власності у політичних, військових, фінансово-промислових колах почала наростати й гуртуватися опозиція. Організаційною основою останньої стала утворена у березні 1918 р. Українська народна громада, яка об'єднувала великих землевласників, колишніх старшин Першого Українського корпусу та козаків з "Вільного козацтва" й мала тісні зв'язки з партією Українських хліборобів-демократів та з Союзом земельних власників (політичні сили, які також готували переворот).

Програма Української народної громади передбачала створення дієздатного й сильного уряду та відбудову армії й адміністративного апарату, яких у той час фактично не існувало. За допомогою останніх передбачалося відбудувати базований на правових нормах суспільно-політичний і громадський порядок та провести необхідні політичні й соціальні реформи. Здійснення політичної реформи передбачало забезпечення рівних можливостей участі всіх класів суспільства в політичному житті краю. Соціальна реформа полягала у збільшенні чисельності самостійних господарств шляхом обмеження величини найбільших маєтків.

Таким чином, наприкінці березня 1918 р. організаційно оформилася опозиція до Української Центральної Ради в особі Української народної громади, керівництво якої передбачало встановлення сильної одноособової диктаторської влади й визначило основні напрями державної політики.

Такі плани, з одного боку, нехай теоретично, однак рятували Українську державу, а з іншого - збігалися з прагненнями німецько-австрійського командування усунути від влади Українську Центральну Раду (зазначимо, що німецькі війська передислокувалися в Україну на запрошення тієї ж Центральної Ради). Для відсторонення Центральної Ради від влади у фактичних господарів становища в Україні були суб'єктивні підстави, адже уряд УНР затягував роботу військових комісій, гальмував підписання тих економічних угод, які німці хотіли нав'язати. Усе це об'єктивно призвело до конфлікту між урядом УНР і німецьким командуванням в Україні. Особливо дратував німців проект земельного закону України, яким передбачалося скасування приватної власності на землю, що виводилася зі сфери товарно-грошових відносин і оголошувалася загальнонародною власністю. На думку тодішнього голови РНМ УНР Всеволода Голубовича, саме відмова Центральної Ради внести на вимогу німців корективи до згаданого закону штовхнула окупантів на пошук "більш зговірливого контрагента і тим самим прискориш гетьманський переворот".

Переворот було здійснено 29 квітня 1918 р. у Києві на Всеукраїнському хліборобському з'їзді (з'їзді Союзу Земельних Власників України), делегати якого (6432 особи) постановили, що "для спасіння країни...необхідна сильна влада,... потрібен диктатор, згідно старовинних звичаїв - гетьман". Гетьманом України проголосили генерала Павла Скоропадського. Дослідники (Подковенко) зазначають, що загальна підтримка його кандидатури була зумовлена низкою суттєвій чинників: по-перше, П. Скоропадський мав гетьманський родовід; по-друге, він належав до найбільших землевласників і міг розраховувати на їх підтримку; по-третє, гетьман був досить популярним серед заможних верств населення як лідер Вільного козацтва, досвідчений воєначальник, командир Першого Українською корпусу, що надавав військову підтримку Центральній Раді.

Павло Скоропадський прийняв умови німецького командування (визнання Брестського миру, розпуск Центральної Ради, погодження з німецьким командуванням кількості та умов використання українських збройних формувань, впорядкування адміністративного апарату, розгляд антинімецьких акцій через систему військово-польових судів, відновлення власності на землю, вільної торговельної та іншої підприємницької діяльності, зобов'язання щодо забезпечення потреб військ Центральних країн і сплати за військову допомогу Україні), які, власне, й визначили політику нової влади.

У перший день приходу до влади гетьман відразу видав декілька нормативно-правових актів, які становили правову основу Його режиму. У "Грамоті до всього українського народу", що мала вид окремої листівки, П. Скоропадський закликав додержуватися порядку і спокою в країні. Проголошувалося, що управління державою гетьман буде здійснювати "до вибраний Сейму і відкриття його діяльності" за допомогою призначеного ним уряду на підставі законів про тимчасовий устрій. Конституційною основою нової держави стали оголошені того ж дня "Закони про тимчасовий державний устрій України", згідно з якими Центральна Рада, Мала рада розпускалися, закони Центральної Ради й Тимчасового російського уряду скасовувалися, назва "Українська Народна Республіка" замінювалася новою - "Українська держава".