III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу

відображає рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу пере­важно через міжнародні фінансові центри.

Передумови формування міжнародних фінансових центрів:

• високий рівень розвитку країни;

• активна участь в міжнародних економічних відносинах;

• високорозвинений національний ринок капіталів;

• ліберальне (пільгове) валютне та податкове законодавство;

• вигідне географічне розташування;

• політична стабільність.

Основні міжнародні фінансові центри.

1. Головним фінансовим центром світового співтовариства є Нью-Йорк. Тут діє найбільша у світі фондова біржа, основною функцією якої є реалізація цінних паперів.

2. Основним європейським фінансовим центром є Лондон. Він займає пер­ше місце у світі за обсягом валютних та кредитних операцій.

3. Важливими фінансовими центрами є Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург. Вони спеціалізуються на короткострокових та середньострокових кредитних операціях.

4. Суттєву роль у світі відіграють такі фінансові центри, як Токіо, Сінга­пур, Гонконг, Бахрейн. їхня спеціалізація — кредитні операції.

5. Латиноамериканський фінансовий центр (Панама, Багамські, Кайманові, Нідерландські та Антильські острови). Одержав назву "офшор", тобто його фінансові операції не підпадають під національне регулювання.

Офшорна зона дослівно перекладається "за берегом".

Офшорна компанія — компанія, створена у державі або окремому регіоні, який має особливе податкове законодавство стосовно компаній, що вилучають прибуток на їхній території.

Тенденції розвитку географічної структури світового ринку позичкового капіталу:

1) перевищення ввозу капіталу у розвинені країни над ввозом капіталу до країн, що розвиваються;

2) посилення руху приватного капіталу між економічно розвиненими краї­нами;

3) зниження на ринках капіталу частки країн, що розвиваються.

В цілому географічна структура світового ринку позичкового капіталу характеризується такими даними: у 80-ті роки XX ст. на економічний розви­ток країни припадало 81 % загального обсягу світового ринку позичкового капіталу, на країни, що розвиваються — 6 %, на східноєвропейські країни — З % і на міжнародні організації — 10 %, а в 90-ті роки:

• розвинуті країни — 90 %;

• країни, що розвиваються — 5 %;

• східноєвропейські країни — 1 %;

• міжнародні організації — 4 %.

IV. Валютна структура світового ринку позичкового капіталу скла­дається з таких елементів:

1) національні ринки;

2) міжнародні ринки;

3) європейські ринки.

Національний ринок валюти характеризується використанням національ­ної валюти окремої країни.

Міжнародний ринок валюти — це сукупність національних ринків валю­ти. На ньому використовуються національні валюти (ВКВ), міжнародні ко­лективні валюти (СДР, ЕКЮ, евро).

Євроринок валюти являє собою грошові засоби у валютах, які функціону­ють як позичковий капітал поза країною їхнього походження. Це виявля­ється, наприклад, у використанні доларів США за межами США (зокрема у Європі — євродолар, евромарки).

Основні тенденції розвитку валютної структури світового ринку позич­кового капіталу:

1) підвищення ролі евровалют. Розмір нових емісій облігаційних позик на Євроринку в сучасних умовах у 3,7 раза більший за нові емісії іноземних облігацій на національних ринках капіталу;

2) зниження ролі долара США. У 80-ті роки XX ст. на нього припадало 3/4 усіх зарубіжних банківських активів, а в сучасних умовах — всього 59 %. Відповідно підвищилась частка інших валют:

• німецької марки — до 13 %;

• японської єни — до 7 %;

• швейцарського франка — до 5 %.

Основні особливості розвитку міжнародних фінансових ринків у сучасних умовах:

• лібералізація (зменшення контролю) національних та міжнародних фінан­сових ринків, в умовах посилення міжнародного контролю за легальністю фінансових трансакцій;

• міжнародна фінансова інтеграція як системна взаємодія та взаємоза­лежність національних та міжнародних фінансових ринків (міжнародна мобільність капіталу, міжнародні системи міжбанківських трансакцій, елект­ронні системи здійснення валютних угод, міжнародні електронні системи трансакцій з фінансовими інструментами);

• поширення функціональних міжнародних електронних платіжних та фінансових систем (кредитні картки, міжнародні електронні гроші, системи валютного дилінгу, електронні системи операцій з фінансовими інструмента­ми), які дають можливість безпосереднього трансграничного доступу для різних суб'єктів ринку;

• розширення можливостей трансграничного доступу до національних та міжнародних фінансових ринків на основі сучасних систем телекомунікацій;

• зростання можливостей швидкого переміщення міжнародної ліквідності між різними сегментами міжнародних ринків (валютний, фінансовий, коротко- та довгострокових фінансових інструментів, строковий;

• поширення глобальних та гібридних фінансових інструментів (глобальні облігації, глобальні депозитарні розписки, та ін.);

• стрімке зростання ринків похідних (строкових) фінансових інструментів, їх диверсифікація та міжнародний обіг;

• поширення міжнародного проектного та консорціального фінансування, особливо великомасштабних міжнародних інвестиційних проектів, в тому числі шляхом поєднання прямих інвестицій, інструментів боргового фінансування, міжнародного лізингу та ін.;

• стрімке зростання обсягів міжнародних злиттів та поглинань, які стали основною формою прямих іноземних інвестицій;

• поширення неінвестиційних форм транснаціоналізації, таких як міжна­родні та глобальні альянси.

Інформаційні технології стали важливим чинником глобальної мобільності капіталу та інтеграції фінансових ринків:

• посилення ролі інформаційних технологій, а не виробничого капіталу, як вирішального фактора зростання продуктивності праці у розвинутих країнах;

• як фактор транспарентності ринку, конкуренції та лібералізації руху ресурсів, товарів та послуг на основі доступності та повноти інформації;

• як засіб створення національних, регіональних та глобальних інформа­ційних та телекомунікаційних систем (інфраструктур), які відіграють інте­граційну роль в економічному розвитку та фінансовій інтеграції;

• як фактор інтенсивного розвитку транснаціональних корпорацій та транс­національних альянсів, особливо у сфері послуг;

• як засіб здійснення прямих трансграничних трансакцій між суб'єктами, що належать до різних країн;

• як основа формування нових бізнес-моделей та технологій, таких як міжнародні електронні платіжні системи, електронна торгівля, міжнародний електронний банкінг та електронні фінанси.

Таким чином, розглянуті проблеми, які розкривають зміст, форми, структури, види МРК, характеризують найважливіші напрями розвитку МЕВ. Ці відносини діють у сфері валютно-фінансових зв'язків країн світового співтовариства. Суттєве значення для їх більш повного вивчення мають розгляд питань про сутність і особливості фунікціонування світової валютної системи.