Взагалі, засоби спілкування поділяються на вербальні і невербальні

Невербальні поділяються на оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка), паралінгвістичні (якість голосу, діапазон, тональність), екстралінгвістичні (включення пауз, сміху, покашлювань), проксемічні (простір і час організації комунік-ко процесу) підструктури неврбального спілкування.

Кінетика включає жести, міміку, поставу, погляд, манеру одягатися, рух очей, який називають "контактом очей".

Паралінгвістика включає силу голосу, дикцію.

Екстралінгвістика – темп мовлення повинен поєднуватися з тоном мелодикою мовлення, логічними наголосами, а також паузи, інтонація.

Проксеміка – просторові умови спілкування треба рогзглядати з точки зору місця розміщення і взаємного положення в просторі партнерів спілкування, включаючи відстань між ними. Як просторовий ел-т спілкування повинен вивчатись так званий персональний простір. Мірою персонального простору є відстань, на яку до даної людини може наблизитись інша.

Часові характеристики спілкування повинні мати такі показники: наявний об"єм часу, міра його достатності для спілкування, час проведення спілкування.

Реалізація невербального компонента спілкування потребує оволодіння всіма його підструктурами.

Хоча мова і є універсальним засобом спілкування, вона набуває значення лише за умови включення в систему діяльності, а включення це обов'язково доповнюється вживанням інших - немовних засобів спілкування.

До першої групи цих засобів належать жести і міміка. Міміка - динамічний вираз обличчя в момент спілкування. Жест - соціально відпрацьований рух, що передає психічний стан. За ним ми можемо укласти про ставлення людини до якого-небудь події, особі, предмету та ін Жест може нам сказати про бажання цієї людини, про його стан.

Інша група немовних засобів спілкування - це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність і т.п. Всі ці доповнення збільшують значимість інформації і є своєрідними "добавками" до мови.

У третю групу немовних засобів спілкування входить простір і час організації комунікативного процесу, які також виступають особливої ​​знаковою системою і несуть смислове навантаження, як компоненти комунікативних ситуацій. Останнім часом у психологічних дослідженнях звернуто увагу на комунікативне значення дистанції між спілкуються і залежність ефективності спілкування від розташування партнерів. Виділяють чотири дистанції між спілкуються: інтимну (від 0 до 0,5 м), особистісну (0,5 - 1,5 м), соціальну (1,5 - 3 м), публічну (св. 3 м). Змінюючи відстань, співробітник може домагатися додаткового впливу на підозрюваного, обвинуваченого, свідка і т.д., тому що цим змінюється характер відносин між партнерами.