Формування економіки України, і як складової світового господарства

Україна, ставши у 1991 р. на шлях незалежності, за прикладом інших постсоціалістичних держав Східної Європи почала налагоджувати економічні зв'язки з країнами світу. В Україні прийнято ряд законів, які створюють номінальні можливості для включення її економіки у світове господарство, у міжнародний поділ праці. Це, зокрема, Закони «Про зовнішньоекономічну діяльність»,

«Про режим іноземного інвестування», «Про спеціальні (вільні) економічні зони» та ін. Є всі підстави стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні та інші переду мови для поступового включення її економіки у світогосподарські процеси і структури.

Серед головних причин і факторів, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства у сучасні цивілізацій і п процеси є насамперед висока питома вага експорту у валовому національному продукті. Досить вказати, що третина національною виробництва України опосередковується дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держава, її виходу з надзвичайно важкої і все­осяжної кризи. Існують також інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки зі світовим господарством До них слід віднести досить розвинені внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо забезпеченість палии но-енергетичними засобами), традиційні господарські зв'язки і республіками колишнього СРСР, і насамперед Росією, зростаючу необхідність отримання нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу.

Отже, курс на формування в Україні відкритої економіки, під якою мається на увазі не лише розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на нинішньому етапі, а й поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку зі світовим господарством — рух капіталу та взаємообмін національних валют — є об'єктивно зумовленим і практично безальтернативним.

Основоположними принципами формування відкритої економіки України є, по-перше, тверда опора на розвиток власні і \ галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці, в регіональному (СНД) і глобальному масштабі.

Йдеться про такі галузі національного виробництва, як машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізальних верстатів, прилади, побутова техніка тощо). Високим науково-технологічним рівнем характеризуються порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол, полівінілхлорид, поліамідні та поліпропіленові волокна).

Великі потенційні можливості існують також у агропромисловому комплексі України та галузях, пов'язаних, з транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг.

По-друге, високий ступінь внутрішньої інтегрованості вітчиз­няної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання і закріплен­ня відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів, послуг, капіталів, фінансових ресурсів.

По-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, яка поліпшує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, формує сприятливий інвестиційний клімат.

По-четверте, впровадження твердої конвертованої національної валюти.

По-п'яте, неухильне здійснення поступової гармонізації на­ціонального зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами ГАТТ—СОТ.

Найголовнішою причиною, що стримує нині входження України у світове господарство як повноправного партнера, є дуже низька конкурентоздатність її продукції на міжнародних ринках. Головні причини такого стану такі:

1. Практично всі вітчизняні товари, навіть високої якості, не відповідають міжнародним стандартам. У країнах соціалістичного табору використовувалася своя система стандартизації, яка значно відрізнялася від прийнятої в усьому світі. Перехід до такої системи зараз вимагає чимало часу і коштів. Ось чому лише одиничні українські товари сьогодні мають міжнародні сертифікати і допускаються на світовий ринок. Окрім того, характерними рисами української продукції є її низька якість та висока матеріаломісткість, оскільки обладнання, на якому вона виготовляється, морально застаріло. Ціна деяких вітчизняних товарів вища від закордонних аналогів.

2. Переважання в експорті України сировинних товарів і практично повна відсутність високотехнологічного обладнання, патентів, ліцензій, «ноу-хау», що користуються на ринках величезним попитом.

3. Гостра нестача високопрофесійних кадрів, які можуть працю вати на зовнішніх ринках, сприяти збуту продукції. Недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю. Часто навіть прекрасна за своїми якостями продукція і к потрапляє на міжнародні ринки через нерозпорядливість чиновників.

4. Низька зацікавленість вітчизняних підприємців у виробництві продукції на експорт. У провідних країнах світу держана всіма можливими способами стимулює таке виробництво: па дає податкові пільги, вводить обмеження на ввезення імпорт них товарів та ін. На Україні, на жаль, цього поки що не зроблено, хоча вона має значний експортний потенціал, у якому виділяють відносно розвинену промисловість, значну сиро винну базу, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і науку.

В Україні відносно розвинена промисловість, але її продукція може конкурувати головним чином на ринках СНД і країн, що розвиваються, де відзначається низька якість товарів. На світо ні ринки Україна має виходити з конкурентоздатною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.

Україна має значну сировинну базу, багаті родовища корисних копалин, але надмірний експорт мінеральної сировини за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.

Агропромисловий комплекс також має потужну базу розвитку і можливість швидкої експортної спеціалізації, але низька продуктивність сільського господарства, стан АПК стримують вихід України на світовий ринок. Крім того, Заходу сільськогосподарська продукція не потрібна. Росія та інші країни СНД також не купуватимуть сільськогосподарську продукцію и Україні за світовими цінами, оскільки за такими цінами вони знайдуть кращу продукцію на Заході. Іншими словами — товари АПК неконкурентоздатні і ще довго продаватимуться за низькими цінами.

В Україні потужний технологічний потенціал ВПК, сфера його НДКР, але технології потребують конверсії, а «високі технології» в експорті посідають незначне місце. Україна володіє розвинутим науковим потенціалом, але коштів на його подальший ефективний розвиток немає.

Зовнішньоторговельну діяльність України не можна назвати успішною, що обумовлено негативними передумовами її розвитку. Економіка України і до сьогодні має ізольований характер і функціонує з відривом від світового ринку, що призводить до консервації економічного, технічного та наукового відставання.

За економічним потенціалом Україна входить до першої п'ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання — замикає першу сотню країн світу. Неабиякою мірою це пояснюється низькою конкурентоздатністю експортного виробництва, обумовленою важким періодом депресії в економіці, пов'язаної із структурними перетвореннями і переходом на ринкові відносини.

Але, незважаючи на депресивні процеси, експортний потенціал лише промислової продукції і послуг України в цілому оцінюється приблизно в 12 млрд. дол. США, причому переважає продукція металургії (5 млрд. дол.), машин і обладнання (3—4 млрд. дол.), хімічна продукція (близько 700 млн. дол.), послуги (1,5 млрд. дол.).

2. Концептуальні засади міжнародної економічної політики України

Які ж вихідні, фундаментальні положення і принципи має бути покладено в основу розробки стратегічної програми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України? Щонайперше, йдеться про забезпечення суверенітету України у світогосподарських зв'язках, гарантування її національної зовнішньоекономічної безпеки.

По-друге, вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна грунтуватися на суворо еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці.

По-третє, взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку й динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основу якої покладено максимальну господарську свободу безпосередніх виробників та експортерів товарів і послуг — підприємств, фірм, банків, корпорацій, концернів, кооперативів, юридичних і фізичних осіб.

По-четверте, відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі у регіональних і світових господарських та валютно-фінансових системах і структурах.

Виходячи з вищезгаданих основоположних принципів, можна сформулювати головні складові елементи системи зовнішньо - екомічної стратегії України. Вона включає в себе:

1. Створення потужного експортного сектора.

2. Національну конвертовану валюту.

3. Залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва із зарубіжним капіталом.

4. Лібералізацію імпорту.

5. Проведення зарубіжної підприємницької діяльності.

6. Розбудову розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржі, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг тощо).

7. Гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, яка стимулює диверсифікацію експортно - імпортних відносин.

8. Поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації.

9. Кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Головне завдання полягає у тому, щоб визначити етапи, напрями, форми і засоби реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Коротко охарактеризуємо кожен із цих елементів концепції.

Створення експортного сектора. Визначаючи пріоритети у розвитку експортного сектора, слід назвати передусім високотехнологічні наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутова техніка), порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія у даних та деяких інших галузях сягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку своєї ніші на світових товарних ринках.

Другу групу пріоритетних галузей може скласти агропромисловий комплекс, спрямований насамперед на країни СНД та партнерів із числа країн, що розвиваються.

Патентно-ліцензійна торгівля, «ноу-хау», інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть скласти третій пріоритетний напрям при формуванні еспортного сектора України.

Видобувна і металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектора. Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат користуються сталим попитом на світових ринках. Україна не лише входить до першої п'ятірки держав — продуцентів сталі, але й виробляє її найбільше на душу населення. Потужна металургійна база, очевидно, залишатиметься однією з головних складових експортного сектора України.

Нарешті, п'ятий пріоритетний напрям, пов'язаний з надзвичайно вигідним географічним положенням наш країни. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу та ін. з євроазійської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африки можуть дати великі валютні надходження.

Введення національної конвертованої валюти. Крім внутрішньої стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.), за умов демонетизації золота, головною гарантією введення і підтримки валютної конвертації є товарна конвертованість. Тобто лише за наявності потужного і зростаючого потоку на світові ринки конкурентоздатних товарів і послуг, що користуються сталим попитом, буде і відповідний попит на національну ва­люту, а значить, і її конвертація у валюти інших держав. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль як фактор стабілізації національної грошової одиниці і регулювання її поточного курсу. Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і фінансових капіталів.

III. Залучення іноземних інвестицій — важливий додатковий фактор економічного відродження України, створення розвиненого експортного сектора. Основні принципи залучення іноземного капіталу — надання зарубіжним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єктигосподарської діяльності.

IV. Лібералізація імпорту. Серед пріоритетів державної імпортної політики — залучення сучасної техніки і технологій, «ноу-хау», інжинірингових послуг. Другим важливим напрямом імпортної політики є охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Третій напрям включає в себе сукупність галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни.

V. Проведення зарубіжної підприємницької діяльності. Може здійснюватися за наявності вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів шляхом створення за кордоном спільних підприємств і фірм за участі українського капіталу, заснування філіалів банків, інших структур, які сприяли б просуванню товарів та послуг.

VI. Розбудова розгалуженої системи зовнішньоекономічного менежменту. Вона має доповнюватися за рахунок комерційних банків, міжнародної фондової і товарних бірж, транснаціональних банків, консалтингових тв аудиторських фірм, лізингових і венчурних підприємств тощо.

VII. Гнучка податкова, цінова, депозитна, кредитна, фінансова і валютна політика є ключовою ланкою зовнішньоекономічної стратегії. Світова практика свідчить, що ділова активність і господарська енергія як внутрішніх товаровиробників і експортерів, так і зарубіжних інвесторів та банкірів вирішальною мірою залежить від створення в Україні сучасної податкової системи на експорт, імпорт, прибуток спільних підприємств.

VIII. Зовнішньоекономічна стратегія передбачає вибір географічного середовища, у якому найбільш доцільно й органічно досягається реалізація економічних інтересів. Найсприятливішим економічним регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, історичні і духовні традиції, більша чи менша близькість рівнів економічного та науково-технічного розвитку роблять його головним на даному етапі формування й диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України.

У регіональному аспекті одним із пріоритетних напрямів у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв'язками, взаємопов'язаністю економік, подібністю економічних проблем. Необхідне поглиблення участі України в діяльності Економічного Союзу СНД. Торговельно-економічні стосунки із СНД мають розвиватися за умов режиму вільної торгівлі. У відносинах України з країнами СНД найважливіший пріоритетний напрям — розвиток українсько-російських торговельно-економічних відносин.

Перспективним напрямом розвитку зовнішньої торгівлі з Росією є налагодження прямих зв'язків з окремими її регіонами. Такі зв'язки вже розвиваються з Башкортостаном, Татарстаном, Дагестаном, Бурятією, Якутією, Санкт-Петербургом, створюється міст «Да­лекий Схід Росії — Україна», підписано (1998 р.) договір з Кузбасом.

У межах СНД існують умови для подальшого розвитку торгівлі з Білоруссю та Молдовою, а також поглиблення відносин з країнами Центральної Азії, насамперед з Узбекистаном, Туркменистаном, Казахстаном, які мають великі природні ресурси (зокрема, паливно-енергетичні та мінерально-сировинні), в обмін на які Україна може постачати нові технології, проектно-будівельні по­тужності, товари.

Серед інших країн СНД привабливими є зв'язки з країнами Закавказзя, які сприяють виходу України на ринки Центральної Азії та Близького Сходу.

Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних торговельних зв'язків з країнами Балтії, її перспективі в режимі вільної торгівлі.

У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу велике значення мають зв'язки з Європейським Союзом у цілому та особливо з такими країнами, як Німеччина, Італія, Велика Британія.

Необхідне збільшення товарообороту між Україною і країнами Центральної та Східної Європи, особливо з угрупованням Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (CEFTA).

З країнами Центральної Європи зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися, насамперед, на відновлення ефективних традиційних зв'язків, міжнародної спеціалізації і кооперування, зокрема в металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості, а також контактів у сфері науки і техніки.

Для України важливе значення мають торговельні зв'язки з країнами Чорноморського економічного співробітництва, перш за все з Туреччиною (забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту сировини для легкої промисловості), Грецією (розвиток судноплавства в басейні Середземного моря), Болгарією та Румунією (розвиток торгівлі в Придунайському регіоні).

Необхідно розвивати позитивну тенденцію до збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської зони вільної торгівлі (NAFTA) і особливо зі США та Канадою.

У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими країнами, як Бразилія, Аргентина, Чилі. На нову фазу взаємин виходить співробітництво з Панамою та Перу, відновлюються зв'язки з Кубою.

Зростає роль торговельно-економічних зв'язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону.

Україна буде продовжувати активну співпрацю з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс) і Західної Африки (Гвінейська Республіка, Нігерія), з Південно-Африканською Республікою. Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході с Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференцій. Необхідно активізувати співробітництво з новими індуст­ріальними країнами (НІК), з країнами АСЕАН, Китаєм та Індією, країнами Південно-Західної Азії.

Країни Південно-Західної Азії (Близького та Середнього Сходу) такі як Ліван, Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати мають велике значення з точки зору забезпечення економіки України джерелами енергоносіїв та споживання інженерно-технічних послуг України у спорудженні промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної інфраструктури. За певних умов доцільне співробітництво у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Українські підприємства ВПК можуть одержати в цьому регіоні необхідні для конверсії кошти від торгівлі воєнною технікою, озброєнням та надання ремонтних послуг.

Китай та Індія є одними з основних партнерів України у зовнішній торгівлі, у перспективі це ринки для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій, насамперед для реконструкції об'єктів, збудованих колишнім СРСР.

Країни АСЕАН — потенційні партнери України у XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для вітчизняної машинотехнічної продукції, інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів. Україна може взяти участь у будівництві великих об'єктів енергетичного та промислового значення. Збіль­шуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати, мінеральні добрива та інша хімічна продукція), імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів.

Для удосконалення регіональних зовнішньоторгівельних зв'язків Україні в перспективі необхідна участь у міжнародних торговельних організаціях, особливо в ГАТТ/COT, а також співробітництво з інтеграційними угрупуваннями, перш за все з ЄС, а також з CEFTA, ІДЕЇ, NAFTA.

Фактор віддаленості від Середньої Азії та Казахстану значно зменшує ефективність української торгівлі з ними, при цьому зменшується і транзитна роль Росії, особливо це стосується торгівлі металами, що обумовлено зростанням цін внаслідок високих транспортних тарифів у Росії.

Організація та здійснення торговельних відносин між країнами СНД передбачає активний обмін необхідною статистичною інформацією і, в першу чергу, співставлення по зовнішній торгівлі. Передбачається обмін статистичними виданнями та публікаціями, методологією, розробками і програмами, а також досвідом проведення статистичних спостережень, узгоджень принципів формування статистики зовнішньої торгівлі. Це сприятиме створенню спільних інформаційних систем, які дадуть змогу за­безпечити відстеження стану ринку товарів та послуг усіх країн СНД, включаючи обсяги виробництва та споживання товарів і послуг та їх порівняльну кон'юнктуру на внутрішньому і світовому ринку.