Стреси як об’єкт керівництва

Конфліктні ситуації часто призводять до стресових станів у індивідів.

Стрес — стан, спричинений великими або малими обсягами робіт, необхідністю людей уживатися між собою, конфліктом, невизначе­ністю ролей, безцільністю існування, відсутністю важливої справи, фізичними, психологічними та іншими факторами.

Стреси, залежно від чинників, що їх зумовлюють, по­діляють на дві групи:

1. Організаційні — є наслідком проблем в організа­ції (на підприємстві), відсутності важливої справи, без-

цільності існування, перевантаження чи недовантажен­ня роботою, конфлікту, невизначеності ролей, нецікавої роботи, відсутності важливої справи тощо.

2. Особисті — їх породжують необхідність уживати­ся один з одним, смерть у родині, проблеми зі здоро­в'ям, шлюб, вагітність, сексуальні проблеми, складні сто­сунки з рідними, зміна квартири, невдале проведення свята, порушення звичок, уподобань тощо.

Стреси формуються під впливом різних психологіч­них чинників:

— позитивних почуттів (вдячність, повага, довіра, захоплення, прихильність, доброзичливість тощо);

— негативних почуттів (ненависть, недовіра, презирс­тво, ворожість, ревність, прагнення помсти, загроза без­пеці тощо);

— почуття байдужості.

Процес виникнення стресу відбувається в такій пос­лідовності:

— поява початкової реакції подиву, тривоги, невмін­ня справитись із ситуацією;

— виникнення суперечок;

— фаза виснаження, втоми.

Негативний вплив стресу можна нейтралізувати з до­помогою самоуправління та застосування певних управ­лінських рішень.

Для усунення стресу в процесі самоуправління необ­хідно:

— оцінити власний стан і результати своєї діяльності;

— конкретизувати систему своєї роботи (наприклад, спланувати справи на кожен день);

— не погоджуватись на нову роботу (завдання), як­що незавершена попередня;

— підтримувати доброзичливі стосунки з керівником;

— не погоджуватись із суперечливими вимогами;

— інформувати керівника про нечітко сформульова­не ним завдання;

— поліпшувати стосунки з членами колективу, фор­мальними та неформальними групами;

— не скаржитись;

— обдумувати кожен свій крок;

— вміло організовувати свій відпочинок;

— вивчати відповідну літературу, застосовувати отри­мані знання на практиці.

Дбаючи про ефективне управління стресами, менеджер повинен:

— вивчати особливості характеру, діапазон знань, ставлення до роботи своїх підлеглих;

— вибирати тип і обсяг робіт відповідно до здібнос­тей, потреб і навичок працівників;

— надавати працівникам повну характеристику май­бутньої роботи;

— дозволяти працівникам обґрунтовано відмовлятись від роботи;

— вміло пояснювати необхідність виконання роботи;

— приймати оптимальні рішення;

— визначати чіткі межі повноважень;

— удосконалювати комунікації;

— використовувати стиль керівництва відповідно до ситуації;

— не приховувати виробничо-господарської інформації;

— забезпечувати необхідну винагороду за ефективну роботу;

— застосовувати графіки з метою пояснення певних економічних явищ;

— бути наставником підлеглих;

— підвищувати кваліфікацію підлеглих;

— розвивати здібності підлеглих;

— за необхідності сприяти працівникам у зміні робо­чих місць тощо.

У сучасних умовах робочий день менеджера є над­звичайно інтенсивним, що вимагає значних фізіологіч­них, психологічних та енергетичних зусиль. При цьо­му дуже часто під час роботи виникають непередбачені ситуації, які не дають змоги виконати заплановані зав­дання. Робота менеджера — це робота з людьми, тому до сучасних управлінців висувають нові вимоги: гнуч­кості, стійкості, хорошої фізичної форми, толерантнос­ті, вміння відчувати настрій підлеглих тощо. Усе це покликане знизити рівень конфліктності та запобігти стресам.