Учасники бюджетного процесу

Учасники, згідно ст. 19 ч. 3 БКУ: органи, установи та посадові особи, наділенні бюджетними повноваженнями(правами та обов'язками) з управління бюджетними коштами.

Повноваження учасників бюджетного процесу

Президент України

1. підписує Закон про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік

2. уразі незгоди із Законом про Державний бюджет, прийнятим Верховною Радою, накладає вето

3. вносить в установленому чинним законодавством порядку зміни та доповнення до державного бюджету

4. вносить на розгляд Верховної Ради законопроекти, у тому числі в першочерговому порядку, які стосуються бюджетного процесу

5. видає укази, які можуть регулювати окремі поточні питання, що стосуються бюджетного процесу

Верховна Рада України

1. розробляє пропозиції до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період з конкретних макроекономічних показників, визначених у Бюджетному кодексі

2. приймає постанову про схвалення або взяїтя до відома Основних напрямів бюджетної політики

3. розглядає проект бюджету в трьох чи таннях

4. ухвалює Закон про Державний бюджет України

5. вносить зміни і доповнення із Закон про Державний бюджет України

6. розглядає та приймає рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України

Комітет Верховної Ради з питань бюджету

1. розглядає і вносить пропозиції стосовно основних напрямів бюджеті юї політики

2. бере участь у підготовці, розгляді, уточненні, узагальненні пропозицій, доповіданні на всіх трьох читаннях проекту Закону про Державний бюджет при його проходженні у Верховній Раді

3. розглядає звіт про проведені таємні видатки

4. розглядає ситуації, пов'язані із перевиконанням дохідної час тини Державного бюджету

5. готує співдоповідь, з якою виступає Голова комітету, про виконання Державного бюджету України

Рахункова палата

1. здійснює зовнішній контролі, та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ у частині контролю за використанням коштів Державного бюджету

2. після закінчення бюджетного року готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету. здійснює контроль за проведенням таємних видатків

3. готує співдоповідь про виконання Державного бюджету, з якою виступає Голова Рахункової палати

Кабінет Міністрів України

1. подає па розгляд ВРУ проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період

2. розробляє проект Закону про Державний бюджет

3. доопрацьовує проект Закону про Державний бюджет України після першого та другого читання у ВРУ

4. приймає рішення про виділення коштів із резервного фонду Державного бюджету

5. забезпечує виконання Державного бюджету України

6. подає річний звіт про виконання Державного бюджету Верховній Раді

7. доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів, текстові статті)

Міністерство фінансів

1. погоджує єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань

2. розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів

3. проводить аналіз бюджетного запиту;

4. визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів, і розробляє пропозиції щодо проекту ДБ;

5. у період підготовки пропозицій до проекту ДБ розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів;

6. подає проект Закону про ДБУ на розгляд КМУ;

7. допрацьовує проект ДБУ після першого та другого читання у ВРУ;

8. здійснює загальну організацію та управління виконанням ДБУ, координує діяльність учасників бюджетного процесу;

9. міністерство в особі Міністра фінансів затверджує та контролює розпис, за яким виконується ДБУ;

10. здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету протягом поточного бюджетного року;

11. при суттєвому невиконанні (більш ніж 13 %) доходів бюджету готує пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет;

12. установлює факт перевиконання дохідної частини бюджету;

13. здійснює контроль (разом з Рахунковою палатою) за проведенням таємних видатків;

14. доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період;

15. забезпечує опублікування проекту Закону про Державний бюджет, даних про виконання Закону по кварталах і за підсумками року, показників зведеного бюджету, іншої відкритої інформації про виконання Державного бюджету;

ДКУ

1. визначає (за погодженням із МФУ) єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави;

2. здійснює операції за коштами бюджетів;

3. здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

4. контролює бюджетні повноваження при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

5. веде бухгалтерський облік та складає звітність про виконання Державного та місцевих бюджетів;

6. здійснює безспірне списання коштів з рахунків згідно з порядком, установленим Бюджетним кодексом та іншими юридичними актами;

Розпорядники бюджетних коштів

1. на підставі плану своєї діяльності розробляють проекти кошторису та бюджетні запити і подають їх Міністерству фінансів чи місцевому фінансовому органу;

2. отримують бюджетні призначення і доводять у встановленому порядку до розпорядників нижчого рівня;

3. головні розпорядники затверджують кошториси розпорядників нижчого рівня;

4. головні розпорядники контролюють хід виконання кошторисів та аналізують ефективність використання бюджетних коштів у розпорядників нижчого рівня;

НБУ–подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів:

1. проект основних засад грошово–кредитної політики на наступний бюджетний рік;

2. проект кошторису доходів та видатків НБУ на наступний бюджетний рік.

Держанні органи місцевого самоврядування

1. місцеві фінансові органи розробляють і доводять до відома головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запит;

2. виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим оргаї пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, визначенні урахуванням вимог Бюджетного кодексу;

3. Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети;

4. Верховна Рада АРК та відповідні ради затверджують бюдже ти та звіти і виконання;

5. Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів;

Бюджетне планування.

Б ю д ж е т н е п р о г н о з у в а н н я – це науково–аналітична стадія розробки бюджету в процесі якої визначається концепція, шляхи її реалізації та основні завдання які мають бути досягнуті.

Об'єкти – показники доходів і видатків держави і місцевих бюджетів.

Мета – створення наукових передумов для прийняття управлінських рішень центральними та місцевими органами влади.

Передумови:

1. 1.Науковий аналіз

2. 2.Варіантне передбачення

3. 3.Оцінювання можливих наслідків

Складання прогнозів, як правило, передує процесові розроблення планів і є для нього вихідною базою.

Головна функція прогнозу – наукове передбачення.

Завдання прогнозування:

1. проведення аналізу ситуацій, тенденцій, соціально–економічного стану

2. виявлення проблеми, шляхи вирішення

3. попередження негативних наслідків

4. обґрунтування вибору

Основне завдання–визначення обсягу доходів і видатків бюджету та їх структури.

Згідно статті 33 БКУ проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період містить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;

2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) обґрунтувань і розрахунків питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди;

11) встановлення розміру мінімальної заробітної плати та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу ВВП, індексів споживчих та гуртових цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття.

За результатами парламентських слухань ВРУ приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Зазначена постанова може містити пропозиції ВРУ до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період виключно з питань, визначених частиною третьою цієї статті, в тому числі відповідні доручення КМУ.

Б ю д ж е т н е п л а н у в а н н я – це процес розроблення планів формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК, та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Об'єкт – бюджетна діяльність держави, державних установ і організацій.

Мета – забезпечення відповідності бюджетних ресурсів і потреб у них загалом, а також за спрямуванням по об'єктах і територіях.

Сфера застосування – розподіл і перерозподіл бюджетних ресурсів на всіх стадіях відтворювального процесу.

Передумови:

1. Бюджетна політика

2. Стратегія держави на плановий період

Основні функції:

1. Відображення основних напрямів бюджетної політики

2. Вибір раціональних шляхів бюджетного забезпечення

3. Здійснення необхідних заходів перерозподілу бюджетних ресурсів

4. Становлення раціональних форм мобілізації бюджетних ресурсів і визначення оптимального розподілу доходів і видатків.

Принципи бюджетного планування і прогнозування:

1. Альтернативності – вибір варіанту

2. Системності – дослідження кількісних і якісних показників макроекономічного розвитку

3. Цілеспрямованості та пріоритетності – оптимальне використання бюджетних ресурсів

4. Збалансування та пропорційності – прогнозування балансу

народногосподарської продукції

5. Наукового обґрунтування планів і прогнозів

6. Поєднання поточних і перспективних планів

Форми:

1. Директивне

2. Стратегічне (від 20 до 25 років)

3. Індикативне

Згідно статті 32 БКУ

1. Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.

2. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно–методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.

ТЕМА 7. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ.

ЛЕКЦІЯ. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ.

7.1. Бюджетний дефіцит як економічна категорія.

7.2. Причини виникнення та джерела покриття бюджетного дефіциту.

7.3. Державне регулювання бюджетного дефіциту.

______________________________________

7.1. Бюджетний дефіцит як економічна категорія.

Стан бюджету як фінансового плану держави може визначатися трьома показниками:

1. рівновагою доходів і видатків бюджету;

2. бюджетним профіцитом–перевищенням доходів над видатками бюджету;

3. бюджетним дефіцитом–перевищенням видатків над постійними доходами.

Бюджетний дефіцит – це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явиш в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці.

Бюджетний дефіцит ще не означає незбалансованість бюджету, бо при його складанні й затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування. Ситуація вважається контрольованою у разі, якщо бюджетний дефіцит є не більший 2- 3%ВВП.

Бюджетний дефіцит може виникати за різних обставин:

Класифікація бюджетного дефіциту

1. За формою прояву

1.1 Відкритий–офіційно визнаний дефіциту законі про бюджет на відповідний рік.

1.2 Прихований–виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту

2. За причинами виникнення

2.1 Вимушений–є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни

2.2 Свідомий – виникає внаслідок фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо ДБ.

Виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати

3. За напрямами дефіцитного фінансування

3.1 Активний–характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, ідо сприяє зростанню ВВП

3.2 Пасивний–характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків–соціальних трансфертів, виплат зарплати в бюджетній сфері тощо

4. За періодами існування

4.1 Стійкий –існує в довгостроковому періоді і породжується соціально-економічпими факторами

4.2 Тимчасовий–викликається касовими розривами у виконанні бюджспу або непередбачуваними обставинами

В Україні вперше і востаннє в 2002р. було сформовано бездефіцитний бюджет.

7.2. Причини виникнення та джерела покриття бюджетного дефіциту.

Причини виникнення дефіциту є:

1. спад виробництва та зниження ефективності функціонування окремих галузей,

2. несвоєчасне проведення структурних змін з економіці або її технічного переоснащення (великі капіталовкладення в економіку);

3. надзвичайні обставини; наявність тіньового сектора економіки;

4. надмірні державні витрати за окремими статтями видатків;

5. низька податкова дисципліна;

6. інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Стаття 15 БКУ визначає наступні джерела фінансування дефіциту бюджетів:

1. державні внутрішні та зовнішні запозичення;

2. внутрішні запозичення органів влади АРК;

3. внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування.

КМУ може брати позики в межах, визначених законом про ДБУ.

Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту ДБУ.

7.3. Державне регулювання бюджетного дефіциту.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією мстою необхідно:

1. Удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2. Посилити відповідальність суб'єктів господарювання та 'їх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3. Удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;

4. Забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення й виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

5. Запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

6. Перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

7. Запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному і плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

У науковій літературі існують твердження, що сам собою дефіцит може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. Проте не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування.