Нтна позиція 5 страница

тощо. Часто такий підхід називають функціональним поділом.

Горизонтальне декомпонування загальних стратегій має на меті поділ

робіт з огляду на зовнішнього постачальника або споживача. Таке

сегментування діяльності компанії здійснюють поетапно і поелементно: за

результатами, ринками, продуктами, клієнтами, регіонами тощо.

Обидва підходи до декомпонування загальних стратегій підприємства

мають свої переваги і недоліки. Та загалом горизонтальний підхід

продуктивніший, оскільки він більш конкретний, ефективніше виявляє

проблеми, сприяє пошуку доцільних у певній ситуації рішень. Очевидно, що

для структурування різних частин організації можуть бути використані різні

підходи, адекватні завданням, які їм необхідно вирішувати.

- встановлення відхилень від нормативних показників;

- удосконалення нормативних показників;

- коректування виробництва;

в) відповідно до рівнів суб’єктів управління:

- виробничо-диспетчерський відділ об’єднання;

- виробничо-диспетчерський відділ заводу;

- виробничо-диспетчерський відділ цеху тощо.

Можливі і інші варіанти декомпозиції і відповідно діагностики

внутрішнього стану підприємства.

7. Особливості декомпонування корпоративної стратегії підприємства

Кожна конкретна стратегія компанії — це ухвалення її вищим

керівництвом напряму або способу діяльності для досягнення важливого

результату, що має довгострокові наслідки. Її формування життєво

необхідне у разі змін у зовнішньому середовищі компанії: насичення попиту,

радикального оновлення технології, несподіваної появи нових конкурентів,

змін соціальних і економічних умов тощо. Тому всі концепції і моделі

ефективного

управління

спрямовані

на

розв’язання

конкретних

організаційно-управлінських завдань. Жодна модель не зробить систему

управління ефективною, однак вона може більш-менш результативно

розв’язати конкретне управлінське завдання, яке постало перед

підприємством. Обирати модель необхідно на основі пізнання й осмислення

конкретних завдань підприємства.

Мистецтво управління полягає в поділі основного завдання на

підзавдання

і

контролюванні

узгодженості

цих

підзавдань,

їх

підпорядкованості основному, а також в недопущенні конфлікту цілей і

забезпеченні керованості бізнесу. Поділ управлінського завдання на

підзавдання є особливо важливим етапом управління, оскільки від нього

залежать організаційна структура, інші управлінські рішення. Він може бути

здійснений за вертикальним і горизонтальним підходами.

Вертикальне декомпонування загальних стратегій полягає у

виокремленні етапів, типів робіт. Наприклад, в маркетинговій програмі

розрізняють вивчення ринків, аналіз продажів, побудову прогнозу продажів

тощо. Часто такий підхід називають функціональним поділом.

Горизонтальне декомпонування загальних стратегій має на меті поділ

робіт з огляду на зовнішнього постачальника або споживача. Таке

сегментування діяльності компанії здійснюють поетапно і поелементно: за

результатами, ринками, продуктами, клієнтами, регіонами тощо.

Обидва підходи до декомпонування загальних стратегій підприємства

мають свої переваги і недоліки. Та загалом горизонтальний підхід

продуктивніший, оскільки він більш конкретний, ефективніше виявляє

проблеми, сприяє пошуку доцільних у певній ситуації рішень. Очевидно, що

для структурування різних частин організації можуть бути використані різні

підходи, адекватні завданням, які їм необхідно вирішувати.

Використання горизонтального або вертикального декомпонування

загальних стратегій не вимагає ухвалення організаційних рішень, створення

підрозділів, опису посадових обов’язків, чого вимагає процесний підхід до

декомпонування, використання якого дає змогу розв’язувати нові завдання

без докорінних перетворень. Бо нерідко достатньо невеликих коректив, щоб

підприємство знову відповідало вимогам, що виникають під впливом

різноманітних факторів зовнішнього середовища. Це підтверджує правило,

що організаційний дизайн (проектування, конструювання, поліпшення

структурних особливостей організації) існує не сам по собі, а для

розв’язання конкретних завдань, а перетворення без переслідування

конкретної економічної мети не мають ніякої цінності.

Важливу роль у формуванні стратегії відіграє її декомпонування за

різними ознаками і функціями, передусім за завданнями, які необхідно

виконати для її реалізації. Спершу з’ясовують завдання для підприємства

загалом, а потім — для окремих його підрозділів. Після постановки завдань

визначають їх пріоритетність, терміни виконання, розраховують ресурси, не

випускаючи з поля зору цілісної системи в діалектичних зв’язках її окремих

частин.

Стратегію, на відміну від плану, розробляють за умови невизначеності

зовнішнього середовища, коли важко визначити головну мету підприємства,

основні і локальні цілі управління ним (ЦУ), а також виробити для його

підрозділів критерії управління (КУ). Тому в структурі стратегії неможливо

досягти єдності цілей і критеріїв управління, за якої для досягнення кожної

конкретної мети визначають відповідне завдання, оскільки кожна конкретна

стратегія є однією з альтернативних. У цьому є певний позитивний ефект, бо

погляд на кожну загальну стратегію сприяє надійному обґрунтуванню

типових стратегій, якими можуть бути підприємницька, організаційна,

виробнича. Така класифікація дає змогу побачити особливості

декомпонування загальних стратегій.

8. Концепція підприємницьких стратегій

Необхідність декомпонування найкраще розкриває концепція системи

підприємницьких стратегій. Цільова спрямованість кожної стратегії

визначається орієнтовним обґрунтуванням мети управління — орієнтиром

управління (ОрУ), який у процесі розроблення й реалізації стратегії весь час

уточнюється, наближаючись до конкретної мети. Кожному ОрУ відповідає

певна стратегія, яка є інструментом досягнення цієї мети. Так формується

пара (ОрУ, Стратегія), аналогічна парі (ЦУ, КУ).

Місія компанії може бути розбита на ОрУ кількох рівнів, створюючи

при цьому «дерево орієнтирів» (аналогічно «дереву цілей»). Щоб обрати

стратегію, яка б відповідала місії компанії, необхідно подбати, щоб кожному

цільовому орієнтиру відповідала конкретна стратегія певного рівня,

сукупність яких утворить «дерево підприємницьких стратегій».

Підприємницька стратегія — стратегія, безпосередньо спрямована на

вирішення конкретних проблем підприємництва. Загалом підприємницьку

Використання горизонтального або вертикального декомпонування

загальних стратегій не вимагає ухвалення організаційних рішень, створення

підрозділів, опису посадових обов’язків, чого вимагає процесний підхід до

декомпонування, використання якого дає змогу розв’язувати нові завдання

без докорінних перетворень. Бо нерідко достатньо невеликих коректив, щоб

підприємство знову відповідало вимогам, що виникають під впливом

різноманітних факторів зовнішнього середовища. Це підтверджує правило,

що організаційний дизайн (проектування, конструювання, поліпшення

структурних особливостей організації) існує не сам по собі, а для

розв’язання конкретних завдань, а перетворення без переслідування

конкретної економічної мети не мають ніякої цінності.

Важливу роль у формуванні стратегії відіграє її декомпонування за

різними ознаками і функціями, передусім за завданнями, які необхідно

виконати для її реалізації. Спершу з’ясовують завдання для підприємства

загалом, а потім — для окремих його підрозділів. Після постановки завдань

визначають їх пріоритетність, терміни виконання, розраховують ресурси, не

випускаючи з поля зору цілісної системи в діалектичних зв’язках її окремих

частин.

Стратегію, на відміну від плану, розробляють за умови невизначеності

зовнішнього середовища, коли важко визначити головну мету підприємства,

основні і локальні цілі управління ним (ЦУ), а також виробити для його

підрозділів критерії управління (КУ). Тому в структурі стратегії неможливо

досягти єдності цілей і критеріїв управління, за якої для досягнення кожної

конкретної мети визначають відповідне завдання, оскільки кожна конкретна

стратегія є однією з альтернативних. У цьому є певний позитивний ефект, бо

погляд на кожну загальну стратегію сприяє надійному обґрунтуванню

типових стратегій, якими можуть бути підприємницька, організаційна,

виробнича. Така класифікація дає змогу побачити особливості

декомпонування загальних стратегій.

8. Концепція підприємницьких стратегій

Необхідність декомпонування найкраще розкриває концепція системи

підприємницьких стратегій. Цільова спрямованість кожної стратегії

визначається орієнтовним обґрунтуванням мети управління — орієнтиром

управління (ОрУ), який у процесі розроблення й реалізації стратегії весь час

уточнюється, наближаючись до конкретної мети. Кожному ОрУ відповідає

певна стратегія, яка є інструментом досягнення цієї мети. Так формується

пара (ОрУ, Стратегія), аналогічна парі (ЦУ, КУ).

Місія компанії може бути розбита на ОрУ кількох рівнів, створюючи

при цьому «дерево орієнтирів» (аналогічно «дереву цілей»). Щоб обрати

стратегію, яка б відповідала місії компанії, необхідно подбати, щоб кожному

цільовому орієнтиру відповідала конкретна стратегія певного рівня,

сукупність яких утворить «дерево підприємницьких стратегій».

Підприємницька стратегія — стратегія, безпосередньо спрямована на

вирішення конкретних проблем підприємництва. Загалом підприємницьку

стратегію компанії можна розглядати як органічне поєднання кількох

конкретних стратегій. Унаслідок цього стратегія компанії уособлює

системний підхід до розв’язання проблем її розвитку і функціонування, що

забезпечує збалансованість її діяльності й визначає головні напрями

досягнення перспектив.

Діловій

практиці

відомі

різноманітні

стратегічні

напрями,

найпоширенішими серед яких є: стратегії виробничої діяльності;

задоволення потреб; зростання; науково-технічного розвитку; маркетингові;

конкуренції на товарних ринках; конкуренції і кооперації при створенні

нової продукції й технології (нововведення). Ці типові стратегії

підприємства у сукупності мають утворювати цілісну систему з прямими і

зворотними зв’язками між її елементами. У такій системі на першому рівні

декомпонування загальної стратегії можливі 42 зв’язки. Ідеальна стратегія

підприємства формується шляхом компонування конкретних стратегій з

урахуванням десятків важливих зв’язків. У сформованій загальній стратегії

підприємства конкретні стратегії виявляють шляхом її декомпонування, що

здійснити значно простіше, ніж компонувати її.

Отже,

стратегічні

напрями

відповідають

першому

рівню

декомпонування місії і стратегії підприємства. Прийняті в кожному з них

альтернативи можуть бути диференційовані за певними параметрами

діяльності компанії, що є другим рівнем декомпонування. При цьому

стратегії першого рівня фігурують як цілі для стратегій другого рівня.

Формуючи стратегії, підприємства відбирають із наявних альтернатив

конкретні стратегії, які відповідають обраним ними ОрУ, конкретизуючи їх

відповідно до своїх особливостей. При цьому підприємства можуть

спрямовувати свої стратегічні зусилля не лише на ринкове середовище

(підприємницька стратегія), а й на внутрішнє середовище (виробнича

стратегія).

9. Концепція організаційних стратегій підприємства

Концепція

організаційних

стратегій

спрямовує

менеджмент

підприємства на організування його внутрішньої діяльності. Організаційна

стратегія — сукупність правил і методів, що реалізують системний підхід до

організації діяльності підприємства.

Такими можуть бути:

— правила, що визначають набір критеріїв для оцінювання результатів

поточної і майбутньої діяльності;

— правила (організаційні концепції), за якими формуються відносини і

їх

процедури

всередині

підприємства

(організаційна

культура),

проектуються організаційні структури управління;

— правила (оперативні прийоми), відповідно до яких підприємство

здійснює свою повсякденну діяльність.

На основі сукупності організаційних стратегій можна визначити об’єкт

управління (структуру підприємства), механізм і організаційні заходи

стратегію компанії можна розглядати як органічне поєднання кількох

конкретних стратегій. Унаслідок цього стратегія компанії уособлює

системний підхід до розв’язання проблем її розвитку і функціонування, що

забезпечує збалансованість її діяльності й визначає головні напрями

досягнення перспектив.

Діловій

практиці

відомі

різноманітні

стратегічні

напрями,

найпоширенішими серед яких є: стратегії виробничої діяльності;

задоволення потреб; зростання; науково-технічного розвитку; маркетингові;

конкуренції на товарних ринках; конкуренції і кооперації при створенні

нової продукції й технології (нововведення). Ці типові стратегії

підприємства у сукупності мають утворювати цілісну систему з прямими і

зворотними зв’язками між її елементами. У такій системі на першому рівні

декомпонування загальної стратегії можливі 42 зв’язки. Ідеальна стратегія

підприємства формується шляхом компонування конкретних стратегій з

урахуванням десятків важливих зв’язків. У сформованій загальній стратегії

підприємства конкретні стратегії виявляють шляхом її декомпонування, що

здійснити значно простіше, ніж компонувати її.

Отже,

стратегічні

напрями

відповідають

першому

рівню

декомпонування місії і стратегії підприємства. Прийняті в кожному з них

альтернативи можуть бути диференційовані за певними параметрами

діяльності компанії, що є другим рівнем декомпонування. При цьому

стратегії першого рівня фігурують як цілі для стратегій другого рівня.

Формуючи стратегії, підприємства відбирають із наявних альтернатив

конкретні стратегії, які відповідають обраним ними ОрУ, конкретизуючи їх

відповідно до своїх особливостей. При цьому підприємства можуть

спрямовувати свої стратегічні зусилля не лише на ринкове середовище

(підприємницька стратегія), а й на внутрішнє середовище (виробнича

стратегія).

9. Концепція організаційних стратегій підприємства

Концепція

організаційних

стратегій

спрямовує

менеджмент

підприємства на організування його внутрішньої діяльності. Організаційна

стратегія — сукупність правил і методів, що реалізують системний підхід до

організації діяльності підприємства.

Такими можуть бути:

— правила, що визначають набір критеріїв для оцінювання результатів

поточної і майбутньої діяльності;

— правила (організаційні концепції), за якими формуються відносини і

їх

процедури

всередині

підприємства

(організаційна

культура),

проектуються організаційні структури управління;

— правила (оперативні прийоми), відповідно до яких підприємство

здійснює свою повсякденну діяльність.

На основі сукупності організаційних стратегій можна визначити об’єкт

управління (структуру підприємства), механізм і організаційні заходи

управління. Створена в такий спосіб система організаційних стратегій

охоплює правила:

1) визначення структури спрямування діяльності компанії й оцінювання

її результатів, тобто правила визначення й узгодження пар категорій

управління (ОрУ, ЦУ), (ЦУ, КУ), (ОрУ, КУ);

2) визначення й організування управлінських впливів на фактори

управління (ФкУ) задля досягнення поставлених цілей, тобто правила

визначення й узгодження пар категорій (КУ, ФкУ), (ФкУ, ЦР), (ФкУ, ОрУ).

Сукупно 1 і 2 правила репрезентують метод формування механізмів

управління (МехУ);

3) організування управління компанією (ОргУ), тобто правила

визначення й узгодження сукупності категорій: суб’єкт управління (СбУ),

функції управління (ФУ), управлінські відносини між суб’єктами управління

(УО), програми управління (ПУ), технологія управління (ТУ), технічні

засоби управління (ТЗУ).

Усі ці правила мають здебільшого методичний характер, на практиці

вони втілюються у стандарти управління, регламенти, норми виробничої

діяльності, відносин.

10. Концепція виробничих стратегій

Виробнича організація є соціотехнічною системою, яка поєднує в собі

такі важливі елементи, як технічні засоби, технічні умови виробництва, його

людський чинник: працівники (індивіди), виробничі колективи (соціальні

групи).

Виробнича стратегія — стратегія, орієнтована на створення економічно

ефективної, гнучкої виробничої системи, адаптивної до можливих змін.

Найпоширеніші виробничі стратегії орієнтовані на підвищення якості

продукції, зниження витрат, впровадження високих технологій тощо.

Згідно із сучасною концепцією виробничих стратегій до їх складу також

входять:

— стратегія мотивації праці, що визначає пріоритети мотиваційних

комплексів внутрішньої, зовнішньої позитивної мотивації і зовнішньої

негативної мотивації. Вона орієнтує на формування адекватного

мотиваційного механізму;

— стратегія науково-технічного розвитку й організації праці, впливу

науково-технічного розвитку на потребу в трудових ресурсах;

— стратегія розвитку трудового потенціалу підприємств, формування

необхідних компетенцій тощо.

Кожну виробничу стратегію необхідно розглядати поряд із типовими

виробничими стратегіями, узгоджувати з ними. Адже, наприклад, стратегія

інноваційної перебудови виробництва, його техніко-технологічної бази,

автоматизації потребує відповідного розвитку компетенцій, кваліфікації

персоналу тощо.

управління. Створена в такий спосіб система організаційних стратегій

охоплює правила:

1) визначення структури спрямування діяльності компанії й оцінювання

її результатів, тобто правила визначення й узгодження пар категорій

управління (ОрУ, ЦУ), (ЦУ, КУ), (ОрУ, КУ);

2) визначення й організування управлінських впливів на фактори

управління (ФкУ) задля досягнення поставлених цілей, тобто правила

визначення й узгодження пар категорій (КУ, ФкУ), (ФкУ, ЦР), (ФкУ, ОрУ).

Сукупно 1 і 2 правила репрезентують метод формування механізмів

управління (МехУ);

3) організування управління компанією (ОргУ), тобто правила

визначення й узгодження сукупності категорій: суб’єкт управління (СбУ),

функції управління (ФУ), управлінські відносини між суб’єктами управління

(УО), програми управління (ПУ), технологія управління (ТУ), технічні

засоби управління (ТЗУ).

Усі ці правила мають здебільшого методичний характер, на практиці

вони втілюються у стандарти управління, регламенти, норми виробничої

діяльності, відносин.

10. Концепція виробничих стратегій

Виробнича організація є соціотехнічною системою, яка поєднує в собі

такі важливі елементи, як технічні засоби, технічні умови виробництва, його

людський чинник: працівники (індивіди), виробничі колективи (соціальні

групи).

Виробнича стратегія — стратегія, орієнтована на створення економічно

ефективної, гнучкої виробничої системи, адаптивної до можливих змін.

Найпоширеніші виробничі стратегії орієнтовані на підвищення якості

продукції, зниження витрат, впровадження високих технологій тощо.

Згідно із сучасною концепцією виробничих стратегій до їх складу також

входять:

— стратегія мотивації праці, що визначає пріоритети мотиваційних

комплексів внутрішньої, зовнішньої позитивної мотивації і зовнішньої

негативної мотивації. Вона орієнтує на формування адекватного

мотиваційного механізму;

— стратегія науково-технічного розвитку й організації праці, впливу

науково-технічного розвитку на потребу в трудових ресурсах;

— стратегія розвитку трудового потенціалу підприємств, формування

необхідних компетенцій тощо.

Кожну виробничу стратегію необхідно розглядати поряд із типовими

виробничими стратегіями, узгоджувати з ними. Адже, наприклад, стратегія

інноваційної перебудови виробництва, його техніко-технологічної бази,

автоматизації потребує відповідного розвитку компетенцій, кваліфікації

персоналу тощо.

11. Сучасні підходи до декомпонування корпоративної стратегії

підприємства

Корпоративна стратегія, як складна система, що являє собою певний

«стратегічний набір», має декілька різних концептуальних побудов на основі

своїх ключових підсистем, в основі яких лежать різні логіки чи принципи

декомпоновки (вихідної розбивки, аналізу) комплексу корпоративної

стратегії на складові її «стратегічного набору».

Основні логіки (підходи, принципи) побудови (чи декомпоновки)

корпоративної стратегії підприємства як певного «стратегічного набору»:

- логіка побудови (декомпоновки) корпоративної стратегії як системи

функціональних стратегій (декомпоновка, в основі якої лежить принцип

представлення стратегії як комплексу стратегій основних функціональних

напрямків діяльності підприємства);

- логіка первинного виділення провідної ключової стратегії-підсистеми

(наприклад, продуктово-ринкової) з наступною побудовою на її основі всіх

інших стратегій-підсистем, а також корпоративної стратегії як системи в

цілому;

- логіка побудови (декомпоновки) корпоративної стратегії як системи

стратегій окремих бізнесів підприємства (декомпоновка, в основі якої

лежить принцип представлення підприємства як системи його бізнесів і,

відповідно, його стратегії як системи стратегій цих бізнесів);

- ресурсний підхід (логіка) до побудови (декомпоновки) корпоративної

стратегії;

- логіка (концепція) створення (декомпоновки) корпоративної стратегії

на основі виділення стратегій основних елементів так званої «ключової

компетентності» підприємства.

Декомпонування корпоративної стратегії

за функціональним підходом.

3 функціональної точки зору, економічна стратегія підприємства – це

сукупність конкретних (визначених специфікою діяльності конкретного

підприємства)

елементарних

функціональних

взаємопов’язаних

і

взаємообумовлених стратегій (функціональних складових стратегії

підприємства), об’єднаних єдиною глобальною метою – створенням і

підтриманням високого рівня конкурентної переваги підприємства в

довгостроковому періоді. Тобто, економічна стратегія підприємства – це

функціональна система підприємства з забезпечення його конкурентної

переваги на перспективу.

Відтак декомпозиція корпоративної стратегії підприємства залежить від

функціональних аспектів комплексної господарської діяльності конкретного

підприємства. Зокрема, можна виділити і такий склад та конфігурацію

функціональних стратегій в стратегічному наборі підприємства: виробнича,

фінансова, маркетингова стратегії, стратегія НДДКР, стратегія управління

персоналом. В загальному, спрощено, декомпозицію КС підприємства за

функціональним підходом ілюструє наступний рисунок 12.6.

11. Сучасні підходи до декомпонування корпоративної стратегії

підприємства

Корпоративна стратегія, як складна система, що являє собою певний

«стратегічний набір», має декілька різних концептуальних побудов на основі

своїх ключових підсистем, в основі яких лежать різні логіки чи принципи

декомпоновки (вихідної розбивки, аналізу) комплексу корпоративної

стратегії на складові її «стратегічного набору».

Основні логіки (підходи, принципи) побудови (чи декомпоновки)

корпоративної стратегії підприємства як певного «стратегічного набору»:

- логіка побудови (декомпоновки) корпоративної стратегії як системи

функціональних стратегій (декомпоновка, в основі якої лежить принцип

представлення стратегії як комплексу стратегій основних функціональних

напрямків діяльності підприємства);

- логіка первинного виділення провідної ключової стратегії-підсистеми

(наприклад, продуктово-ринкової) з наступною побудовою на її основі всіх

інших стратегій-підсистем, а також корпоративної стратегії як системи в

цілому;

- логіка побудови (декомпоновки) корпоративної стратегії як системи

стратегій окремих бізнесів підприємства (декомпоновка, в основі якої

лежить принцип представлення підприємства як системи його бізнесів і,

відповідно, його стратегії як системи стратегій цих бізнесів);

- ресурсний підхід (логіка) до побудови (декомпоновки) корпоративної

стратегії;

- логіка (концепція) створення (декомпоновки) корпоративної стратегії

на основі виділення стратегій основних елементів так званої «ключової

компетентності» підприємства.

Декомпонування корпоративної стратегії

за функціональним підходом.

3 функціональної точки зору, економічна стратегія підприємства – це

сукупність конкретних (визначених специфікою діяльності конкретного

підприємства)

елементарних

функціональних

взаємопов’язаних

і

взаємообумовлених стратегій (функціональних складових стратегії

підприємства), об’єднаних єдиною глобальною метою – створенням і

підтриманням високого рівня конкурентної переваги підприємства в

довгостроковому періоді. Тобто, економічна стратегія підприємства – це

функціональна система підприємства з забезпечення його конкурентної

переваги на перспективу.

Відтак декомпозиція корпоративної стратегії підприємства залежить від

функціональних аспектів комплексної господарської діяльності конкретного

підприємства. Зокрема, можна виділити і такий склад та конфігурацію

функціональних стратегій в стратегічному наборі підприємства: виробнича,

фінансова, маркетингова стратегії, стратегія НДДКР, стратегія управління

персоналом. В загальному, спрощено, декомпозицію КС підприємства за

функціональним підходом ілюструє наступний рисунок 12.6.

Декомпонування корпоративної стратегії

за допомогою дерева структури

Основним методом (чи моделлю), що використовується при

декомпозиції корпоративної стратегії підприємства за підходом (принципом)

виділення провідної ключової стратегії-підсистеми (наприклад, продуктово-

ринкової, товарно-ринкової) з наступною побудовою на її основі всіх інших

стратегій-підсистем, є «дерево структури та стратегічних альтернатив».

«Дерево структури та стратегічних альтернатив» дає уяву про

конкретний зміст стратегій-підсистем (у тому числі як бізнес-, так і

функціональних напрямків) підприємства як взаємопов’язаних елементів

його комплексної економічної корпоративної стратегії.

Декомпонування корпоративної стратегії

за допомогою дерева структури

Основним методом (чи моделлю), що використовується при

декомпозиції корпоративної стратегії підприємства за підходом (принципом)

виділення провідної ключової стратегії-підсистеми (наприклад, продуктово-

ринкової, товарно-ринкової) з наступною побудовою на її основі всіх інших

стратегій-підсистем, є «дерево структури та стратегічних альтернатив».

«Дерево структури та стратегічних альтернатив» дає уяву про

конкретний зміст стратегій-підсистем (у тому числі як бізнес-, так і

функціональних напрямків) підприємства як взаємопов’язаних елементів

його комплексної економічної корпоративної стратегії.