Основні періоди та етапи формування політичної карти світу

Формування сучасної політичної карти і сучасного світового господарства – дуже тривалий історичний процес, упродовж якого людство подолало шлях від „первісного стада” до епохи ЕОМ та атомної енергії. Історія формування світового порядку – це насамперед історія розвитку продуктивних сил суспільства, що зумовлюють виникнення різноманітних форм політичної надбудови. Після поділу суспільства на класи і появи перших державних утворень почалося формування політичної карти світу. Цей процес, як і розвиток світового господарства, відбувався не тільки в часі, а й у просторі, маючи чітко виражені географічні аспекти, пов’язані з поглибленням географічного поділу праці, подоланням роз’єднаності окремих частин Землі, розселенням людей і розширенням життєвого простору. Оскільки політичне й економічне життя є взаємопов’язаними, розглядати основні етапи розвитку політичної карти світу необхідно в контексті її зв’язку з економічною ситуацією в певній суспільно-економічній формації. Відповідно до цього в розвитку політичної й економічної карти світу виділяють наступні періоди.

Давній період (від епохи виникнення перших форм держави до V ст.. н.е.) охоплює епоху рабовласницького ладу. У цей період відбувається розвиток продуктивних сил: розширюється видобування корисних копалин, починається будівництво вітрильних суден, іригаційних систем тощо. Швидко збільшується кількість населення Землі, яка на початку нашої ери досягла 250-300 млн. осіб. Водночас розширюється життєвий простір, відбуваються важливі географічні відкриття регіонального значення. Виникають міста – спершу як центри зосередження ремісницького виробництва, а потім і торгівлі, яка особливо швидко розвивалася в Середземномор’ї, Південній і Південно-Східні Азії. З містами пов’язаний також розвиток науки, мистецтва, архітектури. Вважають, що в періоди розквіту Рима та Константинополя в них мешкало від 500 до 700 тис. жителів. Розвиток продуктивних сил і товарного господарства зумовив появу надлишкового продукту, приватної власності, розподіл суспільства на класи й утворення держав. Перші держави виникли в найдавніших землеробських осередках. Населеність багатьох тогочасних держав була значною: населення Римської імперії становило понад 50 млн. осіб, Індії та Китаю – приблизно по 40-50 млн. Разом з першими державами виникають і дві основні форми державного ладу:монархія (Давній Єгипет, Вавилон, Ассирія, Персія, Римська імперія) і республіка (міста-держави Фінікії, Греції, Давній Рим). Головним способом поділу території у цей період були війни.

Середньовічний період (V-Х V ст.) – це епоха феодалізму. Для неї характерний подальший поступовий розвиток продуктивних сил. Утворюється внутрішній ринок держав, долається відокремленість господарств і районів. Головною галуззю економіки в усіх країнах є сільське господарство, розвиваються городництво, садівництво, виноградарство. З’являються зачатки спеціалізації сільськогосподарських районів. Особливо швидко зростає виробництво: в Європі – ремісницького сукна, металовиробів, зброї; в Азії – бавовняних і шовкових тканин, Парчі, килимів, паперу, порцеляни. Як рухому силу почали широко використовувати вітер і падаючу воду. Значних успіхів досягає мореплавство. Зроблено важливі географічні відкриття. Чисельність населення в цей період через значну смертність зростає досить повільно і до 1500 року досягає 400-500 млн. осіб, з яких 60-70% припадає на Азію. В Європі й Азії виникають міста як центри ремесла, торгівлі, освіти, політичного життя.

Новий період (кінець ХV ст. – завершення Першої світової війни) – епоха зародження, зростання й встановлення капіталістичних відносин. У цей період технічний прогрес охоплює усі галузі промисловості, нові поштовхи для розвитку одержали торгівля і транспорт. Відбувається зміцнення внутрішніх ринків, культура знаходить своє вираження в ідеології Відродження, русі Реформації, у швидкому розвитку природничих наук, у тому числі географії. Прискорюється процес формування націй. Зародження капіталізму зумовило зміни у розміщенні населення. Зростає кількість міст, збільшується їхня людність. Зубожіння селян і ремісників сприяло масовим міграціям населення. Великі географічні відкриття значно вплинули на формування політичної карти світу і всього світового господарства. Головні наслідки цих відкриттів наступні: виникнення трьох перших колоніальних імперій: Іспанської (в Америці), Португальської та Голландської (в Азії); виникнення європейських колоніальних загарбань; виникнення світової торгівлі, що сприяло утворенню світового ринку.

За короткий період в орбіту міжнародних зв’язків, хоча й різною мірою, були залучені всі частини світу. Але ці зв’язки були однобічними: із колоній в Європу вивозили дорогоцінні метали, прянощі, перли, цукор, чай, опіум, а також рабів. Великими портами Європи стали Лісабон і Севілья, а згодом – Антверпен і Амстердам. Період промислових переворотів (середина ХVІІ ст. – кінець ХІХ ст.) ознаменувався буржуазними революціями, найзначнішою з яких була Велика Французька революція. У цей час абсолютні монархії поступаються місцем республікам (Франція) або конституційним монархіям (Англія, Нідерланди).

Швидко зростає чисельність населення світу (із 550 млн. у 1650 р. До 1250 млн. у 1850 р.), що призвело до збільшення його концентрації в містах. Виникають масові міжконтинентальні міграції, переважно із Старого (Європи) в Новий Світ (Америку), формуються нові нації. Протягом усього періоду зберігається промислове, торговельне, фінансове і військове домінування Англії. Лондон став найбільшим містом, портом, банківським центром світу. Найбільший вплив на політичну карту світу мало формування Британської колоніальної системи. Англія захопила величезні території, в тому числі Індію, Канаду, Австралію, Південну Африку, загальною площею понад 22 млн. км², а володіння Іспанії, Нідерландів і Франції або не зросли, або різко скоротилися. Так, внаслідок національно-визвольного руху в Латинській Америці майже усіх своїх колоній позбавилася Іспанія, що значно збільшило перевагу Англії.

Новітній період (після Першої світової війни до наших днів) поділяється на три етапи. Перший етап (1918-1945 рр.) почався з утворення першої соціалістичної держави – РСФСР, згодом СРСР – і помітних територіальних змін на політичній і економічній картах. Його характеризують такі загальні риси розвитку продуктивних сил: стрімке зростання нових галузей промисловості (електроенергетики, нафтової промисловості, виплавки алюмінію, автомобілебудування, виробництва пластмас), а також транспорту (автомобільного, повітряного, трубопровідного) і зв’язку (радіо), інтенсифікація сільського господарства. Прискорюються процеси збільшення чисельності населення Землі (до початку Другої світової війни його кількість досягла 2,2 млрд. осіб), урбанізації, формування націй. Відбуваються зміни і на політичній карті світу. Після поразки у Першій світовій війни на основі Версальської системи мирних угод Німеччина позбавилася частини своєї території в Європі та всіх своїх колоній. Утворилися нові суверенні держави: Польща, Фінляндія, Королівство сербів, хорватів і словенців. Австро-Угорська монархія розпалася на дві самостійні держави. Припинила існування Османська імперія, втративши усі свої володіння. Німецькі й османські колонії як мандатні території Ліги Націй дісталися державам-переможницям, переважно Англії, яка розширила площу своїх колоній до 35 млн. км², і Франції, якій належало 34% площі Африки. Усього на колонії та напівколонії в 1920 р. Припадало приблизно 70% суходолу, а в 1945 р. У колоніях і залежних територіях мешкало 2/3 населення земної кулі. Основні події 30-х років – встановлення фашистської диктатури в Німеччині 1933 р. І подальший поділ сфер впливу в Європі між СРСР і Німеччиною: 1938 р. – анексія Австрії та Чехословаччини, 1939 р. – захоплення Польщі, 1939 р. – приєднання до СРСР Західної України, 1940 – приєднання до СРСР Буковини і Бессарабії.

Другий етап (після Другої світової війни до початку 90-х років) характеризується бурхливим зростанням продуктивних сил, подальшим розвитком світового політичного процесу. Починаючи з 50-х років, у світі відбулося небачене раніше прискорення НТП, що спричинило науково-технічну революцію, яка зумовила якісні перетворення продуктивних сил, різко посилила інтернаціоналізацію господарства. Істотні зміни у населення світу пов’язані з прискореним зростанням його чисельності, що отримало назву „демографічний вибух”, змінами в структурі зайнятості, розвитком етнічних процесів. Зазнала змін і політична карта світу. Розгром фашизму в 1945 р. І перемога соціалістичних революцій у багатьох країнах перетворили соціалізм на світову систему: утворився соціалістичний табір у Європі (Польща, Німецька Демократична Республіка (НДР), Болгарія, Угорщина, Чехословаччина, Югославія, Румунія, Албанія), потім в Азії (Китай, Монголія, В’Єтнам, Корейська Народно-Демократична Республіка, Лаос) і в 1959 р. – на Кубі.

У жовтні 1945 р. У Сан-Франциско 51 державою світу засновано Організацію Об’єднаних Націй (ООН). У 1949 р. Створено Раду Економічної Взаємодопомоги, яка об’єднала всі тогочасні соціалістичні країни. У відповідь капіталістичні держави повідомили про створення Європейського Економічного Співтовариства (1957). У вересні 1949 р. Укладено договір про утворення двох країн на території повоєнної Німеччини: НДР (із столицею в Берліні) та ФРН (в Бонні).

Особливості 50-70-х років зумовлені розпадом колоніальної системи. Багато країн були втягнуті в численні колоніальні війни: Велика Британія – у Малайзії та Кенії, Франція – в Індокитаї й Алжирі, Нідерланди – в Індонезії, Португалія – в Анголі, Мозамбіку, Гвінеї-Бісау. У 1947 р. Формується Британська Співдружність, очолювана Великою Британією, запроваджується система опіки ООН. З 60-х років починається національно-визвольний рух у багатьох країнах Африки, наслідком якого було отримання ними незалежності. У 1955 р. В Африці нараховувалося всього чотири незалежні держави: Єгипет, Ліберія, Ефіопія та Королівство Лівія. У 1960 р., який вважають „роком Африки”, тут набули суверенітету і незалежності 17 колоній, у тому числі 14 французьких. У 60-70-ті роки процес деколонізації торкнувся Латинської Америки (одержали незалежність Ямайка, Трінідад і Тобаго, Гайана, Гренада, Домініка та ін.), Океанії (Західне Самоа, Тонга, Папуа-Нова Гвінея, Фіджі та ін.) і Європи (у 1964 р. Стала незалежною Мальта). Внаслідок цього на місці колишніх колоній постало приблизно 100 нових держав.

Третій етап (з початку 90-х років до нинішнього часу) характеризується змінами на політичній карті світу, що істотно вплинули на соціально-економічне і суспільно-політичне життя світового співтовариства, відбулися майже на всіх континентах:

· березень 1990 р. – одержання незалежності Намібією (остання із значних колоній в Африці);

· травень 1990 р. – об’єднання Народної Демократичної Республіки Ємен (НДРЄ) за столицею в Адені та Єменської Арабської Республіки зі столицею в Сані в Єменську Арабську Республіку (столиця Сана);

o жовтня 1990 р. – об’єднання ФРН і НДР в єдину державу – Федеративну Республіку Німеччина (з 1991 р. Столицею знову стає м. Берлін);

· 1991 р. – припинення діяльності Організації Варшавського Договору і Ради Економічної Взаємодопомоги;

· вересень 1991 р. – одержання незалежності Литвою, Латвією й Естонією, відокремлення від Югославії колишніх її союзних республік: Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговини та Македонії;

· осінь 1991 р. – одержання суверенітету Федеративними Штатами Мікронезії (колишні Каролінські Острови), Республікою Маршаллові Острови, Палау;

· грудень 1991 р. – розпад СРСР і СФРЮ;

· початок 1992 р. – утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД);

· квітень 1992 р. – утворення Союзної Республіки Югославія у складі Сербії й Чорногорії;

· 1 січня 1993 р. – мирний розпад за підписаною угодою Чехословаччина на Чехію (столиця Прага) і Словаччину (столиця Братислава);

· 24 травня 1993 р. – одержання незалежності Еритреєю, яка була провінцією Ефіопії на узбережжі Червоного моря і боролася за самовизначення впродовж майже 30 років;

· листопад 1993 р. – декларування автономії Палестини (370 км² сектору Газа, м. Єрихон і Західний берег річки Йордан);

· осінь 1993 р. – проголошення королівства Камбоджа;

· 1995 р. – перенесення столиці Нігерії з м. Лагос до м. Абуджа;

· 1996 р. – перенесення столиці Танзанії з м. Дар-ес-Салама до м. Додома;

· січень 1997 р.- (офіційно з 01.01.98 р.) – перенесення столиці Казахстану з м. Алмати до м. Астана;

· 1997 р. – перейменування африканської держави Заїр у Демократичну Республіку Конго;

· 1 липня 1997 р. - перехід під суверенітет Китаю Сянгану (Гонконг), а 20 грудня 2000 р. – Аоминю (Макао).

На 2002 рік у світі існувало майже 250 політико-територіальних утворень; 191 суверенна держава, з них члени ООН – 190 (3 березня 2002 р. Жителі Швейцарії 55% кількістю голосів проголосили вступ своєї країни до ООН і 10 вересня 2002 р. Країна офіційно прийнята останньою до цієї організації, не входить Ватикан) і до 50 територій із різним статусом (колонії, заморські департаменти, спірні території, протекторати тощо). Отже, політична карта світу є особливо динамічною. Вона відображає і фіксує основні політико-географічні процеси, пов’язані з кількісними та якісними змінами.