Мораль і світогляд

Досвід і мудрість як принципи формування і розвитку світоглядної культури з необхідністю ведуть людину до сфе­ри моралі. Мораль – це сфера соціального, що існує як система поглядів і уявлень, норм і оцінок, принципів, правил і переконань, у межах яких регулюється поведін­ка людей. Ця сфера є проявом історично визначених реаль­них відносин людей: як одних до інших, так і самої людини до різних форм її історично сформованих спільностей.

Мораль є найдієвішим визначником світоглядної культу­ри. Зародження моралі пов'язують із первісним суспіль­ством, у якому виникає природна потреба регулювання відно­син між людьми на засадах відчуття та усвідомлення значу­щості одних і безперечної поваги до інших. Практика взає­мовідносин у стародавньому суспільстві, що складалася під впливом жорстокої боротьби за існування, поступово твори­ла звичаї, традиції, яких потрібно було суворо дотримува­тися. Основою такої моралі були первісна рівність і прита­манний родовому суспільству колективізм. Людина природ -но-духовно відчувала свій нерозривний зв'язок із колекти­вом, бо самостійно не могла протистояти багатьом своїм су­перникам, а також задовольняти свої основні, передусім природні, потреби. Вірність і відданість своєму роду і пле­мені, захист, взаємодопомога, співчуття і милосердя – за­гальноприйняті норми моралі того часу. В ім'я свого роду виявлялися працелюбність, витриманість, мужність, хо­робрість, зневага до смерті. Завдяки спільній праці в первіс­ному суспільстві формувалися такі моральні почуття, як обо­в'язок, справедливість, прихильність. Те, що у первісному суспільстві не було суттєвої майнової диференціації, – за­слуга моралі, яка була єдиною для усіх членів роду, всього племені. Кожен, навіть найслабший представник роду, зав­дяки загальноприйнятим нормам відчував за собою його колективну силу. А це було джерелом прояву такого морально­го почуття, як гідність.

Проте не можна сказати, що у первісному суспільстві роз­вивалися лише позитивні моральні якості людини. Там фор­мувались також негативні моральні риси. Саме в родовому суспільстві з'являється звичай кровної помсти і людоїдства. Суворі принципи життя зумовили формування таких мораль­них принципів, як жорстокість, зрадництво і фанатизм.

У первісному суспільстві мораль стала однією із засад фор­мування міфологічного світобачення. Вона надихала людину на сліпе підкорення природі, дотримання звичаїв і звичок, які фактично забороняли їй виявляти себе як особистість.

З подальшим розвитком суспільства, людських взаємин сягає нового рівня і мораль. З поділом праці розпадається колективізм родових моральних відносин. На зміну колек­тивістській моралі приходить мораль, яку визначають жа­дібність, груба пристрасть до насолоди, брудне користолюб­ство і виправдане грабіжництво. Ця мораль вибирає собі у підручні такі засоби, як злодійство, насильство, зрадницт­во, підступність. Нова мораль стає позародовою, заперечує звичаї, традиції минулого і натомість проголошує принципи, що виправдовують соціальну нерівність і несправедливість.

Проте нова мораль стала не лише кроком назад у форму­ванні світоглядної культури. Нові члени суспільства – вільні громадяни держави – не сприймали жорстокості, людоїд­ства, і ці норми почали засуджуватися. Ця мораль зробила найвагоміший внесок у світоглядну культуру – вона впер­ше засудила наявність у людини рабської свідомості, яка зумовлювала моральну пригніченість особи.

В історії Середньовіччя мораль фактично ототожнювала­ся з релігійним проявом духовності. Церква, реально завою­вавши політичну владу за допомогою релігії, намагалась за­володіти і душами людей.

Норми моралі стали розглядатися крізь призму релігійних приписів, зазнаючи суттєвих трансформацій. Наприклад, мораль, яка проповідувалась християнською церквою, мала за мету захист існуючих соціальних відносин на основі при­мирення гнобителів і пригноблених. Ця мораль, яка ґрунту­валась на ідеї християнської рівності людей перед Богом і сми­ренності перед можновладцями, зовні мала вигляд загального для всього суспільства явища. Однак насправді вона була лицемірним прикриттям аморальної практики і дикого сва­вілля тих, хто перебував біля керма влади. Мораль Середньо­віччя являла собою яскравий прояв дволикості: з одного боку, була пропагандою гуманістично орієнтованої, наприклад, хри­стиянської моралі, з іншого — реальні моральні відносини були дуже далекими від любові до ближнього, милосердя тощо. Поряд із цим значну позитивну роль відіграли ли­царські, дворянські кодекси честі, які приписували феодалу виявляти вірність сюзерену і "дамі серця", чесність, справед­ливість, безкорисливість та інші високі моральні якості.

Мораль епохи Ренесансу відіграла значну роль у розвит­ку людської цивілізації. Це було відродження і понятійне народження гуманістичного змісту моралі. Як вищий прояв принципів і норм поведінки мораль спустилася від Бога до людини. Усвідомивши дійсну природу свого існування і відчувши смак людинолюбства, мораль Ренесансу пориває із середньовічною дволикістю. Ця мораль проповідує і жит­тям освячує тілесну й духовну досконалість людини, вічність добра і минущість зла, непохитну єдність слова і діла.

Починаючи з періоду Нового часу і майже до середини XX ст., мораль переживала різні стани відродження своєї дволикості і зародження відкрито апологетичного характе­ру. Спочатку, у XVII–XVIII ст., мораль засуджувала пара­зитичний спосіб життя аристократії і пропагувала як пози­тивні норми і принципи працелюбність, бережливість, скром­ність, чесність та ін. Моральним ідеалом того часу була енер­гійна, ділова людина, яка в будь-який спосіб домагається успіху, багатства і поваги співвітчизників. Ця мораль спи­ралася на героїзм людини і її здатність до самопожертви.

Однак у XIX–XX ст. обіцяне офіційною мораллю різних соціальних систем царство розуму і справедливості насправді виявилося пануванням грошового мішка, злиденності, со­ціальними лихами і хворобами. Обіцяне "світле" і "багате" майбутнє потонуло в обіймах духовної деградації особистості. Дволикість моралі поставала чимдалі наявніше. Розходжен­ня слова і діла стало моральною нормою і принципом діяль­ності різних типів суспільств. Людина почала поступово втра­чати моральний орієнтир, необхідність вивіряти свої вчин­ки за взірцями, стала керуватися інстинктивно визначеними, хибно окресленими потребами й інтересами. "Світле" сьогодення, невизначеність майбутнього є моральною пара­дигмою людської цивілізації кінця XX ст.

Проте це не єдина парадигма розвитку сучасної моралі. Адже сьогодення людства характеризується активізацією його діяльності, зростанням інтересу до свого майбутнього. Страх людства перед майбутнім відступив на другий план хоча б тому, що практично зникла загроза ядерного воєнного протистояння, людство взяло курс на перехід від конфронта­ції до співробітництва. Цей перехід можливий і цілком реаль­ним стане тоді, коли сформується нова мораль і реалізують­ся гуманістично орієнтовані принципи моральності, коли на засадах цих принципів взірцями будуть нові норми моралі.

Орієнтована на майбутнє, гуманістично окреслена мо­раль – це передовсім осмислені з позиції сьогодення хри­стиянські цінності. Також це позначені знанням, вивірені наукою шляхи до істини, яка, реально існуючи у правді кож­ної людини, постає близькою і рідною цій правді. Нарешті, потрібно усвідомити, що найвищий прояв моральності – це життя кожної особистості, яка, вибираючи найвищою цін­ністю себе, людину, реалізує це життя, пам'ятаючи, що цін­ність людини значуща лише в межах людського вибору. Ми­наючи цей вибір, людина стає аморальною.

Мораль стає дійсно принагідним світоглядним орієнтиром тоді, коли людина і суспільство керуються у своєму житті такими моральними принципами і нормами, як доброчес­ність, совість, правда, милосердя, доброзичливість, вірність ідеалам, справедливість, добропорядність, братерство, миро­любність, працелюбність, рівноправність і свободолюбність, глибока віра у найвищий ідеал – людське щастя.