Процес розвитку економічних поглядів та ідей і є предметом іс­торії економічної думки. Цей курс охоплює також економічні по­гляди, які не склалися в систему

Складовою частиною його є історія економічних учень, тобто економічних поглядів, які об'єднувались у певну систему. Таким чином, історія економічних учень є поняттям вужчим, ніж історія економічної думки. А історія політичної економії, у свою чергу, є основою історії економічних учень.

Зрозуміло, що цей розподіл є досить умовним. Будь-який підруч­ник з історії економічних учень розглядає, власне, історію економі­чної думки, досліджує процес виникнення й розвитку економічних поглядів та ідей, починаючи зі стародавнього світу. Тобто історія економічної думки та історія економічних учень ототожнюються.

Французькі економісти Ш. Жід і Ш. Ріст у підручнику з історії економічних учень як синонімічними користуються термінами: іс­торія економічних учень, історія економічних ідей, історія економі­чної думки, історія політичної економії.

Те саме стосується і вже згадуваного підручника з історії еконо­мічної думки англійського економіста М. Блауга. Він уживає термі­ни: історія економічної думки, історія економічної науки, історія економічної теорії. Усе це дає підстави зробити висновок, що йдеть­ся, власне, про історію економічної науки в більш чи менш широких межах.

Щодо методико-методологічних засад аналізу історії економіч­ної думки, то вони можуть бути різними залежно від того, якої мети бажає досягти дослідник. Виділяють два принципи, два методи: історичний, або хронологічний, і логічний.

Історичний підхід передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукуп­ність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може поєднуватися з аналізом со­ціально-економічних умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї.

Логічний метод ґрунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими тео­ріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тільки теорії, концепції, логіка їхнього розвитку.

Досить часто оби­два методи поєднують.

Варто згадати і так званий мотиваційний, або класовий, метод, коли аналіз економічної думки підпорядковується економічній мо­тивації. Визначаються класи, які ведуть боротьбу за відповідну част­ку кінцевого продукту, а відтак — класова позиція теоретиків, ідео­логів того чи того класу. Цей метод використовував К. Маркс і його послідовники.

Не заперечуючи наявності такої боротьби, треба, проте, урахову­вати, що це лише одна зі складових характеристик суспільства, а її теоретичне обґрунтування — одна зі складових економічної теорії. Очевидно, річ у тім, щоб теоретично вирішувати передовсім питан­ня ефективного функціонування економіки.

Може застосовуватись і територіальний метод, що передбачає до­слідження історії економічної думки в певних країнах.

Кожний метод має свої переваги і недоліки. Застосовується той чи той метод, як уже зазначалось, залежно від того, які завдання ставить перед собою до­слідник. Може використовуватись поєднання різних методів, особли­во у разі навчальних, а не безпосередньо наукових завдань.

З проблемою методико-методологічних засад дослідження й ви­кладу матеріалу безпосередньо зв'язане питання періодизації історії економічної думки та визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.

Економічні теорії та школи можна досліджувати відповідно до історичної послідовності їхнього виникнення й розвитку, тобто ко­ристуватись історичним методом дослідження.

Важливим моментом дослідження історії економічної думки є ви­явлення співвідношення між економічними теоріями та ідеологією. Ця проблема є особливо актуальною для пострадянських країн. Адже історія економічної думки, як і всі суспільні науки, була занадто ідеологізованою. Деякі економісти пострадянських країн удаються тепер у іншу крайність. Намагаючись позбутись марксистського догматиз­му та зайвої ідеологізації економічної теорії, вони заперечують будь-який зв'язок економіки та ідеології. Але ігнорувати цей зв'язок не­правомірно. Це питання є предметом широких дискусій серед захід­них економістів. Усі вони визнають роль ідеології, проте не всі одна­ково визначають цю роль. Одні економісти заперечують наявність ідеологічних елементів у економічній теорії, інші — визнають ці еле­менти як такі, що реально існують і є неминучими. Одні намагаються «звільнити» економіку від ідеології, інші — визнають функціональну роль ідеології і науки як знарядь соціального контролю.

І справді, якщо розгляда­ти історичну еволюцію економічної думки, то зв'язок економічних теорій і ідеології простежується досить виразно.

А. Сміт проголошував ідею гармонії приватних і суспільних ін­тересів. Проте він поширював цю ідею лише на виробництво багат­ства, а не на його розподіл. На відміну від А. Сміта Д. Рікардо по­клав саме проблему розподілу в основу своєї праці. Він висловив думку про протилежність і взаємозалежність заробітної плати й прибутку, наголосив на трудовому характері ренти. Теорію ренти Рікардо використав у боротьбі проти землевласників, викриваючи протилежність їхніх інтересів та інтересів робітників і промисловців.

Сісмонді одним із перших поставив проблему становища робіт­ничого класу за умов капіталізму, виступивши з критикою ідеології економічного лібералізму класиків. Економічна свобода сприяла не лише розвитку продуктивних сил, вона призвела до зубожіння робіт­ничого класу і криз. Сісмонді намагається з'ясувати причини цих явищ і знайти способи їх подолати.

Яким є завдання курсу, або для чого ми вивчаємо історію еконо­мічної думки?

Оволодіння економічною теорією потребує знання магістрально­го шляху розвитку економічної думки.